ye-logo.v1.2
27 Вересня, 2020

Лариса Висоцька: «Я впевнена в собі жінка»

Суспільство 2021

Її знають у Хмельницькому, як активного громадського діяча, котра опікується людьми з «вразливих» груп населення.

 Та, головне, вона була одним з ініціаторів створення в 1996 році громадської організації – асоціації сприяння вирішенню проблем наркоманії та СНІДу «Вікторія». Асоціація, в свою чергу, була засновником першого в Україні державного реабілітаційного Центру ресоціалізації наркозалежної молоді, і Лариса Висоцька стала його першим директором.
 А ще вона – справжня жінка, зі своїми примхами, потребами, характером і «родзинками», хоч і кажуть, що поняття «справжня жінка» – стереотипне. Справжня в усьому: житті, роботі, відпочинку і спілкуванні. Вона по-різному цікава і однаково позитивна. Заряджає не просто позитивом, а бажанням творити і змінювати, тому що сама «горить» на роботі.

– Пані Ларисо, розкажіть коротко, чим займаєтеся зараз?
– Девіз асоціації «Вікторія», президентом якої я є – «Допомагаючи іншим, ми допомагаємо собі». Ми працюємо з людьми з «вразливих груп населення»: наркозалежними, споживачами стимуляторів, ув’язненими у виправних колоніях, з жінками секс-бізнесу та інше. В основному, це профілактична робота серед молоді, яка стає на шлях бездуховності, аморальності і внаслідок цього починає вживати наркотики, займатися проституцією. Тільки у нас в місті є близько 15 тисяч наркозалежних, а ми працюємо ще й по області. Розповсюджуємо серед клієнтів шприци, презервативи, спиртові серветки, тощо.
Ми співпрацюємо з обласним Центром соціальних служб для молоді і його відділеннями на місцях. Основна робота, це профілактика ВІЛ/СНІДу та інфекцій, що передаються статевим шляхом. Адже Україна займає перше місце в Європі по розповсюдженню ВІЛ/СНІДу – це і є результат бездуховності, яка породжує ці хвороби. Розповсюджуючи презервативи в нічних клубах ми не пропагуємо секс, а навпаки – закликаємо повернутися до моральності, духовності та здорового способу життя, проводячи там профілактичні акції.
– Ви постійно в роботі, а що вкладаєте в розуміння «час для себе»?
– Для мене головне – це виїхати на природу, поспілкуватися з друзями, з моїми рідними. Просто відійти від роботи і не торкатися її ні в розмові, ні навіть в думках. Іноді лягаю спати з думкою: де і що потрібно зробити, перевірити, і прокидаюся з тією ж думкою. Тому дуже важливо час від часу просто відволікатися. Адже спочатку в моєму житті була творчість. Я була актрисою, режисером, згодом заступником директора Центру естетичного виховання учнівської молоді, мала авторську програму на телебаченні, метою якої було знаходити здібних і талановитих дітей, допомагати їм реалізувати себе. Це було моє життя і «час для мене». Потім моє життя різко змінилося, і я почала займатися тим, в чому бачила своє нове покликання. Впевнена, що це Бог повернув моє життя. Тепер це для мене «новий час». Я тепер не уявляю, як би жила без того, що зараз роблю. Моє кредо – це допомогти іншим знайти себе, свій шлях в житті. А особливо – жінкам…
– Чому особливо жінкам?
– Бо жінка має бути впевненою в собі. Ця впевненість дає їй силу, красу і здатність реалізуватися. У нас в країні, як би не декларували рівність, але все одно часто до жінок ставляться як до другорядних осіб. А українські жінки – це лідери по своїй природі, вони можуть зробити для країни дуже багато корисного.
–Попередній ваш досвід допомагає у теперішній роботі?
– Дуже допомагає. Особливо психологія, яку я фахово вивчала в інституті. Всі ті навички, які я отримала під час навчання, під час роботи режисером, заступником директора в Центрі виховання естетичної молоді допомагають мені в теперішній роботі з людьми. Я й досі багато вчуся. Це Міжнародні конференції, вивчення кращих міжнародних практик (США, Франція, Швеція, Польша, Німеччина), тренінги по підвищенню кваліфікації. Головне для мене – не піарити себе, а піарити добрі справи, які ми робимо. Соціальна робота – це продовження моєї творчості, тільки в іншій формі.
Моя творчість тепер полягає в тому, щоб наша команда добре та злагоджено працювала, мала комунікаційні зв’язки з іншими громадськими організаціями та державними установами, створювати нові цікаві проекти. Все це творчість.
– Яка різниця між Ларисою Висоцькою у творчому періоді життя і теперішньому, соціальному?
– На той момент, коли я радикально поміняла своє життя, я вже відчула, що виросла до певного рівня і мені нецікаво. Я авантюристка і завжди прагну до усього нового, незвіданого, а такі люди рухають світ. Коли мені запропонували взяти участь в створенні асоціації «Вікторія», це було щось нове і я загорілася ідеєю відразу. Захотілось щось зробити корисне для хворих людей, повернути їх у соціум. Коли почала працювати – відчула, що реально можу щось зробити. Я стала впевненою в собі, хоча до цього теж була лідером. Але це зовсім інше відчуття і можливості. Я стала іншою. Зрозуміла, що від мене дуже багато залежить.
– Чи змінилося ваше особисте оточення: друзі, знайомі?
