23 березня на 55-му році життя відійшов у вічність митрополит Хмельницький і Кам’янець-Подільський Антоній (в миру - Владислав Васильович Махота). Сьогодні з владикою прощаються в кафедральному соборі Святого Апостола Андрія Первозваного, що в Хмельницькому, в мікрорайоні Дубове. Вже завтра, 26 березня, митрополита Антонія поховають біля цього ж кафедрального собору…
Багато з тих, хто знав владику Антонія, називали його другом, щирим духовним наставником, світлою й добросердною людиною.… Багато років він очолював Хмельницьку єпархію та сприяв становленню помісної Православної церкви України. Він був головою Духовної ради християнських релігійних організацій міста Хмельницького та підтримував волонтерство.
Свого часу в інтерв’ю сайту «Є» митрополит Антоній Махота розповів про свій шлях до священства. Його батьки були партійними, керівниками середньої ланки. Мама померла, коли йому був рік і чотири місяці... Він народився на Харківщині, але шкільні роки провів у Росії. А після школи вступив до Харківського технічного училища. Згодом закінчив Харківський політехнічний інститут…
«Прихід до Бога у кожного різний, - розповідав в інтерв’ю владика Антоній. - Я його ділю на дві частини: одні приходять до Бога Петровим шляхом, інші – Павловим. Що таке шлях апостола Петра? Це - позиція «я вірю, тому що вірю». Інший шлях – апостола Павла: він став ревним християнином через розуміння Христа філософськи, науково, тобто думаючи. Я прийшов до Бога шляхом Павла. Це сталося у дорослому віці, коли я шукав себе. Все почалося з громадського шляху, я познайомився з дисидентами, з «Просвітою». І тільки тоді почав шукати віру. Одного разу потрапив у Харкові до Покровського монастиря. Власне, відтоді й почалася моя віра».
Майбутній митрополит навчався у Харківському політехнічному інституті та здобув професію інженера-механіка. І вже в часи студентства був послушником у Харківському Покровському монастирі. Потім вступив на навчання до духовної семінарії.
«Господь навчив мене любити свою націю і свій народ через пізнання своєї нації і свого народу»
Ще у 90-х майбутній владика зробив вибір на користь української церкви, підтримавши становлення Київського патріархату. У 1995 році, коли він служив священником у Криму, його направили обслуговувати релігійну громаду, яка відкрилася при «Просвіті».
«Там була невелика капличка, і члени «Просвіти» попросили владику, що їм дали україномовного священика, - розповідав владика Антоній. - Я думаю, що Господь навчив мене любити свою націю і свій народ через пізнання своєї нації і свого народу. Завдяки «просвітянам» я пізнав українську історію та культуру, мову, оскільки народився і шкільні роки провів у Росії. Тобто, завдяки «Просвіті» я відновив своє українське коріння, яке було закладене на генетичному рівні».
Тож коли сімферопольська громада вирішила перейти до Київського патріархату, то у Криму Антоній Махота відкрив перший храм Української православної церкви Київського патріархату. А на Хмельниччину його перевели у 1997 році. Так вирішив Синод, адже тут був потрібен владика. Тоді в нашій області було всього 4 храми Київського патріархату, нині – сотні.
Митрополит пригадував, як відбувалося становлення української церкви у ті часи в Хмельницькому. «Коли нам не давали жодного храму, я тиждень молився на площі під ялинкою. І Гусельников (тодішній губернатор – авт.) мене покликав до себе в кабінет, ми щиро поспілкувалися, і нашу церковну громаду почали реєструвати, в області з’явилися перші парафії Київського патріархату».
«Його серце вміщало християн різних конфесій і людей доброї волі»
Блаженнійший Митрополит Київський і всієї України Епіфаній, висловлюючи співчуття з приводу смерті Антонія, назвав його одним з тих, хто сприяв становленню помісної Православної церкви України. Сам владика свого часу, після Об'єднавчого собору, на якому було оголошено про створення нової Української помісної церкви, сказав, що «Томос - це повернення первородства, входження в православний світ як 15-та автокефальна помісна церква».
«Владика Антоній очолював Хмельницьку єпархію Православної церкви України, але його серце вміщало християн різних конфесій і людей доброї волі. Саме завдяки його миролюбству, мудрості і здатності допомогати священнослужителям і вірянам об’єднуватись навколо Христа Антоній був незмінним головою Духовної Ради міста від самого її започаткування», - кажуть у Духовній Раді міста.
Сам владика Антоній у тому ж інтерв’ю зізнавався, що з часом він став суто церковною людиною, зрозумів, що священику не потрібне щось інше, крім Бога, церкви і спілкування з парафіянами. «Сьогодні мене обтяжує публічність, мені хочеться більше спілкуватися з людьми, молоддю, розповідати їм про Бога, відкрити браму монастиря тому, кому погано, - зізнавався владика Антоній. - Я розповідав про два шляхи до Бога – Петрів та Павлів. Я, прийшовши до Бога Павловим шляхом, зараз стаю «Петром»...
Вічна пам’ять Митрополиту Антонію… Царство Небесне…