Чому Незалежність України – одвічний неспокій московитів

Наша нація здобувала волю ще за часів Київської Русі та козацтва, в роки національної революції та драматичної самооборони Української Народної Республіки (УНР), а також у період національно-культурного будівництва часів «українізації». Не можна забувати й про важку працю нашого народу в післявоєнній відбудові та у створенні потужної індустрії сучасної України. Щоб врешті 24 серпня 1991 року офіційно здобути таку омріяну та вистраждану Незалежність.

На жаль, 31-шу та 32-гу річницю українці змушені зустрічати у військовому камуфляжі та зі зброєю в руках, вкотре захищаючи рідну землю від давно знайомого ворога. Спочатку він мав імперське обличчя, затим – радянське, нині ж – рашистське. Але в усі періоди воно було незмінне – московитське.

Самостійність у датах

Вперше в ХХ столітті незалежність України була встановлена 22 січня 1918 року текстом IV Універсалу Української Центральної Ради, яким проголошувалося створення УНР. Він починався словами: «Народе України. Твоєю силою, волею, словом стала на Землі українській вільна Народна Республіка». Того ж року затвердили герб, основним
елементом якого був герб Володимира Великого – тризуб, та гімн – пісню Павла Чубинського «Ще не вмерла Україна» на музику Михайла Вербицького. Державним прапором став синьо-жовтий стяг. А також на більшості територій відновлено Українську Народну Республіку на чолі з Директорією. Вона ухвалила низку законів, спрямованих на
розбудову країни, зокрема про державну мову, Українську автокефальну православну церкву та встановлення грошової одиниці – гривні.

22 січня 1919 року відбулася наступна важлива подія – проголошено Акт злуки Української Народної Республіки та Західноукраїнської Народної Республіки. Подія на законодавчому, територіальному, ментальному рівнях об'єднала країну та стала підставою для відліку історії соборної держави. Проте наступні роки відзначилися безперервною війною з більшовиками, які бачили українську територію виключно у складі «московського царства», та імперськими «білими». У ході цих протистоянь незалежна Україна проіснувала лише три роки. Відтак, західні землі нашої країни розділили між сусідніми Польщею, Румунією, Чехословаччиною, куди вони увійшли як інтегральні частини, без жодних особливих статусів. Західний кордон УРСР, за умовами Ризького мирного договору 1921 року, проходив по річці Збруч на захід від міста Ямполя, на схід від міста Острога і далі вздовж сучасної межі Рівненської і Житомирської областей. На решті земель Української Народної Республіки через збройну агресію більшовицької росії встановили комуністичний (більшовицький) режим. Через незначну підтримку серед місцевих радянська влада застосовувала потужний репресивний апарат, а її функціонування було безпосередньо пов'язане з центром влади у москві.

Протягом 20-х років минулого століття російські більшовики запровадили політику українізації, бо імпульс державотворення та національного відродження, який дала Українська революція, був надто потужним. І з ним не можна було не рахуватися. Як наслідок – почала відроджуватися національна культура, українці навіть потрапляли до
керівних органів. На той час Українська Радянська Соціалістична Республіка мала деякі формальні ознаки держави (кордони, органи влади, символіку), проте не було головної – суверенітету. Відтак вона ніколи не була незалежною, ані у вимірі внутрішньої, ані тим паче зовнішньої політики – всім керувала москва.

Але комуністичний тоталітарний режим посилювався. Як наслідок – зростала політична та економічна залежність України від центру. І це викликало наростання опору, який вилився в рух, спрямований на відновлення незалежності. Наприкінці 80-х цей рух разом із національно-демократичними революціями у Східній Європі відіграв важливу
роль у падінні комуністичних режимів, а в Україні призвів до відновлення незалежності.

16 липня 1990 року Верховна Рада УРСР прийняла Декларацію про державний суверенітет. Вона проголосила верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади республіки в межах її території, незалежність і рівноправність у зовнішніх відносинах.

З 2 по 17 жовтня 1990 року українська молодь організувала акції ненасильницької громадської непокори. Тоді студенти влаштували голодування на площі Жовтневої революції у Києві (нині Майдан Незалежності). Ця широкомасштабна кампанія отримала назву Революції на граніті. Головними вимогами молоді були: недопущення підписання нового союзного договору, перевибори Верховної Ради УРСР на багатопартійній основі не пізніше весни 1991 року, повернення на територію УРСР українських солдатів, а також забезпечення проходження військової служби юнаками-українцями винятково на території республіки, націоналізація майна Компартії України й ЛКСМУ та відставка
голови Ради Міністрів УРСР Віталія Масола. Протести завершилися підписанням постанови Верховної Ради УРСР, яка гарантувала виконання вимог учасників протесту.

А вже 24 серпня 1991 року була відновлена тисячолітня традиція державотворення в Україні, яка має право на самовизначення, передбачене Статутом ООН та іншими міжнародно-правовими документами.

1 грудня того ж року українці підтвердили своє прагнення жити в незалежній державі на Всеукраїнському референдумі, зробивши його незворотнім фактом історії.

Остаточно Україна отримала статус суверенної держави 28 червня 1996 року – з прийняттям Конституції. Основний закон визнавав її незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою, а людину – найвищою соціальною цінністю, а також утвердив народовладдя.

Але українська незалежність ні на мить не переставала «муляти» імперським амбіціям московитів. Замасковано просуваючи «своїх людей» на ключові державницькі та бізнесові пости в Україні, кремлівська верхівка постійно плекала надії контролювати всі процеси в нашій державі та впливати на них, а тим самим збагачуючись від різних
оборудок. Але навчені гірким досвідом попередників, українці були готові відстоювати свободу своєї країни. Відтак, ми встояли під час Помаранчевої революції в листопаді-грудні 2004 року. Українцям вдалося змінити правлячу еліту країни та домогтися переорієнтації внутрішнього й зовнішньополітичного курсу країни. Шлях розвитку спрямували за прикладом Європейських країн.

Чергову і остаточну категоричну відповідь кремлю на його бажання «піклуватися» про «молодшого брата» українське суспільство висловлювало з 21 листопада 2013 до лютого 2014 року. Революція Гідності переросла у початок воєнних дій на сході України. Тоді в життя тисяч українців назавжди увірвалися Майдан і Небесна Сотня…

Революція Гідності змінила нашу ментальність, розпочала формувати нову політичну ідентичність. Нині вже зі зброєю в руках українські Захисники і Захисниці, а також тисячі волонтерів, благодійників, партнерів, спільно з десятками країн світу продовжують боротися за нашу свободу і незалежність, за територіальну цілісність кордонів України, за європейське майбутнє наших дітей в цивілізованому світі, за право жити на своїй рідній землі, й врешті, за місце під сонцем.

Читайте також: Прапор України: як вороги намагалася спаплюжити національний символ