Хмельничанин робить унікальні «Кобзарі», оздоблюючи їх емаллю

Кожна книга в колекції Івана Юркова – це, без перебільшення, шедевр. Шевченкова хатина, Орська фортеця, де Шевченко відбував заслання, Катерина, широкий Дніпро… Ці та багато інших мотивів шевченкових творів лягли в основу картин з емалі, якими прикрашені обкладинки «Кобзарів». Аналогів подібного, за словами майстра, не існує. Вдихаючи в старі книги нове життя, він робить їх справжнісінькими раритетами.

«Якось товариш подарував мені захалявну книжечку Тараса Шевченка. – пригадує Іван Михайлович. – Я довго дивився на неї, гадаючи, як би її оздобити, щоб книга мала яскравіший вигляд. Тоді я уже професійно працював в техніці емалі, тож подумав, що можна застосувати її і в оформлені книги. Перша робота вдалася. Коли Академію прикордонної служби свого часу відвідував президент Віктор Ющенко, цю книгу подарували йому. Кажуть, він як приклав того «Кобзаря» до грудей, так з ним і поїхав, не відриваючи від серця. Мене ця розповідь дуже вразила, і я зрозумів, що рухаюся в правильному напрямку. Почав шукати старі видання Шевченка, скуповував їх на «блошиних» ринках і «одягав» в емаль».

Найстаріше видання з колекції Івана Юркова – з 1939 року.

«Мені його подарував товариш, – пригадує художник-емальєр. – Унікальне видання було в досить плачевному стані. Почистив його, обтягнув палітурку шкірою, оздобив емаллю… Так, один за одним «Кобзарі», які потрапляли до мене, отримували нове життя».

За словами художника, мотивами для оздоблення перших «Кобзарів» ставали картини, намальовані самим Шевченком. «Я відтворював їх в емалі такими, якими зобразив Шевченко на папері. Потім почав створювати свої – за мотивами його творів. Усі портрети на «Кобзарях» – мініатюри в техніці фініфті – автопортрети Шевченка. Це досить тонка робота. Емаль доводиться запікати чотири рази. П’ятий – останній – при температурі 780 градусів».

Ось так виглядають "Кобзарі" після того, як у них свою душу та вміння вкладає Іван Юрков.

До того, як Івана Юркова полонило мистецтво емалі, художник десять років працював ювеліром. Ще раніше інженером-художником конструювання виробів на заводі «Термопластавтомат». Корінний буковинець, він навчався у Вижницькому училищі прикладного мистецтва. Там, каже, і побачив вперше шматок емалі. Уже пізніше, задумався над тим, щоб відродити давнє емальєрне мистецтво на Поділлі. Нині він один з небагатьох художників в Україні, хто створює картини в цій техніці. Виставки творів Івана Юркова затребувані в Україні та закордоном. Свої картини, дотримуючись сталих традицій, художник створює у техніці перегород частої емалі та за основу використовує лише мідь, срібло й золото.

«Нещодавно дізнався, що в одного художника є унікальне видання «Кобзаря», з перекладом творів на усі мови світу, – ділиться Іван Юрков. –Дуже хочу і його викупити та оздобити емаллю».

А ще художник мріє створити в місті музей емалі та школу, де міг би навчати цьому мистецтву дітей. Також, зізнається, при нагоді планує «одягти» в емаль книги Лесі Українки та Івана Франка.