ye-logo.v1.2
«Єдині новини» на Хмельниччині та Україні. Для цього натисніть на трансляції хмельницьких і всеукраїнських телеканалів, або слухайте радіо khm-radio.ye.ua чи radio.ye.ua
"Єдині новини" на Українському радіо

«Йдеш вулицею, а там вже десятий день лежить дід, накритий простирадлом»

Суспільство 7921
В Маріуполі, за попередніми оцінками місцевої влади, за місяць блокади загинуло понад 5 тисяч людей
В Маріуполі, за попередніми оцінками місцевої влади, за місяць блокади загинуло понад 5 тисяч людей. Фото: автора

Історія двох маріупольців про життя під обстрілами, втечу з пекла і приїзд до Хмельницького.

Маріуполя більше немає. Так кажуть його мешканці, які змогли вирватися з пекла війни. Місто без світла, води, газу, зв’язку. Навколо лише зруйновані будинки та розграбовані склади. Постійні обстріли загарбників тривають. На вулицях лежать поодинокі тіла, у житлових дворах з’являються братські могили. Тим часом вцілілі маріупольці з останніх сил намагаються вижити.

Війна назавжди змінила життя очевидців тих подій. Людям, яким вдалося вибратися з Маріуполя, більше немає куди повертатися. Тепер вони шукають місце, яке може стати для них новою домівкою, вгамовуючи біль і розпач від пережитого.

Це історія про двох 24-річних хлопців – Максима і Віталія. Друзі разом зі своїми родинами майже місяць провели в заблокованому Маріуполі. Щоденні пошуки їжі, відсутність доступу до води, вирви від снарядів та невідомість стали для них буденністю. Однак попри весь морок, який оточував їх, вони не втрачали оптимізм і почуття гумору. Зізнаються, саме це їм і допомогло зберегти здоровий глузд.

Нині хлопці перебувають у Хмельницькому. Їх прихистили в одному з центрів переселенців, який організували місцеві волонтери. Вони часто посміхаються, легко починають розмову і постійно жартують. Перебиваючи один одного, намагаються якомога більше розповісти пережитих історій. Не дозволяючи собі занурюватися в сумні спогади, розповіді про жахливі події їм вдається розбавляти гумористичним епізодами та моментами доброти.

Друзі вибралися з Маріуполя і приїхали до Хмельницького.

«Восьмого березня, коли був обстріл, ми зібралися з сусідами на вулиці разом. Всі спустилися з поверхів святкувати. Ми були дуже згуртовані. Виявилися корисними навіть ті сусіди, які раніше не віталися, або про існування яких і не знав, - говорить Максим. - Люди навколо стали відкриті, перестали сперечатися. Абсолютно не було сварок. Обговорювали тільки те, коли це може закінчитися. І лаялися на тих всіх, хто нас обстрілює. Насправді, навіть роми і наркомани, в яких сумніваєшся у звичайному житті, намагалися якось допомогти».

Хлопці жили в сусідніх районах міста і ходили один до одного в гості. Окупанти тижнями гатили по їхніх районах, тож інколи такі походи збігалися з обстрілами.

Морг у кафе

«Йдеш вулицею, а там вже десятий день лежить дід, накритий простирадлом. Служби не працюють, ніхто нікого не вивозить. У нас був такий район, що бойові дії відбувалися на очах. Ці люди лежачі де-не-де з’являлися. Потім їх своїми силами просто зносили в одне місце, щоб дітям на очі не потрапляли», - додає Максим.

На одне з таким місць він натрапив, коли шукав сухі дрова. Мешканці зробили імпровізований морг просто у кафе.

«Був дощ-сніг і дрова мокрими стали. В голові з’явилася думка, що в одному кафе є хороша дерев’яна стіна, яка підійде на дрова. Я прийшов туди, а там упаковано все на столі, під столами, кругом», - згадує очевидець.

