ye-logo.v1.2

Війна і бізнес: як переселенець зі Слов'янська налагодив на Хмельниччині виробництво кавових турок

Суспільство 6020
З родиною та власним бізнесом з виготовлення кавових турок переїхав зі Слов
З родиною та власним бізнесом з виготовлення кавових турок переїхав зі Слов'янська на Поділля підприємець Андрій Сторчай. Фото: з архіву Андрія Сторчая

Історій вимушених переселенців, котрі і на новому для себе місці знаходять можливість працювати, чимало.

Війна вигнала їх з дому. Тисячі українців з територій, окупованих або активно й цинічно обстрілюваних ворогом, змушені були залишити рідний дім. Їм довелося шукати не лише прихисток собі і родині, а й справу, котрою можна заробляти на життя. Багато з вимушених переселенців у найстрашнішу дорогу – втечу від війни – взяли з собою свої знання та вміння, а дехто – і власну справу. Ці яскраві приклади надихають не здаватися, не опускати руки. Вони вселяють надію і дають впевненість у тому, що ми, українці, сильні й непереможні.

Кавові турки з Поділля

З власним бізнесом з виготовлення кавових турок переїхав зі Слов’янська на Поділля підприємець Андрій Сторчай. Нині з сім’єю – дружиною Лідією та донькою Наталею — оселився у Дунаївцях. Але так було не одразу з початку повномасштабної війни. У перші її тижні чоловік відправив дружину та доньку за кордон, а сам взявся допомагати з евакуацією людей зі сходу України. Знайомі знайомих підказали, що у селі Лошківці на Поділлі є порожні хати, куди можуть оселитися вимушені переселенці.

Зі Слов'янська Андрій Сторчай з сім'єю перебрався на Поділля. Фото: з архіву Андрія Сторчая

Андрій возив сюди людей, також займався перевезенням гуманітарних вантажів. Якось вирішив і собі спинитися. У травні повернулися дружина й донька. Андрій вирішив відновити власну справу. Самотужки перевіз найпотрібніше обладнання, зокрема оснащення, форми, малюнки, у цех місцевого колишнього заводу. Токарні верстати знаходив уже на місці. Відтак сьогодні продовжує працювати, адже вважає головним допомагати податками і працею країні, яка виборює незалежність від ворога.

До великої війни у Слов’янську підприємство Андрія Сторчая було найбільшим таким в Україні і в місяць виготовляло приблизно чотири тисячі кавових турок. Нині — близько тисячі штук. Але асортимент залишився незмінним: ті ж самі малюнки на виробах, та ж сама їхня ємність - від 200 до 750 мілілітрів.

Зараз у підприємця, окрім нього самого, на виробництві працюють ще двоє чоловіків – також вимушені переселенці. Один приїхав з Андрієм зі Слов’янська, його війна вже двічі змусила переселятися: у 2014 році чоловік виїхав із Донецька, знайшовши прихисток у Слов’янську, тепер трудиться на Поділлі. Другий працівник – з Херсонщини. Виїхав із сім’єю. Раніше працював на круїзному лайнері барменом, а нині життя змусило освоїти токарний верстат.

Виготовлення кавових турок для Андрія Сторчая – сімейна справа, започаткована його батьком ще у 1999 році. А з 2014-го син повністю займається справами сам. Батьки відмовилися виїжджати зі Слов’янська, тож нині Андрію допомагає дружина, зокрема з бухгалтерською звітністю, відправкою готових товарів.

Насолоджуються кавою, звареною у слов’янсько-подільських турках, сьогодні в Україні, Польщі, а віднедавна і в Німеччині – така географія їхнього продажу.

Насолоджуються кавою, звареною у слов’янсько-подільських турках, сьогодні в Україні, Польщі, а віднедавна і в Німеччині. Фото: з архіву Андрія Сторчая

На запитання, чи відчувалось у Слов’янську – місті, яке у 2014 році вже пережило ворожу окупацію, наближення нинішньої повномасштабної війни, Андрій відповідає, що так. Тривожні настрої непокоїли. Чи порівняні вони з тими, що були 2014 року?

«Тоді, – пригадує чоловік, – ми просто одного ранку прокинулися в окупації. Було страшно, причому і залишатися, і кудись виїжджати. Дружина якраз була вагітною… Стосовно 2022 року, то я все ж сподівався, що здоровий глузд переможе і повномасштабної війни не буде. Як бачимо, здоровий глузд не переміг…»

«Хоча на Поділлі нас прийняли дуже добре, тепло, люди допомагали, ділилися продуктами, все ж мрію повернутися додому, - зізнається підприємець. - Я люблю своє рідне місто і понад усе хочу, щоб воно було вільним, квітучим і українським…»

Знання за плечима не носити

Чимало схожих прикладів є по всій Україні.

