ye-logo.v1.2

Особливості хмельницького туризму

Суспільство 7674
Фото: Прес офіцер військової частини А4239 Олексій Наконечний

Туристична галузь на Хмельниччині – одна з перспективних, але грошей на пам’ятки архітектури чомусь ніколи нема.

Про це все частіше говорять чиновники у владних кабінетах та з високих трибун. Для цього на Хмельниччині є всі передумови: особливості географічного положення, багатство природного, історико-культурного і туристичного потенціалу. На розвиток спрямований і «План заходів щодо розвитку туризму в області на 2011-2015 роки», який щоправда, ще очікує свого затвердження керівниками області. Тим часом, Хмельниччина, хоча й не є містом-господарем «Євро-2012», разом з усією країною готується до Фіналу чемпіонату Європи з футболу. Адже проведення ігор такого масштабу означає перебування в Україні значного числа приїжджих – спортсменів та уболівальників, спеціалістів рівного рівня та звичайних туристів-любителів. Для більш ніж 40 країн світу туристична галузь є основним джерелом надходжень у національний бюджет, а для 70 – однією з трьох його основних статей. Але для того, щоб туристична галузь була чи врешті стала джерелом наповнення бюджету, в неї спочатку потрібно вкласти чимало коштів. Що пропонує Хмельниччина дедалі більшому потоку туристів і чи стане врешті перспективною ця галузь у нас?
«Чиновницький» підхід до справи
«Відомо, що основою туристичної індустрії є, насамперед, інфраструктура і турпослуги, – каже краєзнавець-екскурсовод Ігор Байдак. – Не секрет, що нинішній стан інфраструктури не лише на Хмельниччині, не задовольняє ні українських, ні іноземних туристів, а рівень сервісу і якість надаваних послуг робить нас іноді просто неконкурентоспроможними. Те, що у нас є історико-архітектурні пам’ятки і дарована Богом краса не означає, що туристи не звертатимуть уваги на недоліки. А їх у нас, поки що, на жаль, безліч». Головна з них, за словами Ігоря Байдака, це «суто чиновницький підхід до справи», а саме те, що кошти з державного бюджету виділяються не на збереження головного – пам’ятки архітектури, а на супутні дії: різноманітні круглі столи, буклети, комісії, те що саме по собі нічого не означає. У кращому випадку, кошти виділяють на ремонт «чогось», що уже руйнується. На сьогодні близько 70 відсотків об’єктів культурної спадщини України перебувають у незадовільному стані, а кожен десятий об’єкт – в аварійному і потребує реставрації або реконструкції. У Плані заходів Хмельницької обласної адміністрації з реалізації Програми економічних реформ на 2010-2014 роки голова Хмельницької обладміністрації Василь Ядуха пообіцяв «Розробку програми розвитку туризму у Хмельницькій області на 2011-2015 роки». Можливо, мова йде саме про той план, який ще чекає затвердження? У такому випадку область уже один рік «зекономила», а решту чотири, якщо вірити написаному у плані, проводитиме аналіз діяльності тих суб’єктів господарювання, які працюють у відповідній галузі, організовуватиме круглі столи, вивчатиме інвестиційно-привабливі об’єкти, братиме участь у виставках і … рекламуватиме свої дії у ЗМІ. Тим часом керівникам районів та міст обласні чиновники делегують повноваження реконструювати автомобільні шляхи на головних туристичних маршрутах та облаштувати зупинки для туристів. І жодного слова у планах на майбутні чотири роки – про ремонт чи реставрацію того, що приваблює «його величність туриста».
Кошти і люди – головна проблема
Офіційні пам’ятки культури ще хоч якось фінансуються, а ті, які просто внесені до сторінок атласів і довідників, але не входять до списку пам’яток державного значення, кинуті напризволяще. «Якщо говорити конкретно, то як гинув стародавній Ізяслав, так він і продовжує гинути. Хоча туди й приїздили різні делегації, високопосадовці, катма грошей витрачено марно, – з розумінням справи і жалем у голосі продовжує Ігор Байдак. – Чи ті ж Антоніни? Ну відбулася там якась міжнародна конференція, показали гостям пам’ятку, пригостили їх і навіть видали якусь брошуру. А що від того покращилося насправді? Єдина на той час користь від представників Хмельницького Національного Університету, які подарували тюльпанове дерево, таке як росло за часів Потоцьких. Цей подарунок у сотні разів корисніший, ніж усі ті десятки людей, які проголосили свої доклади під гучною назвою «міжнародна конференція».
