Війна й дитяча психіка: як допомогти пережити малюкам стресові розлади

З початку повномасштабного вторгнення багатьом українцям довелося покидати рідні домівки й їхати в інші країни чи відносно безпечні місця рідної держави. І якщо дорослим вдається відновитися швидше, то дітям доводиться складніше. Хоча наслідки, завдані пережитим стресом, не завжди помітні одразу. Дитячі і сімейні психологині Анна Гралюк та Інна Грош, які долучилися до проєкту з допомоги ВПО за підтримки та сприяння чеської неурядової організації «Люди в біді», працюють з дітьми-переселенцями, застосовуючи власну стабілізаційну програму.

«Сьогодні ми маємо багато емоційно та фізично розбалансованих дітей, які потребують фахової допомоги, - розповідає Анна Гралюк. - І якщо з цим не працювати, наслідком стане хронічний стресовий розлад і навіть посттравматисний синдром (ПТРС). У дітей, які пройшли пекло війни, часто проявляються різкі зміни настрою, самоушкодження (свідоме нанесення собі шкоди), непокора, істерики, втрата безпеки, депресія, глибокий смуток, відчуття безвиході, тривога, заціпеніння, перезбудження, гіпоактивність, головні болі, зміна апетиту, проблеми зі сном, підвищене серцебиття, болі у животі, енурез, висмикування волосся, гризіння нігтів, апатія до життя, зниження рівня концентрації уваги, провали в пам’яті, флешбеки (раптові, зазвичай сильні, повторні переживання минулого досвіду або його елементів), зниження мотивації до навчання, ізоляція, відстороненість, агресивність, ворожість, тривога, втрата віри та сенсу життя, почуття зради, горя, поділ світу на поганий і хороший...».

Психологині проводять стабілізаційні заняття для дітей з різним травматичним досвідом. «Кожна група, - розповідає Інна Грош, - складається приблизно з 70 відсотків дітей, які є менш травмованими, а 30 – пережили сильний травматичний досвід. Це дозволяє дітям, у яких висока травматизація, швидше стабілізуватися».

Кожна дитина переживає «травму війни» по-своєму, індивідуально. Але переживати цей досвід в групі набагато легше, коли поряд такі самі, як і ти, а також фахівці, стверджують психологині. У комфортній атмосфері кожен учасник може поділитись своїм настроєм, що з ним трапилось хорошого протягом минулого тижня. Використовують Анна й Інна дуже багато арт-терапевтичних технік (наприклад, малювання), застосовують релаксацію й чимало власно розроблених стабілізаційних вправ. Відрадно, що після проведення групової терапії зі стабілізації емоційного та фізичного стану, діти і батьки відзначили покращення у різних сферах життя: поведінковій, емоційній, соматичній, когнітивній, соціальній, духовній. Для когось курс став завершальним, а комусь ще потрібні додаткові індивідуальні зустрічі.

До слова, на заняттях психологи зіштовхнулися з тим, що діти гостро реагують на російську мову, справедливо вважаючи її мовою агресора. Траплялося, що порушена тема війни для когось оберталася повторною травматизацією. У зв’язку з пережитою тривалою окупацією деякі діти крали те, чого дуже хотіли, адже батьки їм не купували цього. Чимало дітей гостро реагують на різні звуки, голосні розмови, гучну музику.

Дитяча психологиня Світлана Ройз на своїй сторінці у Фейсбуці навчає дорослих, які не мають психологічної підготовки, зокрема й учителів чи вихователів, підтримувати дітей під час війни за допомогою правил безпеки.
* Наше завдання – створити безпечний простір, у якому б дитина відчула близькість – «я з тобою». Йдеться про простір із чітко структурованими правилами та межами контакту.
* Якщо ви не маєте досвіду роботи з емоційним реагуванням на почуття та емоції, починати роботу можна буде лише у співпраці з психологом. Цю роботу можна буде проводити лише після фази стабілізації – зміцнення та відчуття безпеки.
* Не можна використовувати в іграх чи під час занять метафори, образи літаків тощо. Це може травмувати дітей, які були під обстрілами. У роботі спираємося на метафори та образи дому, землі, веселки, води.
Навіть образ неба зараз не даватиме дітям стійкості – для багатьох це джерело небезпеки. Зважайте на це, плануючи свої зустрічі з дітьми.
* Якщо під час занять чи гри плануєте створювати щось із частин, наприклад кубиків, пам’ятайте: якщо деталі руйнуватимуться, це може нагадувати дітям зруйнований будинок (діти самі можуть обрати таку гру – тоді для них це буде поміжне). До того ж, будьте уважні до звуків, що використовуються в супроводі. Не пропонуйте дітям жодних образів воєнної техніки. Приймається лише той варіант, коли вони самі хочуть намалювати, виліпити чи обговорити це.
* Працюйте над образами сили та стійкості й частіше просіть дитину намалювати, зобразити те, що є її силою.
*Для дитини, яка пережила втрату, втратила близьких або будинок, абсолютно неприпустимі слова на кшталт «час лікує», «у всьому є й хороший бік», «подивися, який тут є хороший варіант для тебе». Ці слова некоректні та неетичні. Дітям важливо почути: «Те, що ти пережив – жахлива трагедія, це жахливо й так шкода, що тобі довелося через це пройти. Я захоплююсь твоїми мужністю та силою. Попри таке горе, ти справляєшся, як справжній герой. Я дуже хочу тебе обійняти та захистити».
* Що б дитина не говорила, слід її слухати й не перебивати Підтримувати й наприкінці зробити акцент на тому, що навіть слухати – це дуже важко. Далі можна сказати: «Але я бачу, який ти сильний і як ти справляєшся». Проте не давайте порад, поки вас не попросили про це».

Матеріал підготовлений за підтримки Асоціації «Незалежні регіональні видавці України» та WAN-IFRA в рамках реалізації проєкту Хаб підтримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією партнерів.