ye-logo.v1.2
25 Вересня, 2020

«Я не знаю, де мій син, може, його вже вивезли з України»

Суспільство 1356

Вже більше місяця батько не може встановити місцезнаходження свого сина

Три роки тому я розлучився зі своєю дружиною Оленою. Після розлучення наші стосунки погіршилися, мало того, мені чітко було сказано, що дитину я не побачу. У кращому випадку – раз на рік.
Тому я змушений був подати заяву в опікунську раду з приводу того, що хочу виховувати дитину і спілкуватися з нею. Рада виділила мені два «батьківських» дні: вівторок – з 17 до 20 і неділю – з 10 до 20 вечора. На жаль, у нас з дружиною були сварки з цього приводу, бо дитину мені давали не завжди, і я не раз писав заяви в міліцію. Правда, ніхто на них не реагував.
Однак, доки колишня дружина жила у Хмельницькому, то ще з горем навпіл я міг бачитися з дитиною: коли забирав сина з садочка, коли міг провести з ним вихідний.
Проте, уже три місяці, як вона змінила місце роботи і проживання: з Хмельницької обласної прокуратури перевелася в генеральну, у Київ. Але я все ще вірив, що, як і раніше, зможу бачитися з сином. І навіть домовився про те, що в червні зможу повезти його на море. Дружина погодилася, і вже на 5 червня у мене на руках були квитки.
Однак, несподівано дізнаюся, що дитина захворіла на вітрянку, і сина відвезли до бабусі (мами моєї колишньої дружини) в Деражню. Поїхав туди, аби відвезти сина до лікарні, але колишня теща категорично заявила, що дитину мені не дасть. І показала доручення, підписане приватним нотаріусом Томусяк, де було вказано, що дружина передає права опіки своїй мамі.  
В опікунській раді були готові до мого приходу і мало не в порозі сказали: «Ми ознайомлені з вашою ситуацією, але втручатися не будемо. Можете звертатися в опікунську раду в Києві або в Деражні». (Хоч син і колишня дружина прописані у Хмельницькому).
… Через хворобу дитини море, зрозуміло, відклали, перенісши поїздку на 10 червня. Я  викликав маму, яка мала їхати з нами, придбав квитки… Двадцять восьмого травня мені віддали сина на вихідний. А наступного дня, коли моя мама вийшла з ним гуляти, до них підбігли колишня дружина разом зі своїм батьком, забрали дитину і відвезли в невідомому напрямку.
Отож 15 липня я знову пишу заяву в міліцію та опікунську раду, в якій просив встановити місце проживання та реєстрації дитини. А ще – встановити законність дій колишньої дружини і нотаріуса, бо таке доручення, як мені пояснив адвокат, є незаконним. І, це вже було адресовано суто правоохоронцям, – щодо погроз з приводу того, що мені у Хмельницькому не жити, що я матиму проблеми і взагалі, що мною «займуться».
Опікунська рада відповіла, що служба у справах дітей не уповноважена займатися перевіркою умов і місця проживання неповнолітніх дітей. До того ж, перевірки здійснюються лише при наявності адреси, за якою проживає дитина, і лише в межах Хмельницького. А ще – на моє прохання надати можливість бачитися з сином, відповіли, що, враховуючи те, що я не позбавлений батьківства, мої права забезпечені законодавством України. І все.
…В міліції до моєї проблеми поставилися більш серйозно, і двоє працівників – з центрального відділу та зі служби у справах дітей – поїхали зі мною в  Деражню. Батько колишньої дружини повідомив, що наступного дня після того, як сина забрали у моєї мами, дружина разом з ним виїхала в Київ. А де вони проживають, батьки не знають. Тому з двома працівницями міліції ми поїхали в Київ.
У генеральну прокуратуру, де зараз працює моя дружина, людині «з вулиці», як виявилося, пройти неможливо. Викликати дружину до нас також ніхто не хотів. Лише після того, як я сказав, що зі мною представники правоохоронних органів, вона вийшла до нас разом зі своїм керівником.  І, зі слів представників міліції, «наїхала» на них, мовляв: «У вас що, немає інших проблем?». У поясненні написала, що місце її проживання, це її особиста справа, і взагалі, вона не пам’ятає, де мешкає. У в який садок  ходить дитина вона теж не пам’ятає. Так що ми повернулися ні з чим.
Мало того, уже в машині у працівників міліції справді почалися проблеми. Очевидно, дружина зателефонувала в обласну прокуратуру, ті – керівництву  працівників міліції, які їздили зі мною. З виразу їхніх облич і з того, що мені пояснили, я зрозумів, що їм «обіцяли» роботу дільничних.
І я з 3 липня не знаю, де знаходиться моя дитина. Хоча в мене, як у батька, є певні права, але, виходить, що дотримання законів не стосується генпрокуратури. Оскільки протистояти її працівникам, та ще й судитися з ними – неможливо.


P.S. Начальник міської служби у справах дітей Галина Бойко коментувати цю скаргу відмовилася, оскільки, за її словами, мама, хоч поки ще зареєстрована у Хмельницькому, але живе і працює у Києві.
«Свого часу ми розглядали це питання, – каже Галина Миколаївна, – і визначили дні, в які батько мав можливість спілкуватися з сином. І тоді, коли мама з дитиною мешкали у Хмельницькому, жінка не чинила перешкод, принаймні, до нас не надходило скарг з приводу того, що хтось із подружжя порушує домовленість.  
Аби допомогти батькові, органи опіки за місцем фактичного проживання матері і дитини мають знати адресу, за якою проживає дитина. А встановлювати її – не в нашій компетенції, оскільки ми не правоохоронні органи. Тому батько повинен звернутися в органи, які цим займаються.
А наші повноваження обмежуються територіальною одиницею – містом Хмельницьким, оскільки ми – міська служба у справах дітей. В цьому ж  випадку ми можемо лише надати консультацію: куди звернутися і як діяти».

Коментарі:

Інформація з інших ресурсів

Популярні новини

Новини Хмельниччини

Інформація з інших ресурсів

Останні оголошення
  Так  Ні, дякую