Автоінструкторка Юлія Комісаренко із Запоріжжя у Кропивницький переїхала через кілька тижнів після початку повномасштабної війни. За словами жінки, спонукав її та сім’ю до такого рішення страх, коли росіяни окупували атомну електростанцію в Енергодарі, а це недалеко від Запоріжжя. До війни Юля вела інтернет-ресурс про автомобілі та водіння російською мовою, де було понад 40 тисяч глядачів. Серед них – і росіяни.

Але з початком повномасштабної війни, каже жінка, не хотіла мати нічого спільного з ворожою країною. Тож в інтернеті повністю перейшла на українську мову, розповідаючи про кермування. І хоча втратила частину підписників, проте російську мову як ворожу викреслила зі свого життя. У медійному просторі автоінструкторка тепер спілкується лише українською і тішиться, що син відвідує у Кропивницькому україномовний садок.

Автоінструкторка Юлія Комісаренко із Запоріжжя у Кропивницький переїхала через кілька тижнів після початку повномасштабної війни. Фото: з архіву Юлії Комісаренко

У новому для себе місті і заняття відносно нове. До війни Юля навчала водінню теоретично, проте у Кропивницькому стала практичним автоінструктором з керування автомобілем на механічній коробці передач. Юля розповідає, що коли навчила кермувати чоловіка, то зрозуміла, що їй до вподоби бути інструктором. Так сьогодні вона допомагає набути досвіду кермування тим, хто має посвідчення, але недостатньо добре володіє навичками їзди містом. У Юлії Комісаренко навчаються переважно жінки, хоча сама вона водіїв на статі не розділяє. Бо правила, каже вона, однакові для всіх – і для чоловіків, і для жінок.

В’ялені помідори з Чорнобаївки

Андрій Бігленко з Херсонщини, засновник бренду «Українські в’ялені помідори», до початку повномасштабного вторгнення росії в Україну сім років займався виробництвом особливих томатних смаколиків – в’ялених помідорів. Він по суті бів першим в Україні виробником такої продукції. Це його сімейний бізнес, в якому допомагають батьки. Вони свого часу інвестували у помідорний старт сина. Працюють теща, дружина Анастасія і навіть п’ятирічна донечка Єва, яка вже активно долучається до рекламування готової продукції. У консервації від цієї торгової марки до повномасштабної війни був десяток різних смаків помідорів. За словами підприємця, найсмачніші помідори виростають саме на Херсонщині. Це – ідеальне місце для промислових масштабів вирощування цієї культури. Бо тут і сонця достатньо, і земля родюча – усе складається для того, щоб томати були смачними. Налиті сонцем плоди на його виробництві перетворювалися на вишуканий делікатес.

Андрій Бігленко зізнається, що повертатимється в Чорнобаївку, коли буде змога. Фото: з архіву Андрія Бігленка

Проте з початком великої війни Андрію довелося рятувати сім’ю та своє виробництво у Чорнобаївці. Частину обладнання сховали, як сподівалися, у надійному місці. Але саме туди прилетіло від ворога. Родину чоловік евакуював до Європи, а сам разом із братом перевозив людей, охочих виїхати, з Миколаєва до кордону з Польщею. Коли ж від 24 лютого 2022 року минув місяць, люди трохи оговталися, й Андрій побачив, що на заході країни бізнес працює, то вирішив й собі відновлювати виробництво. Село Саф’яни під Ізмаїлом на Одещині обрав після тривалих пошуків місця, яке пасуватиме помідорам. Місцевий фермер Роман Дяжук прихистив бізнес Андрія Бігленка. Його компанія «Дунайський аграрій» вирощує органічні фрукти та овочі. Відтак у співпраці з господарем на Одещині вийшли в’ялені помідори органічного походження – тепер під двома торговими марками: «Українські в’ялені помідори» та «Дунайський аграрій». Реалізувати цей проєкт на новому місці Андрію Бігленку вдалося завдяки підприємству-партнеру, а також допоміг грант від німецького уряду.

Додає позитиву й те, що нині їхня сім’я возз’єдналася – повернулися з-за кордону дружина з донькою. Чотири місяці тому народилася друга донечка, котра разом із Євою, безсумнівно, є стимулом для батьків працювати й далі. Неодмінно, каже Андрій Бігленко, повертатимуться в Чорнобаївку, коли буде змога. В амбітних планах підприємця – й далі продовжувати натхненно працювати, щоб після нашої Перемоги його вишуканих помідорів вистачило на всю Україну.

Ірина ЛЬВОВ.

Матеріал підготовлений за підтримки Асоціації «Незалежні регіональні видавці України» в рамках реалізації проєкту Хаб підтримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією партнерів.

Коментарі:

Інформація з інших ресурсів

Популярні новини

Останні оголошення
  Так  Ні, дякую