Дванадцятирічна дівчинка передала для ЗСУ понад два мільйони гривень

Понад два мільйони гривень зібрала для ЗСУ дванадцятирічна Діана Насібова із Ніжина, що на Чернігівщині. Щовихідних, і у завії, й у дощ, в мороз і в спеку стоїть обгорнута вкраїнським двоколором школярка уже на звичному своєму місці на місцевому ринку, продаючи власноруч зроблені вироби й те, що приносять небайдужі земляки.
Волонтерить ця напрочуд енергійна дівчинка з самого малку, бо людяність прищеплена батьками з пелюшок. За опіку над тваринами, їхнє лікування, прилаштування в добрі руки, за невтомну активність в цьому напрямку – вона єдина в Україні дитяча лауреатка Всеукраїнської зоозахисної премії від UA Animals.

Надмірну любов до братів наших менших довгоочікувана в родині донечка перейняла від матері. Та, донька військового, з ровесниками-однодумцями завжди переховувала собак, коли їх двічі на рік відстрілювали у рідному військовому містечку. Якщо якийсь з чотирилапих все ж кусав, то було великою таємницею, аби його не покарали. Світланка змалку опікувалася котиками, песиками, їжачками, птахами… Батько, затятий мисливець, змушений був полишити полювання, дослухаючись до переконань донечки. А якось взяв Світлану на риболовлю: то та наполягла, аби випустив в річку пійману рибу. Хоч у родині всі дивувалися надмірній Світланиній гіпероопіці над тваринами, заразилися цим й самі: і батьки, й сестра, а згодом чоловік і свекруха доєдналися до потрібної справи. Ніхто й ніколи не відмовляє Світлані у перетримці тієї чи іншої тваринки, допоки не влаштують її у добрі руки, тай своїми домочадцями пообзаводилися, як жартують, на всі вільні місця. У 2015-му жінка з такими ж любительками чотирилапих, написавши програму по стерилізації безпритульних тварин, добилися щорічного фінансування з бюджету міста на цю потрібну місію.

Так відбувалося прилаштовування в добрі руки

Якось серед ночі стали свідками, як машина збила собаку. Заледве знайшли цілодобову ветклініку. Правда, нескоро вдалося борг за лікування віддати, проте собака вижив. І подібних випадків – сотні. Світлана забирала тварин зі смітників, вигодовувала їх з піпетки, підшуковувала домівки. Здавалося, що обділені долею песики з кішками відчувають, кудою йтиме-їхатиме жінка. А ще їй писали і дзвонили, що принесуть знайд. Маючи уже добре розвинутий бізнес (займаються з чоловіком заправкою картриджів, ремонтом принтерів; встановленням металопластикових вікон; мають магазин іграшок й садових сувенірів), Світлана Миколаївна щовихідних виходила з корзиночками пухнастиків на ринок, аби прилаштувати підкидьків у добрі руки. «Я вже стараюся не дивитися по сторонах, - жартує, - бо ж неодмінно когось знайду. Але корм з собою воджу постійно».
Якось зовсім крихіткою Діаночка на морському пляжі, куди поїхали оздоровитися, благала всіх відпочиваючих виловлювати з води й виносити на берег божих корівок, щоб вони не потопилися. Вона й справді не дозволяє образити навіть муху. У рочків десять дівча залюбки стало замінювати маму на базарі, прилаштовуючи у добі руки хвостатих. Одних з них віднаходили самі, інших дівчинці зносили.

