ye-logo.v1.2
27 Лютого, 2020

Без «Пробудження» ми були безголосі: першій незалежній газеті Хмельниччини - 30 років

Суспільство 689
Перші номери «Пробудження» друкували в Прибалтиці
Перші номери «Пробудження» друкували в Прибалтиці. Фото: автора

У 1989-му вона була однією з небагатьох, які не боялися друкувати правду.

У грудні в 1989-му, в часи історичних змін, на теренах краю з’явилася газета «Пробудження». Історія видання тісно пов’язана зі створенням та становленням на Хмельниччині Народного РУХу України. Це були часи змін. І спроба відійти від радянсько-номенклатурної преси, совєтських стандартів була не просто віянням часу, а необхідністю дати людям ковток свіжого повітря у вигляді незаангажованої, не обмеженої цензурою інформації.

Питання - як донести правду до людей - стояло дуже гостро

Сьогодні автори та співзасновники згадують, що «Пробудження» стало газетою, яка однією з перших відкрито заговорила про те, про що залякані тотальною забороною пересічні мешканці воліли мовчати. Про те, чого вголос не озвучували. «Пробудження» стало голосом РУХу в краї, осередок якого виник на початку 1989 року. І питання - як донести правду до людей - стояло тоді дуже гостро.

«Поштовхом до створення газети стало те, що на противагу усій тодішній радянській пресі, яка видавалася на Хмельниччині, народний РУХ свого голосу не мав. Власне, єдиною газетою в Україні, яка тоді не боялася друкувати хоч щось з правди, була «Літературна Україна». Саме це видання одне-єдине в лютому 1989 року не побоялося опублікувати проект програми і статуту Народного РУХу України за перебудову. Ми побачили, який вплив має друковане слово, адже абсолютна більшість людей довіряла газетам, видання мали неабиякий авторитет, а друковане слово - вагу. Тоді нам стало зрозуміло, що на Хмельниччині також потрібна газета, що ми не проб’ємся до людей без друкованого слова», - згадує Лев Бірюк, депутат Верховної Ради 4, 5, 6 скликань, який був керівником міської, а згодом і крайової організації Народного РУХу України у 1989-1991 роках.

Учасники протестного голодування Віктор Кліщ та Ігор Тарасюк. 1991 рік. Фото: з архіву редакції.

Тож на установчій конференції, яку 2 грудня 1989 року хмельничани були змушені провести в Києві, бо в Хмельницькому влада не дозволяла, окрім іншого постало і питання створення газети.

«З часу створення Руху перед нами була проблема інформаційної ізоляції. Тому питання створення свого незалежного часопису – це було питання існування Руху, спроможність впливати на громадсько-політичні процеси у нашому регіоні, тиснути на комуністичну владу… Без газети ми були безголосі, беззубі, глухі та німі…», - згадує Віктор Кліщ, один із співзасновників РУХу на Хмельниччині.

Перші номери друкували аж в Прибалтиці

Перший номер нової газети видали у грудні 1989-го. Чотири сторінки нового друкованого видання, символічно, назвали «Пробудженням». Були, пригадує, Кузьма Матвіюк, політв’язень, колишній голова Хмельницького РУХу, й інші варіанти, але зупинилися саме на цьому. Редактором газети обрали Олександра Кокряцького.

«Перших шістсот екземплярів люди буквально змели. Народ «зголоднів» за правдою. З часом газета перестала бути органом РУХу і стала незалежною», - каже Кузьма Матвіюк.

Ми не прагнули епатажу, прагнули донести правду

Тоді, у 1989-му, пригадує Лев Бірюк, друкувати «Пробудження» ніхто не брався не те, щоби в Хмельницькому, а й в Україні. Тому часопис таємно друкували в Прибалтиці – Латвії та Естонії. Їхали декількома видами транспорту, щоб бува ніхто не вирахував, щоб уникнути затримань.

«Сашко Кокряцький, лікар швидкої допомоги, у вихідні, ризикуючи, поїхав до Прибалтики і видрукував перший номер. Це був грудень. Потім так само друкували й наступні. Декілька тисяч примірників, які роздавали людям по місту, розмітали за декілька годин. «Пробудження» коштувало 50 копійок, тоді як пересічні видання – 3-5 копійок. Але настільки суспільство було спраглим до волі, що видання розходилося дуже швидко», - пригадує Левко Бірюк.
Додає, що люди побачили у «Пробудженні» правду. Ту, яку можливо, знали, обговорювали в себе на кухні, а тепер почули її відкрито, озвучену такими ж мешканцями міста, як і вони. Не ховаючись, не боячись.

«Так, ми прагнули, щоб люди зрозуміли, що можна із системою боротися, боротися не на кухні, а відкрито. Адже перемога – в дії», - каже Лев Бірюк.

Одним з творців «Пробудження», автором та художнім редактором видання був і поет Павло Гірник.

Павло Гірник під час освячення пам'ятного знака на місці, де невдовзі буде зведений пам'ятник Тарасу Шевченку. 9 березня 1991 року. Фото: з архіву редакції.

«Пробудження» було самостійною газетою, і це вартувало багато. Ніхто не диктував нам, що писати. Ми піднімали українське питання, писали про Голодомор, розстріли, масові поховання та політичні репресії. Адже тоді теми про такі злочини просто не озвучували. Всі про це знали, але мовчали. Ми не прагнули епатажу, прагнули донести правду. Нам приходило надзвичайно багато листів від дописувачів, адже в «Пробудженні» публікували те, про що, зазвичай, радянські газети мовчали», - розповідає Павло Гірник, поет, редактор «Пробудження», лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка.

Каже, газета розходилася миттєво. Бо людьми сприймалася як голос правди. «Жодна з газет, які тоді виходили на Хмельниччині, не могла говорити так відкрито, як «Пробудження», - каже він.

Це був той міцний фундамент, який заклало «Пробудження» для подальшого розвитку незалежної преси на Хмельниччині. Саме на цьому фундаменті й виникло продовження «Пробудження». Ним стала газета «Є», перший номер якої,  як комерційний додаток, вийшов у червні 1992 року. З часом вона переросла в медіа-корпорацію «Є», яка за цей час випустила з 30 інших видань.

Коментарі:

До теми

Інформація з інших ресурсів

Популярні новини

Останні оголошення
  Так  Ні, дякую