ye-logo.v1.2

«Повернемося, навіть якщо будинку не буде»: подружжя з Херсонщини, переживши окупацію, знайшло прихисток на Поділлі

Суспільство 2953
Нині Олександр Володимирович з Оленою Іванівною активно допомагають ЗСУ – щодня плетуть маскувальні сітки
Нині Олександр Володимирович з Оленою Іванівною активно допомагають ЗСУ – щодня плетуть маскувальні сітки. Фото: надане сайту "Є"

Пенсіонери Олександр Володимирович разом зі своєю дружиною Оленою Іванівною пів року жили в окупації на Херсонщині.

Курортне містечко Гола Пристань, що на Херсонщині, відоме чи не всім українцям. Багато хто приїздив сюди відпочивати, покупатися у теплому морі, посмакувати стиглими кавунами. Саме до цього міста багато десятків років тому приїхали батьки з малим Олександром за порадою лікарів.

«Моя родина з Деражнянського району Хмельницької області, – почав свою історію Олександр Володимирович. – Ще в дитинстві я взимку провалився під лід на місцевій водоймі. Як не лікували, здоров’я було під загрозою. Лікарі порадили змінити клімат на тепліший, і батьки вирішили переїхати на Херсонщину».

Олександр одужав, вивчився, знайшов свою долю. На пенсію вийшов з посади начальника державної служби охорони. І хоча з дружиною мали чимале господарство – обробляли город, вирощували урожай в теплиці, тримали близько сотні курей – ще продовжували працювати. Вона – в школі, помічником кухаря, а він очолював місцеве човнове товариство.

«Я і мої колеги відповідали за охорону 320 човнів, – розповідає чоловік. – Пірс, вихід до моря, плата за охорону тощо – все це було ласим шматком для спритних ділків. Тож тривалий час я змушений був судитися з народним депутатом, який разом зі своїми поплічниками хотіли відібрати все це і збудувати на цьому місці готельно-відпочинковий комплекс. Якраз перед війною я виграв суд».

Неподалік хати подружжя мешкав їхній син з сім’єю, в родині підростало двоє донечок 17-ти і 8-ми років. За чотири місяці до війни син поїхав до Польщі на роботу. В Голій Пристані роботи не було, а він ще й мав інвалідність.

24 лютого 2022 року Олександр Іванович, як завжди, змінивши іншого охоронця, готувався заступити на зміну, але раптом почув якийсь гуркіт з боку Миколаєва:

«Прийшли наші хлопці, сказали, що війна почалася. Хвилин за двадцять у небі з’явилися російські гелікоптери. Полетіли бомбити міст у Херсоні». Чоловік пригадує, що трасою неподалік цілодобово йшли колони окупантів. В місті кадирівці змінювали бурятів, а ті – росіян, і знову зміни… Часто вночі лунали канонади з пострілів – це розважалися п’яні окупанти, залякуючи місцеве населення.

«З нашої міської стели росіяни зняли український прапор і повісили російський, – веде далі розмову Олександр Володимирович. – Тоді хтось з наших патріотів вночі виліз на електроопору високовольтної лінії та прикріпив український стяг. Причому саму опору згори й донизу змастив солідолом. Тож окупанти як не старалися, дістатися до прапора не змогли. Стріляли по ньому, а він майорів над усім містом».

Виїхати нікуди не могли. На мостах точилися бої або стояли патрулі. Втікати човном?

«До Херсона допливеш, а далі куди? Там теж було небезпечно, – зізнається чоловік. – Тож вирішили залишитися. Тим більше, комусь же треба було доглядати за човнами. Проте 27 лютого на станцію завітали «гості» у масках. Вимагали, щоб я видав адреси, списки власників човнів. А серед них було чимало осіб, пов’язаних з правоохоронними органами, керівництвом тощо. Я казав, що імена знаю, проте адрес – ні. Я встиг закопати документи човнового товариства так, щоб ніхто не знайшов. Тоді мені до голови приставили пістолет. Я все одно стояв на своєму: нічого не знаю. А один з ефесбешників заявив, що зараз приведуть моїх онучок, навіть адресу їхню назвав, і зґвалтують. Тоді, мовляв, я все розкажу. Я кинувся на нього. Мене почали бити. І це на очах кількох членів товариства, які були на станції. «Гості» пішли ні з чим. Проте вони ще не раз поверталися. Звичайно, хтось навів на мене. Адже програний суд не могли пробачити ні київські, ні місцеві колаборанти. Хотіли змусити переписати товариство у російську власність, але документів і печатки я їм не віддав. Одного дня приїхав якийсь автомобіль, і мене покликали за ворота. Молодий ефесбешник тихо попередив, що за мою смерть вже заплатили, і в мене та моєї родини є максимум два дні…»

Олександр Володимирович невістку з онучками посадив в евакуаційний автобус, щоб не з ними… А сам з дружиною сіли в свою автівку і попрямували на пропускний пункт у Василівку. Причому ефесбешник також попередив, що дані його паспорта є у списках. Проте, якщо проходити пропускний пункт пізно ввечері, тоді є ймовірність, що списки не перевірятимуть. «Ми з дружиною четверо діб простояли поблизу пропускного пункту, очікуючи на можливість перетнути його в потрібний час, – пригадує чоловік. – Все минулося. Пропустили».

За словами Олександра Володимировича, його ще з місяць розшукували вдома і на роботі. Не вірили, що вдалося втекти. Він же у списках був...

Чоловік з дружиною повернулися у його рідне село на Поділлі. Хоча хату колись батьки продали, подружжя пустила жити в свою батьківську хату родичка. Невістка з онуками мешкають неподалік, у містечку.

Нині Олександр Володимирович з Оленою Іванівною активно допомагають ЗСУ – щодня плетуть маскувальні сітки. Матеріали і сітку їм привозить племінниця, вона й навчила ремеслу. На місці вже ріжуть і плетуть. Таку собі майстерню облаштували в хаті. На допомогу їм часто приходять місцеві школярі, сусіди. Чоловік каже, що вже сплели близько 60 сіток. За цю необхідну працю вже отримали волонтерські посвідчення.

Коли вдається додзвонитися додому, подружжя цікавиться, як рідний дім, друзі. Оселю їхню розграбували окупанти. Якийсь час навіть жили там.

Чи збираються після війни повернутися додому?

«Неодмінно! Навіть якщо хати не буде, все одно по-їдемо. У нас після війни багато роботи буде. Спочатку зберемося всі, хто за Україну. А потім підемо ловити всіх тих, хто зрадив нашу країну. Всіх знайдемо і віддамо правоохоронцям», – запевняє Олександр Володимирович.

Матеріал підготовлений за підтримки Асоціації «Незалежні регіональні видавці України» та WAN-IFRA в рамках реалізації проєкту Хаб підтримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією партнерів.

Коментарі:

Інформація з інших ресурсів

Популярні новини

Новини Хмельниччини
Останні оголошення
  Так  Ні, дякую