Мобільний зв’язок у місті майже не працював. Ловила мережа лише у центрі міста, тому новини дізнавалися переважно від зустрічних на вулиці.

«Йде людина, зупиняєш її і питаєш: ти з якого району, а що у вас там? Або підходиш до купки незнайомих людей і починаєш діалог. Будь-яка сором’язливість пропала. Якось зустріли чоловіка, який жив в іншій частині міста. Двадцять кілометрів він пройшов пішки під обстрілами, а перед тим ще двічі ковід переніс. Казав нам, що таке відчуття, ніби весь світ намагається його вбити, а він намагається вижити», - додає Віталій.

Ходова валюта – сигарети і підгузки

Внаслідок бомбардувань супермаркети і склади були відкриті. Люди ходили туди в пошуках їжі. Як кажуть хлопці, спочатку здавалося, що це не правильно, так не можна робити. Потім приходило розуміння, що завтра треба щось їсти.

«Виходиш надвір, а там натовп людей йде і ти йдеш разом з ними кудись. Ви приходите до складу, куди потрапив снаряд, там велика діра. Всередині пакети соку, пачки макаронів. Питання брати чи не брати не стояло, - кажуть маріупольці. - У тебе лежать в гаманці гроші, а ти за них нічого не можеш купити. Ходова валюта – сигарети. Через тиждень курці за цигарки готові були поміняти все що завгодно. А ще був дуже попит на підгузки і дитяче харчування. Якось люди нагрібали їжу в супермаркеті, коли поруч побомбили. Відбувся обстріл і там постала братська могила».

Води у місті не стало майже одразу. Неподалік від їхніх будинків бив тоненький струмок, де люди під свистом стояли в чергах з баклажками.

«Нам пощастило, я не хвилювався за воду. Ще 24 лютого, коли все почалося, пройшли чутки, що вирублять світло і воду. Ми набрали у всі можливі ємності воду. Так ми раз тиждень гріли воду, мили голову, але все завдяки тому, що в нас був запас води», - каже Максим.

«А ми не мились», - посміхається Віталій.

Будні під обстрілами

Від бомбардувань вікна у будинках повибивало, а температура повітря в квартирах знижувалася. Як розповідає Максим, через постійний холод в помешканні доводилося вдягати по кілька комплектів одягу. Вночі, щоб не замерзнути, спали в одній кімнаті – він, батько і молодша сестра. Куталися під п’ятьма одіялами. Лягали з заходом сонця і прокидалися зі світанком, щоб максимально продуктивно провести день.

«В сім годин вечора були в ліжках, за годину півтори виключалися. Спали при свічці, бо моя сестра боялася темряви. Потім ми придумали безкінечну свічку», - говорить маріуполець.

Єдиний розпорядок, який був точним: щоранку о 6-ій годині – гради, о 16-ій – короткий обстріл.

«Відстрілялися градами і чекаєш сьомої години. Якщо «двіжуха» починається, ми нікуди не йдемо. Якщо спокійно, можна кудись пройтися – по магазинах чи по воду. Треба було щось робити, бо вдома сидіти – це з розуму сходити. Тато на нервах почав все натирати і прибирати вдома, хоча раніше він цим не славився. Ходив, як бармен - тер все. Ми найшли в магазині фільтри для води, то він фільтрував всю воду. Потім він фільтрував фільтровану воду, - ділиться Максим. - Сестра молодша постійно читала. Ми її нікуди не брали, в неї проблеми зі спиною. Їй просто на восьмий поверх тяжко підніматися. Сімнадцятого березня їй виповнилося 16 років, на свій день народження вона попросила організувати їй душ. Ми з батьком нагріли дві великі каструлі води і піднімали наверх, щоб вона могла покупатися».

Віталій і Максим з батьком зараз мешкають в одному з місцевих пунктів переселенців.

Дні в умовах блокади зводилися до щоденних пошуків їжі, води та намагань відволікти себе. Хлопці зізнаються, що жартували навіть тоді, щоб тримати себе в тонусі.