Серед усіх визначних і заїжджених туристами місць лише одиниці можуть похвалитися коштами, виділеними державою на реконструкцію. До числа щасливих належать хіба що Бернардинський монастир у м. Ізяславі, в якому розташована в’язниця. Монастир підтримується у належному стані працівниками в’язниці і тими, хто там відбуває термін ув’язнення. Як що ж взяти до уваги улюблений віднедавна багатьма молодятами палацово-парковий ансамбль «Самчики», то за словами директора Богдана Пажинського, останній раз кошти на реконструкцію і ремонт вони отримали у 2007 році. 800 тисяч з державного бюджету пішли на оновлення Китайського будиночка та заміну палацової покрівлі. Та головна проблема не завжди у коштах. «Нам не вистачає працівників, а кошти, хоча б на поточний ремонт, ми заробимо самостійно, – впевнений Богдан Олександрович. – Гроші за послуги, які ми надаємо, дозволяють нам частково підтримувати приміщення у належному стані. На майже 19 гектарів території у нас працює 3 охоронці. Вони не завжди можуть простежити за людьми, які, до прикладу, дозволяють собі красти декоративні кущі та дерева з паркової зони». Не вистачає у Самчиках також і елементарних умов для туриста, який платить 10 гривень за вхід на територію: єдиний туалет, як у наших бабусь у селі, а вмивальника немає взагалі – теж вкрали. Подібна ситуація і в Меджибізькому замку. За попередніми даними, щоб докорінно відремонтувати фортецю, потрібно майже 10 мільйонів гривень. У 2008 році на це отримали… 300 тисяч. Проте, лише на кошти зверху тут не сподіваються, заробляють, як можуть: фестивалі, екскурсії, казкові лицарі. Як стверджують працівники замку, від усіх цих лицарів вони трохи потерпають, але раді їхньому приїзду, адже саме завдяки фестивалям слава про Меджибіж шириться далеко за межі України, а це означає, що туристів побільшає, заробітки зростуть. «Ми ж багато чого робимо за власні кошти, бо поки «зверху» щось дадуть, то все завалиться – переконаний чоловік, який не назвав свого імені, мовляв, «не мій клопіт судити про державні справи, мій – якісно робити свою».
Поки грім не гряне… або вежа не впаде
Кам’янець-Подільський серед усіх міст туристичного маршруту Хмельниччиною завжди був «козирним»: став одним із семи чудес України, пам’ятки в більш-менш нормальному стані. Це чи не єдине місто, де частка туристичної галузі у бюджеті найпомітніша. Проте, останні події, а саме зруйновна вежа і подальший «розбір польотів» у пошуках навіть не «що робити?», а «хто винен?», яскраво свідчить про те, яка насправді ситуація з історико-архітектурними пам’ятками взагалі. Нагадаємо, що у серпня цього року частково зруйнувалася Нова (Велика) вежа – частина оборонного комплексу замку в Кам’янці-Подільському, кутова башта, найбільша у Старій фортеці. Її реставрація тривала з 2003 по 2007 рік. Кошти виділялися частинами, тому проектувалося та будувалося шматками і, нібито саме це стало причиною обвалу. На реставрацію башти Нової Західної, яка ще не закінчена, використано близько 1,2 млн грн. Згодом, уже на повторну реставрацію фортеці кошти віднайшли у резервному фонді держбюджету. Як повідомив директор НІАЗ «Кам’янець» Василь Фенцур, для розробки проектно-кошторисної документації на ліквідацію аварійного стану башти державний історичний музей-заповідник уклав відповідний договір із ДП «Інститут «Укрзахідпроектреставрація». Загальна вартість робіт становить 168 тис.грн. «До середини жовтня має бути завершено виготовлення проектно-кошторисної документації, на основі якої проситимемо у держави гроші на повноцінне
відтворення пам’ятки», – зазначив він.
«Євро-2012» нас не «зачепить», кошти – теж
«Жодних коштів чи вказівок з приводу підготовки до «Євро-2012» нам не давали, оскільки Хмельниччина не входить до регіонів, що прийматимуть закордонних гостей», – пояснив Богдан Пажинський. Хоча погоджується з тим, що наплив туристів під час проведення спортивного дійства, навіть на Хмельниччині зросте у кілька разів. «Для справжніх любителів подорожувати, проїхати кілька сотень кілометрів, від Львова до Хмельницького – це не проблема, але ми, на жаль, не готові і вже навряд чи будемо готові представити їм не лише пам’ятки історії та архітектури, а й нормальні умови, – заявляє Ігор Байдак. – Коли в одному із заповідників я поцікавився, чому вхід уже платний, а умов ще немає жодних, мені відповіли, що «і умови колись будуть». Це те, що відрізняє нас від Європи: там спочатку створюють умови, потім встановлюють плату, а в нас навпаки. А все тому, що 90% чиновників у нас – люди не на своєму місті. Якщо не зміниться ставлення до цінностей – не буде того, що варто цінити».
 

Коментарі:

Інформація з інших ресурсів

Популярні новини

Новини Хмельниччини
Останні оголошення
  Так  Ні, дякую