З „туфелькою” по місту

Автошколи Хмельницького постійно набирають нові групи – як на автокурси категорії „В”, так і на контраварійне водіння. В місті функціонує більше десятка автошкіл різних форм власності. І в тих, і в інших навчання поділяється на два етапи: теорія і практика. Це „задоволення” коштує від двох до трьох тисяч гривень. Окремо доведеться платити за паливо. Здача іспита в МРЕВ УДАІ та оформлення необхідних документів обійдеться приблизно у чотири сотні. В результаті, сума виходить чимала. Термін навчання, в середньому, становить два з половиною місяці.
 „Серед тридцяти учнів курсів водіння категорії „В”, – розповідає заступник директора Хмельницького обласного спортивного технічного клубу товариства сприяння обороні України Петро Янюк, – майже двадцять – це  дівчата і молоді жінки. У категорії „ВС” спостерігається інша тенденція: на таку ж кількість учнів припадає не більше п’яти-шести жінок. Загалом, більше половини учнів автошколи – молоді люди, віком від вісімнадцяти до двадцяти одного року. Відсотків тридцять складають люди до тридцяти п’яти років. І лише одного-двох учнів „солідного” віку, від сорока п’яти і старше, маємо за випуск”.
Вислів, що машина – це не розкіш, а засіб пересування, давним-давно канув у Лету. „Запорожцем” чи „Москвичем” не кожен погодиться  кермувати, навіть, маючи реальну можливість їх придбати. Проте, на курси до автошколи частенько ідуть люди, які власного автомобіля не мають. Іноді цього вимагає займана посада чи бажання кар’єрного зросту, коли на жадану вакансію потрібна людина з водійськими правами. Проте, подекуди, учні автошкіл мають на меті особисте самовдосконалення. Це як вивчати іноземну мову. Можливо, терміново не потрібно, але цікаво і у житті обов’язково знадобиться. Крім того, ази водійської науки за плечима носити не доводиться. А водійські права багато місця на полиці чи в сумці не займають.
„На водійські курси я почала ходити разом із подругою, – розповідає новоспечена випускниця однієї з автошкіл Мирослава. – Мала вільний час, гроші, а головне, бажання. Теорію викладав один вчитель, а практиці навчав зовсім інший. Моїм практичним інструктором був колишній військовий. Вимуштрував він мене добряче. Пригадую, при першій зустрічі сказав мені щось на зразок: „Забудь усе, що вчила. Роби – як я тобі кажу”. Проте, за гроші, витрачені у автошколі, не жалкую зовсім, незважаючи на те, що залишаюся пішоходом. От, тільки, без постійної їзди уся наука забувається. Але зараз у мене на першому плані ремонт будинку, а машина почекає. Коли придбаю автомобіль, то, напевно, піду до автошколи знову. Дам гроші, аби потренуватися в їзді, освіжити в пам’яті, здобуті раніше знання”.
Трапляється, що водії-самоучки взагалі не відвідують водійських курсів, а освоюють науку водіння за межами автошколи. Когось батько ще в дитинстві навчив кермувати і посвятив у правила дорожнього руху,  хтось на старенькому „Запорожці” самостійно набивав гулі безлюдними сільськими дорогами. Проте, аби з почесним званням „водія” сміливо виїхати своїм металевим конем на широку дорогу, здавати на „права”, все одно, доводиться абсолютно усім. Державна автомобільна інспекція винятків не робить.