Ведмедів заберуть подалі від людей

Про городоцьких ведмедів, котрі живуть у колишній зоні відпочинку, мені доводиться писати не вперше. У 2004-му там сталася трагедія: ведмідь покусав двох п’яних людей. Тоді ведмеді були фактично нічиї і дивом не померли з голоду. Тож вирушаючи до Городка, ми прихопили півдека смачних свіжих булочок.  
Усі побоювання того, що в клітці нас зустрінуть змучені голодом тварини, на щастя, не виправдалися. Двоє клишоногих вгодованих ведмедів мирно снували кліткою. Гімалайський – купався в невеличкому басейні й ніяк не хотів його покидати, навіть заради наших гостинців. Бура ведмедиця жувала яблука, котрих доволі було насипано в годівниці. Смачні булочки, їй теж припали до смаку, так що недарма ми їх прихопили. Поруч з кліткою бігали двоє дітлахів, а матусі намагалися їх сфотографувати на мобільний – саме на фоні котрогось з ведмедів. Малюки ставали впритул аж до клітки, хоч вгорі висіла попереджувальна табличка: «Увага! До вольєру підходити небезпечно для життя». На щастя, тварини ніяк не реагували на присутніх, а займалися своїм ділом.

Часи розквіту
Колишня зона відпочинку «Дубок» давно перетворилася в руїну з руїн. Мені доводилося ще бачити тут повні дичини вольєри. Для нас, сільських дітлахів, за щастя було поїхати з екскурсією до райцентру та подивитися на екзотичних тварин. Починалося все тут дуже гарно. В далекому 1988 році місцева влада разом з ентузіастами-зоолюбителями організувала тоді чи не єдиний в області мальовничий зоокуток. Щотижня тут проводилися екскурсії для дітей, адже було на що подивитися: зграї павичів, голубів, качок, у вольєрах – лисиці, дикі свині... Та найбільше відвідувачам подобалися кошлаті веселуни – бура Ксеня та чорний гімалайський Ігор. Тоді про зоокуток дбав увесь район. Однак з новими реформами почала проводитися і «нова» політика керівництва агроформувань, годувати безплатно звіринець уже ніхто не хотів. Один за одним від обов’язків годувальників відмовилися усі. Не в захваті була й міська влада, на мізерний бюджет якої повісили ненажерливу «публіку».
Депутати міської ради навіть приймали рішення про те, щоб влаштувати аукціон з продажу ведмедів. Та до Городка на ті торги бажаючі розжитися двома клишоногими так і не доїхали...

«Дайте ведмедям спокій!»
Але повернемося до наших ведмедів. Вони вижили усім смертям на зло. Пережили дуже голодні часи. А кілька років тому комунальники таки їх позбулися, віддавши за борги місцевому хлібоприймальному підприємству. Тож його керівник, а нині приватний підприємець Гнат Боднар, зізнається, що став власником двох ведмедів мимоволі. «Не раз намагався їх прилаштувати до звіринцю, але всі відмовляються: тварини ж вже старі, – каже він. – Тож доводиться їх годувати».
На харчі кошлатим підприємець грошей не шкодує, хоча й зізнається, що бути власником ведмедів – недешеве задоволення. Та й воду цьогоріч у басейні доводиться частенько міняти – спека ж надворі. А у клітку до звірів, самі розумієте, не кожен полізе. На щастя, тварини не хворіють. Щоправда, бура Ксеня дещо важко виходила цьогоріч зі сплячки. Потомства старі ведмеді вже давно не приводять.
Жили собі так клишоногі у спокої кілька років. Та нещодавно до кліток знову почали навідуватися цікаві.
«Поки тут бару не було, то й до ведмедів ніхто сторонній не ходив, – розповіла нам жінка, котра живе поруч з колишньою зоною «Дубок». – І загорожа була ціла: до вольєру не доступитися. Жили собі кошлаті, тихо віку доживали. А зараз, що не вечір – п’яна публіка туди преться. Ведмедів дратують. Так і до біди недалеко. І, мабуть, на його відкриття дозвіл давали саме органи міської ради. Той факт, що поруч живуть хижі звірі, не врахувався».
Гнат Боднар зізнається, що захисні паркани та сітки ремонтує щовесни. Та мисливці за металобрухтом трощать вщент геть усе. Допомагають їм ті ж «відвідувачі». Каже, що ведмедів доведеться таки перевезти в інше місце. Від гріха подалі. Але забрати ведмедів із зоокутка – це вам не кішку в кошику перенести. По-перше, треба мати куди їх перевозити, а отже – відповідну територію, по-друге – побудувати нові клітки. Старим же по кілька десятків років. А це і чималі кошти, технологія, врешті. А ще виникає питання, як, наприклад, перевезти тварин до тієї – іншої – клітки. У такому поважному віці від сильнодіючого снодійного тварина може вже й не прокинутися.
Міська влада (все-таки на її території живуть кошлаті) від відповідальності за безпеку людей і за спокій тварин не відхрещується. Вже після наших відвідин заступник міського голови Валерій Парамей пообіцяв, що це питання вирішиться найближчим часом. «Гадаю, вже на наступній сесії міської ради ми розглянемо питання про встановлення ще однієї лінії огорожі та ремонт старих кліток», – каже він.
Тож доживати б кошлатим віку в затінку старих дубів... Якби не люди. Тваринам, як, власне й людям, хочеться спокою на схилі літ. А відвідувачам – звісно ж, видовища. Не завжди, як бачимо, звірі – ті, хто на чотирьох ходить.
До речі. В неволі бурий ведмідь живе до 47 - 50 років, гімалайський трохи менше. Гімалайський ведмідь занесений до Червоного списку Міжнародного Союзу Охорони – як вразливий  вид. На грудях у нього є біла пляма у формі букви V, котра нагадує півмісяць. Саме через неї гімалайського ведмедя називають «місячним». На людей такий ведмідь не нападає. Бурі ведмеді на території України мешкають у Карпатах. У дикій природі їх залишилося менше трьох сотень особин