Значна кількість небайдужих до долі вуличних тварин згуртувалася у громадську організацію «Врятуй життя». Співпраця цілком добровільна. У кожного волонтера є «свої» райони, у яких вони не лише підгодовують безпритульних, але й лікують їх, доглядають за скаліченими.
В один голос усі любителі цих розумних та вірних четвероногих друзів запевняють: кожен бездомний собака відповість радісним вилянням хвоста на шматочок хліба з вашої кишені, чи, можливо, навіть ковбаси. Доброзичливий настрій людини вони розуміють без слів. Перевірено на собі – якщо ще й погладити, то особливо життєрадісні починають стрибати навколо. Один мінус — у таку погоду можуть забруднити. Хоча такої дріб'язкової неприємності досить легко уникнути. Адже взаємна дружба сильніша. Тому й не дивно, що хмельничани так активно долучилися до обговорення нової концепції регулювання чисельності безпритульних тварин у місті, створення якої ініціювала хмельницька влада. Усі, хто любить тварин, вважають, що вбивство четвероногих братів — не вихід, не той варіант, який влаштував би суспільство. Тому, що знищення однієї собаки завдає шкоди практично усім мешканцям будинку, поруч з яким жив собака. Вони ж — місцеві улюбленці! Ця любов хмельничан до собак має конкретні обличчя. Знайомтеся, вони живуть серед нас.
ВИСТАВКА
За словами мешканки району Виставка Людмили Прушинської, якою б заклопотаною чи втомленою вона не була, ніколи не пройде повз собаче горе. «Якщо я бачу, що, наприклад, собаку збила машина, ніколи не залишу напризволяще, – ділиться волонтерка. – Шукаю однодумців, щоб знайти автівку і відвезти тварину до лікарні. Якщо ветеринар дасть хоч найменшу надію, що собаку можна врятувати, ми й власні гроші платимо, й забираємо додому, поки одужає».
Маленька донечка Любові Цезарівни, відколи навчилася ходити, разом з мамою навідує зупинку «Силістра», де живуть «їхні» підопічні.
Людмила Давидюк, приватний підприємець, навіть до утворення організації «Врятуй життя», постійно підгодовувала безпритульних собак. Мотив у цих вчинків був один – вона просто любить тварин. Жінці шкода їх, знедолених, покинутих, всіма забутих і зраджених. Навіть сподівається передати цю любов людям — проводить агітаційну роботу, аби всі знали, що собака з жовтою кліпсою вже стерильна, дає оголошення в газету, щоб роздати цуценят в добрі руки, підгодовує на вулицях та у притулку «Добро» тощо.
«Моє головне завдання – повернути собаку у те місце, звідки ми його забрали на стерилізацію, – розповідає волонтер Людмила Давидюк. – Щоранку виїжджаю із бригадою «Спецкомунтрансу» на вилов безпритульних собак».
ГРЕЧАНИ
Пані Надія – продавець кондитерського кіоску, що на зупинці «Паркова». Жінка соромиться позувати перед нашим фотокором, але про її любов до тварин мовчазно свідчать двоє великих собак, котрі перепочивають під кіоском. Одна – в коробці на якійсь кофтині, інша – скрутилася калачиком поряд. «Чорна – це Ліза, – знайомить нас зі своїми підопічними продавчиня, визираючи з віконця, – вона живе тут вже шість років. А біла – Діна, її донька, – трохи менше. Харчі для тварин купую за свої гроші, бо хто ж їм допоможе, як не я. Раз на півроку жінка з громадської організації, яка раніше тут неподалік працювала, робить Лізі і Діні необхідні щеплення. Я категорично проти вбивств собак. Карати треба тих, хто зраджує тварин і, награвшись, бездушно викидає їх на вулицю».
ЗАРІЧЧЯ
Глибоко переймається долею безпритульних тварин і держслужбовець Тетяна. Вона годує покинутих собачок усе своє життя. Із задоволенням взяла б хоча б одну тваринку до себе, але квартирні умови не дозволяють. Тому Тетяна Леонідівна тішиться котом, який живе у неї вдома, та собаками, яких вона щодень годує на вулицях міста.
«Я живу біля 25 школи, що на вулиці Маршала Рибалка, і кожного ранку йду на роботу повз супермаркет «Таврія В». Там неподалік розгорнулося будівництво, і поряд із смітником бігає зграя собак. Завжди щось їм несу. І не якісь там зіпсовані об'їдки, а обрізки м'яса, макарони, хліб. Якщо не вистачає, то віддаю власний обід, а потім на роботі сиджу голодна. Було б добре, якби створили якісь приймальні пункти, де люди могли б залишати для собак їжу – багато людей мають чим поділитися».
РАКОВЕ
Хмельничанка Ірина Ковальчук, як і пані Тетяна, завжди готова поділитися своїм обідом з якоюсь собачкою. Особливо, коли тваринка зазирає їй в очі з благальним проханням: «Забери мене до себе». Собаки, напевно, за версту відчувають Іринину доброту, тому завжди «чіпляються» і довго плентаються слідом. Попередня жінчина домашня улюблениця Ельза саме так у неї і з'явилася. З часом, з маленького пухнастика, розміром з батькову хутряну шапку, вона перетворилася на справжню красуню, якій завжди хотілося гарцювати, гратися і заряджати усіх довкола гарним настроєм.
«Я жодного разу не пожалкувала, що взяла собаку, як кажуть, зі смітника, – каже пані Ірина, – адже друзів не обирають за наявністю відмінного родоводу, стоячих вушок чи обрізаного хвоста. Ними просто стають за покликом серця».