Того кривавого світанку 24 лютого 22-го Рустам відвіз дружину з донечкою, двома домашніми собаками й трьома песенятами зі смітника, яких відпоювали, до друзів у більш безпечний мікрорайон міста. На його категоричні наполягання поїхати до знайомих на Львівщину, дівчата погодилися аж 6 березня. «Якби не тотально налякана вибухами, обстрілами, сиренами, витівками зухвалих орків донечка, не поїхала б точно, - зізнається щира патріотка. – Тоді десятирічна Діанка постійно плакала, просила викликати до русні поліцію і… зодягала по три шапки на голівку, «аби не посікло». Поїхавши, я відчувала себе зрадницею. Чоловік залишився евакуйовувати нашим бусом людей. Ми ж, слава Богу, доєдналися до волотнерської діяльності тамтешніх друзів, тож цілодобово були зайняті: закуповували, відшуковували, замовляли, вантажили, відправляли. …А перед самісінькою війною ми вже мали відкривати свій новозбудований відремонтований магазин. Я так мріяла про ремонт у домі. Коли ж через місяць чоловік нас забрав, я цілувала підлогу домівки, й вже зовсім не хотілося ремонту».

Кошти дівчинка відносить до храму

У Діанки ж за цей час страх перед ворогом змінився на палку ненависть до нього й стрімке бажання перемогти. «Мамо, я продаватиму свої вироби на ринку, допоки прилаштовую пухнасних, - якось беззаперечно заявила. - А гроші передаватиму отцю Сергію, капелану, настоятелю храму Всіх Святих, він з 2014-го закриває запити Захисників». З кількох сотень, небавом - тисячі-другої почалася доволі громіздка нині місія. Школярка продавала власноручні вироби з бісеру, пластиліну, малюнки. Хтось купував, хтось просто залишав гроші. Пенсіонери стали приносити свої родинні реліквії, мовляв, продай, дитино, і передай кошти бійцям. Долучилася до донечки й Світлана: фотографувала те, що на розкладці, неодмінно викладала фотозвіти про рух коштів. Це викликало довіру у небайдужих місцевих. Тож долучатися стали згодом цілими колективами: то саджанці принесуть на продаж, то квіти, то просто зібрані кошти. Якось чоловік приніс ще радянських ялинкових іграшок. Діанка за них три тисячі гривень виручила. А ми навіть не спитали, як його звати, щоб подякувати. І таких випадків вистачає».

У дівчинки багато друсів серед Захисників

Роботу невтомної волонтерки високо оцінили не лише бійці, від яких у донечки чимало сувенірів, подяк, шевронів і навіть форма, а й перша леді. На Різдвяній зустрічі з дітками-волонтерками Олена Зеленська вручила Діані планшет, про який мріяла впродовж кількох років. А сусід, який служить у розвідці, якраз розповів у телефонній розмові, що їх розбомбили, потрібні планшети. Не вагаючись віддала. «Але ж це твоя мрія?» - запитали батьки. «Найголовніша мрія зараз – Перемога», - відповіла по-дорослому. Та все ж батьки й бабусі з дідусем подарували дівчинці на день народження планшет. «Добро добром вертається», - підсумувала задоволено.

Жодного пухнастика у біді не лишить

Коли у люті морози дзвонили з базару, щоб не йти з Діанкою, бо дуже холодно, дівчинка протестувала: «Там, на фронті, вихідних немає, то чому у нас мають бути». Тож закутувала Світлана доньку шарфом аж під очі й йшли. Бо ж найбільше розчарування для дівчинки – не йти на базар. А для її матері – обурливі дописи у соцмережах «втомлених від війни»: «Скільки можна піаритися? Скільки ще треба донатити?» й подібне». Утім, попри все, зупинятися родина не збирається. Аж до Перемоги!

Сума, зібрана Діанкою, за два роки сягнула двох мільйонів гривень

Діана ж, окрім волонтерства, встигає гарно вчитися, відвідувати різні гуртки, творити вироби для продажів, опікуватися пухнастиками і навіть ходити до притулку, щоб тваринкам там не було сумно.

Рустам вже тривало привозить хлопців з війни додому назавжди – «на щиті». «Буває, приїде пізно вночі, щоб раненько вирушати в якийсь з найвіддаленіших куточків Чернігівщини, - не стримує сльозу жінка. – Я знаю, що в бусі хлопці: підійду, помолюся, поплачу і йду виставляти в соцмережі звіти про доньчину роботу».