Війна і діти: як правильно говорити з ними про травми, інвалідність і толерантне ставлення до інших

Війна вбиває, руйнує, ранить. Чимало з тих, хто захищає нас щоденно на лінії фронту, отримують поранення. Мова про військових. Але не лише про них. Ворог атакує нас смертоносною зброєю, відтак поранення мають і цивільні українці. І їхня кількість – людей з інвалідністю – доки триває війна, на жаль, лише зростає. У багатьох відсутні кінцівки або є такі поранення, які залишають помітні сліди на обличчі чи інших частинах тіла.

Дорослі розуміють, що це ціна за спокійний сон відносно мирної частини України. А діти? Їм усе цікаво, і вони не відзначаються особливою тактовністю у запитаннях, пов’язаних із пізнанням світу. Малюк дивиться на людину без ноги й одразу ж ставить свої по-дитячому безпосередні запитання: чому так. Дитячий та сімейний психолог, психотерапевт з Хмельницького Тетяна Матвійчук розповіла, як правильно пояснювати дітям, щоб вони навчилися толерантно ставитися до людей, не схожих на інших.

Внутрішні травми не помітні, на відміну від зовнішніх

Психолог наголошує, що війна накладає відбиток не лише на внутрішню сторону особистості, а й на зовнішню.

«Внаслідок війни внутрішні травми люди навколо можуть не помічати, – пояснює фахівець. – Єдине, що вони бачать, це зміни у поведінці, наслідки у психоемоційному стані або незвичні, нетипові реакції на те, що відбувається навколо, на ситуації, що нам здаються буденними. А ось зовнішні наслідки – це те, що ми можемо помічати. Якщо дорослі мають певний досвід і певну стриманість у цих питаннях, то діти, особливо молодші за віком, так звані «чомучки» (орієнтовно трьох-чотирьох, навіть п’яти років) через власну безпосередність, активно пізнаючи світ, не стримують своїх запитань про те, що їх цікавить. А людина, не схожа на них чи маму і тата, викликає у них запитання. Тому малеча їх і озвучує».

Тетяна Матвійчук погоджується, що це часом ставить у незручне становище батьків. Подібні запитання змушують їх червоніти, особливо, якщо це відбувається в людному місці. Що робити батькам у такій ситуації? Психолог відповідає, що важливо вчити дітей толерантного ставлення до тих, хто від них відрізняється.

«Ця толерантність виховується в самій сім’ї, – наголошує пані Тетяна. – Толерантне ставлення до не схожих на тебе людей полягає в тому, що дитина, після пояснення батьків, розуміє, що це, як таке може бути, звідки береться. Ми можемо розповідати й ілюструвати цю ситуацію, щоб малечі було легше сприйняти, у формі казок, показувати мультфільми, які вже створюють українські режисери. І, звичайно, потрібно пояснювати, що так буває в житті, що хтось не схожий на нас».

Психолог підкреслює, що толерантне ставлення до інших людей у дітей слід формувати не лише в умовах війни. На це не потрібно звертати особливу увагу. Бо іншій людині може бути неприємно, може бути боляче, тому так важливо пояснювати. Якщо у дитини виникають запитання, чому хтось має певні вади, треба про це розповісти у доступній дитині формі, зважаючи на її вік, знання й можливості цю інформацію сприйняти. Можна все пояснити, коли будуть сприятливі для цього умови, вдома, наодинці, в спокійній атмосфері. Якщо, звісно, вік дитини дозволяє так вчинити. Не робити це публічно і голосно.

Навчити дітей адекватно сприймати інакших від себе

Не лише дорослі, а й діти страждають від війни і мають значні поранення, видимі для інших. Як налаштувати дитину на доброзичливе й позитивне ставлення й сприйняття своїх поранених ровесників? Адже побутує думка, що діти нині жорстокі. Психолог каже, що все залежить від батьків, від їхнього вміння пояснити усе дітям і правильного налаштування на сприйняття світу і себе в цьому світі, бо всі ми – різні.

«У колективі діти зустрічаються з іншими дітьми, не схожими на них, – продовжує тему психотерапевт. – Тут також ми говоримо про толерантне ставлення і повагу до тих, то поряд. Ми бачимо людей з іншим кольором шкіри, волосся... Нас відрізняють певні прояви зовнішності, особливі вподобання в одязі. Навчити дитину нормально реагувати на інакшість інших, поважати їх і сприймати такими, якими вони є, треба через власний приклад. Адже зовнішність абсолютно не повинна впливати на спілкування з людиною. Якщо ж батьки не здатні пояснити, чому деякі люди мають відмінності, слід звернутися до фахівця – вихователя чи психолога. Він може допомогти батькам знайти шляхи правильного пояснення, навчити адекватно реагувати на зовнішні вади так, щоб не нашкодити і не травмувати ще раз ту людину, котра постраж-дала від війни».

Радить поліція

Поліцейські психологи дають кілька слушних порад, як говорити з дітьми про людей з інвалідністю, зокрема отриманою під час бойових дій в Україні.

Пояснити, чому слід поважати людей з інвалідністю. Якщо дитина вважає, що люди з інвалідністю смішно виглядають, ходять чи розмовляють, обов’язково треба це виправляти. Пояснити, що такі слова можуть образити людину.
Більше розмовляти з малечею. Якщо дитина побачила людину з інвалідністю, це може стати слушною нагодою, щоб поговорити про відмінності між людьми. Найчастіше син чи донька не потребують глибоких енциклопедичних знань. Подібна розмова вимагає від батьків лише базових принципів тактовності, найголовніший з яких – це розуміння, що люди різні, по-своєму особливі. І це нормально.

Уникати образливих визначень на кшталт «інвалід», «каліка». Це допоможе дитині приймати інвалідність як частину життя. І головна порада батькам – бути максимально щирими. Це допоможе порозумітися з дитиною.

Ірина ЛЬВОВ.

Матеріал підготовлений за підтримки Асоціації «Незалежні регіональні видавці України» та WAN-IFRA в рамках реалізації проєкту Хаб підтримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією партнерів.