– Так. Не всі друзі, які були в мене раніше, мене сьогодні розуміють. Я живу своєю роботою і іноді  інтереси моїх колишніх друзів не співпадають з моїми Якоюсь мірою я стала нецікавою частині тих друзів, з якими у нас немає спільних тем і точок дотику. В мене є друзі, але на багатьох не вистачає часу, тому зустрічаємося рідко. Якщо випадає кілька вільних днів, то я обов’язково кудись їду, бо дуже люблю мандрувати. Друзі – це моя робота, мої колеги – тому повністю відключитися мені дуже непросто.
– А що ви, до речі, робите, щоб відволіктися хоч трохи від роботи?
– Два рази в рік я їду в Єгипет, тому що мені найбільше підходить цей клімат. Там я повністю відключаюсь від роботи, читаю.
– Читаєте що?
– Ілюстровані журнали, детективи, любовні романи. Читаю щось легке, тому що в процесі роботи вивчаю багато спеціалізованої літератури.
– Ви з чоловіком побували в багатьох країнах. Що вас найбільше вразило і запам’яталося?
– Ми справді багато подорожували, були в Туреччині, Болгарії, Італії. Я й зараз не полишаю цієї традиції. Ця любов до подорожей в мене від бабусі, її називали «ракетою», бо вона завжди кудись їздила. Мені дуже сподобалася Італія, а саме – Сицилія. Я захоплювалася людьми, природою – відчувала себе там, як на іншій планеті. А особливо вразило, як там відпочивають старші люди. Вони розважаються, ходять в кафе, танцюють, намагаються одне одному сподобатися. Мені тоді хотілося плакати: я подумала, що наші пенсіонерки в такому віці вже виглядають зовсім старими, а там люди за собою слідкують, вони не спрацьовані, не опалені сонцем на польових роботах. Вони завжди душею молоді, цінують життя. Ми з чоловіком спостерігали за ними і насолоджувалися.
– Як уживалися дві творчі особистості в одній сім’ї, адже ваш чоловік  Володимир Висоцький – був відомим журналістом?
– Ми з чоловіком двоє від природи – лідери, але вдома я завжди була просто жінкою. Головні рішення в сім’ї приймав чоловік. Ми спробували якось разом написати сценарії для моєї телевізійної авторської програми «Дебют», але у нас нічого не вийшло, бо у нас були різні бачення на одні і ті ж речі. А коли я вже стала директором реабілітаційного центру, а він був редактором газети, то ми домовилися, що вдома про роботу не говоритимемо нічого. Спочатку йому було важко сприймати те, що я директор, а не просто «дружина Висоцького», а сама по собі Висоцька. Бо я теж стала знаною особистістю в місті завдяки своїм справам, здобуткам, спочатку у творчості, а потім і в соціальній роботі.
– А в компанії ви теж віддавали йому пальму першості?
– Він завжди був душею компанії. Хоча я й сама і співаю, і танцюю, і легко з молоддю знаходжу спільну мову. Він був дуже талановитою, веселою, розумною і компанійською людиною. Саме тому йому і в роботі завжди все вдавалося.
– Від чого в нього «горіли очі»? Які теми для нього були «своїми»?
– Для нього найголовнішим було телебачення. Він ним жив. Його зачіпали дуже гострі теми. Головною завжди залишалася людина. Він писав для людини і про людину, про несправедливість у суспільстві, на духовно-моральні теми. Він дуже переживав через те, що відбувається і в місті, і з людьми. Завжди все робив для того, щоб виправити несправедливість і допомогти. Бували випадки, коли він приходив додому і ще «жив» тією ситуацією, про яку писав. А іноді прокидався вночі і йшов писати, бо йому «думка прийшла». Володимир Висоцький так і «згорів» на роботі.
– Що ви зараз найбільше цінуєте в людях і чого не схвалюєте?
– Найбільше ціную порядність. Її зараз дуже мало. Я відчуваю, коли мене обманюють, навчилася цього, спілкуючись з клієнтами нашої організації. Сьогодні дуже складне життя, і люди, в більшості, обманюють, хитрують, викручуватися аби досягти власної користі. А ще ціную доброту, розум та відчуття гумору.  
– Бувають моменти, коли до вас краще не підходити?
– Про це краще запитати у наших працівників (сміється). А якщо серйозно, то всі мої працівники знають, що в той період, коли я пишу черговий проект, мене справді краще не чіпати. Я концентрую всю увагу на тому, щоб писати справді потрібний та корисний проект, тому що це робота для кожного працівника і допомога нашим клієнтам. Я відчуваю за них відповідальність, тому створення будь-якого проекту для мене дуже важливий період. В цей період часу з офісу я просто «зникаю».  
– Чому ви радієте найбільше?
– Я тепер радію кожному дню життя. Зранку, коли сонечко встає, вдень – коли приходжу на роботу, яку я люблю, хоча іноді важко  буває, але коли вирішується якась чергова проблема, знову відчуваю задоволення.

Бліц-питання
– Які квіти ви любите?
– Іриси і всі польові квіти – це мої улюблені. І ще полюбила кімнатні квіти. В мене вже їх дуже багато.
– З їжі чому надаєте перевагу?
– Люблю червону ікру і сьомгу. А ще шашлики, баклажани, кавуни, персики.
– А солодощі?
– Чорний шоколад – це корисно для роботи мозку.
– Ресторани – це ваш відпочинок?
– Не маю часу їх відвідувати, але іноді в ресторанах спілкуюсь з друзями та призначаю ділові зустрічі.

Коментарі:

Інформація з інших ресурсів

Популярні новини

Інформація з інших ресурсів

Останні оголошення
  Так  Ні, дякую