Рідновіри вже відсвяткували Різдво –

Скажемо чесно, те, що ми побачили і почули в ніч з минулого четверга на п’ятницю в одній з осель села Раштівці Гусятинського району Тернопільської області, далеке від розуміння сучасної людини, зазвичай  прагматичної. І доволі цинічної. Враження таке, ніби ти поринув у глибину віків і, якщо чесно, повертатися звідти не дуже й хотілося. Однак наступного дня нас чекали на роботі, отож, господарів ми залишили у спокої лише по дванадцятій ночі…
Як тільки на небосхилі з’явилася перша зірка, вся родина Володимира Куровського, верховного волхва ведичного православ’я, голови родового вогнища «Рідної православної віри», сіла за святковий стіл, щоб відзначити народження Божич-Коляди. З-поміж дванадцяти різноманітних пісних страв: вареників, риби, голубців, капусти… головне місце на столі займала кутя.
Оселя з дерев’яними лавками, дідухом та сіном на підлозі, її мешканці в старовинному українському вбранні (до речі, в українському вони ходять завжди, тільки не в такому святковому, як того вечора) справляли враження чогось казкового. Першим за стіл сів господар, а за ним – усі члени родини. Вставши, батько Володимир запропонував пом’янути предків і запросити їх на Святвечір. Адже, як він пояснив, у цей час усі померлі предки приходять у дім, тому для них звільняють місця на стільцях та ліжках і ставлять на ніч страви й ложки. Господар називав імена померлих, промовляючи: «Хто помер, той у Наві, а хто живий, той з нами. Нехай їм легко ведеться, а нам легко живеться!».
Після молитви за всіх живих членів родини, після вітань колядників та того, як діти доволі довго квоктали, мекали і бекали під столом, прикликаючи цим самим до оселі душі тваринок, які найближчим часом мають народитися в цьому домі, почалася святкова вечеря.
Потім, так само з піснями і колядками ми всі, навіть гості із Хмельницького,  Москви, Одеси та Кіровограда, вирушили вітати зі святом усіх рідновірів, які мешкали в селі. 
Мечислава, котра приїхала з Одеси, за її словами, раніше співала «як усі». «Дар проявився після того, як чотири роки тому на святій горі Богит, що в селі Городниця, на Тернопільщині, мене посвятили у жрицю, – каже дівчина. – Там є древнє капище Світовида, якому більше семи тисяч років. Спів, що відкрився мені, подібний до оперного. І хоч вокальної освіти у мене немає, нині я є солісткою в Одеській опері».
Гість із Кіровограда Світовид щороку приїжджає сюди спеціально на свята. Бо так, вважає він, як біля волхвів на святій землі, його не відчуєш ніде.
А дві гості із Москви взагалі прибули сюди не лише, щоб побувати на святі, а й щоб поворожити. Кажуть, що те, що вони почули тут, схоже на дива.  Побачили і відчули їх і ми.
…Як виявилося, всі присутні за столом, на відміну від нас, людей непосвячених, мали змогу зустрітись зі своїми померлими родичами, які зібралися навколо. «І що, ви їх бачите?» – запитуємо у рідновірів. «Аякже, он моя бабуся, – каже Лада, хазяйка оселі. – Он тато. Адже в цей вечір вони знаходяться поряд з нами, де б ми не були. А он, за вашою спиною, стоять і ваші близькі».
І тієї миті, коли жінка сказала, хто стояв за мною, по спині пробіг неприємний холодок. Адже ми бачилися вперше, і знати про те, хто з моїх рідних живий, а кого вже немає, вона не могла.
«Он, з нами зустрічає Різдво і родина домовиків, які живуть у нашому домі», – каже господар, з яким ми через якийсь час залишилися наодинці. Отут вже зовсім стало страшно. «Ви що, їх бачите?» – запитую. «Так, і Ви можете їх відчути. Ось, закрийте очі, розслабтеся і спробуйте відчути, в якому місці є напруження». Напруження дійсно було: спочатку зліва, біля ялинки, а потім незрозумілий згусток енергії поступово почав переміщатися мені за спину. Там і зупинився. «І які відчуття? – засміявся господар. – А от люди, які пройшли освячення, можуть не лише їх відчувати, а й бачити, спілкуватися з ними, питати поради і просити допомоги. Адже для нас спілкування з божественним світом – цілком звичайна річ…».