ye-logo.v1.2
2 Жовтня, 2020

Людина, котра зробила хмельницьку освіту українською

Суспільство 4009
Фото: з домашнього архіву родини КРАСИЦЬКИХ.

Iнтелігентність та любов до життя керували педагогом Володимиром Красицьким

Головні досягнення:
У  1991 році перевів навчальні та дошкільні заклади Хмельницького на українську мову
(для тих, хто призабув – до цього часу дитсадки та школи в місті були, за малим винятком, російськими). Започаткував першу в місті гімназію, котра тепер носить його ім'я.

КОРОТКО ПРО НЬОГО:
Народився у селі Стара Ушиця Кам'янець-Подільського району. Довгий час  навчався, працював у м. Горькому в Росії.  В 1974 році повернувся до Кам'янця-Подільського. В 1986-му був призначений на посаду завідуючого Хмельницьким міським відділом освіти. Через 6 років став начальником обласного управління освіти. Помер 24 жовтня 1993 року, в 57 років.


Деякі речі здаються нам настільки природними, що ми ніколи навіть і не думаємо, що хтось колись першим виносив їх спочатку як ідею, а потім втілив в життя. Знаємо лише, що покійний Михайло Чекман дав «зелене світло» хмельницьким базарам. А хто ще зробив чимало для розвитку нашого міста, його культури, освіти, економіки? Сьогодні ми розпочинаємо рубрику, в якій розповідатимемо про тих,  кого з нами вже немає. Без пафосу говоритимемо про хмельничан, котрі залишили слід в історії міста. Щоб фраза про «вічну пам'ять» не ставала просто фразою, а ми ще раз згадали про те,  якими вони були Людьми.
І першим нашим героєм буде Володимир Красицький, колишній начальник міського управління освіти, реформатор, котрий зробив хмельницьку освіту українською.

«Ми  так  зараз  не  живемо»
«Тато помер від серцевого нападу, раптово, – розповідає син Володимира Красицького Павло, директор першої хмельницької гімназії. – Після розтину лікарі сказали, що він пережив на ногах шість інфарктів. Батько ніколи на здоров'я сильно не скаржився. Так, потре рукою біля грудей, і пішов… Він горів роботою, все пропускав через серце. Ми так зараз не живемо…».
Син добре пам'ятає, як батько довго затримувався на роботі, й практично не бував у відпустках – тоді, наприкінці 80-х – початку 90-х все переживало становлення, писалося по-ново-му. Треба було брати на себе відповідальність за реформи – а це, як ми бачимо з тугих змін сьогодення – ох як непросто.
«Він був господарем. Не розумів, як це не знати проблем кожної школи, кожного міського дитсадка.., – ділиться Павло Красицький. – У Кам'янці-Подільському збудував одну з шкіл з нуля. Але це не робило з нього «завгоспа», він був різнобічно розвиненою людиною. Міг і збудувати, і освітню програму написати».
Сам Володимир Денисович називав основними якостями керівника інтелект і ерудицію. Він мав вдома величезну бібліотеку. Особливо любив історію рідного  
краю. В інтерв'ю Світлани Кабачинської в газеті «Подільські вісті» у 1989 році Красицький казав: «Мова – то лише основа. І не можна вважати, що, повернувши її нашим дітям, ми вже повернемо все. Це тільки маленький крок пізнання свого, рідного… Я за те, щоб у програму роботи пришкільних таборів входили багатоденні походи по рідному краю. Власними ногами пройти, власними руками помацати, на власні очі побачити – отоді це і залишиться в серці».

«Як  він  співав  з  друзями!»
Найкращим відпочинком для себе, за словами рідних, він вважав відвідини батьківської хати у селі. Кажуть, на морі був тільки раз. Збиралися з друзями – Юрієм Блажевичем, Миколою Дарманським –  і співали народних пісень. «Він любив життя, любив роботу, друзів, – каже Павло Красицький. – Нам всім зараз так не вистачає цієї любові…».

Коментарі:

Інформація з інших ресурсів

Популярні новини

Новини Хмельниччини

Інформація з інших ресурсів

Останні оголошення
  Так  Ні, дякую