«Моя одногрупниця з чоловіком постійно сиділи вдома. Нікуди не виходили, поки всі лазили по складах в пошуках продовольства. А потім в якийсь момент вони вирішили взяти кота і піти в гості. Через годину в їхню квартиру прилетів снаряд. Весь будинок цілий, а замість їхньої квартири просто величезна дірка, - каже Віталій. – Хоча були й зовсім інші історії. Знайомий з роботи вийшов набрати води, а в квартирі залишилися мама, тато і дівчина. Коли він повернувся, в будинку була діра. Він залишився сам-один. Йому пізніше пропонували виїхати звідти, але він відмовився».

«Або йдеш дорогою, тебе зустрічає бабуся, обіцяє всі гроші, щоб їй допомогти витягти сусіда. Він вже багато днів лежить і дуже смердить. Я відмовився, бо розумів: якщо я це зроблю, в мене точно дах поїде. А наступного дня, коли я йшов, бачив чорний пакет в тому дворі. Хтось все таки погодився», - говорить Максим.

Втеча з Маріуполя

19 березня їм вдалося виїхати на автомобілях з Маріуполя. Знайома написала смс, як можна виїхати в село Урзуф, яке розташоване неподалік. Там вона на них чекала разом зі своєю сім’єю.

Максим їхав з батьком і сестрою, Віталій – з мамою. В автівки завантажили всі свої речі, які туди влізли. Розуміли, що повертатися швидше за все буде нікуди.

«Ми спочатку боялися їхати з Маріуполя, а потім боялися їхати з Урзуфа. Там вже була електрика, але це було дуже близько до боїв. Розуміли, що наші шанси, щоб вижити, дуже малі. А потім прийшла моя мама і сказала: «Ми тут помремо від холоду, тому їдемо. Це прозвучало як аргумент і ми погодилися. Один раз там переночували, вранці поїхали, забравши з собою нашу подругу», - пояснює Віталій.

Наступного дня вони вирушили до Запоріжжя. Проїхали через 15 ворожих блокпостів і змогли дістатися до українських бійців.

«Було зрозуміло, що нарешті український блокпост. Там ходив дід з вусами, як козак з книжки. Говорив українською і всіма командував. Дуже забавний. Наче сварив всіх, але якось по-доброму», - згадують маріупольці.

Зізнаються, що їм дуже пощастило. На всіх блокпостах їх пропускали, вони жодного разу не натрапили на небезпеку. Хоча для наступних автомобілів ситуація складалася по-іншому. День вони провели у Запоріжжі в знайомих, а потім відправились в Ужгород – там жінок мали відправити закордон. У Словаччині їх чекала мама Максима. Самі ж приїхали в Хмельницький.

Хлопці не знають, чи їхні будинки вціліли і мріють хоча б забрати свої речі.

Нове життя

«Квест закінчився і нас наче об стіну вдарило. Нас розбило, коли ми сюди приїхали. Тут триває звичайне життя. Ми щасливі, що опинились саме тут. Нас годують, тут хороші люди. Ми ходимо митися в «Форест», перемо одяг в дитсадку, - говорить Максим. - Квартиру поки не готові знімати, треба знайти роботу. Куди саме влаштуватися можна – незрозуміло. Думали, якщо відремонтувати машину, пробувати таксувати. Розуміємо, тут зараз перенаселення буде, бо таких як ми багато».

До знищення Маріуполя хлопці мали свій бізнес – займалися хімчисткою і труїли тарганів. Співпрацювали з супермаркетами, брали замовлення, влітку планували розширятися. Тепер думають залишитися жити в Хмельницькому. Кажуть: «Маріка» (Маріуполь – при.авт.) більше немає, туди немає чого повертатися. Навіть, якщо зараз завершиться війна, їхнє місто знищене.

Коментарі:

Інформація з інших ресурсів

Популярні новини

Останні оголошення

Робота для вас

  Так  Ні, дякую