Гості із пейсами та грошима: Хасиди знову їдуть у Меджибіж

Напередодні єврейського нового року Рош-а-Шана тисячі євреїв-хасидів проїздять через Меджибіж, щоб помолитися на могилі засновника хасидизму Баал Шем Това. Для декого із жителів селища паломники давно стали джерелом додаткового доходу і... проблем.
Прогулюючись Меджибожем із дочкою, хасид Одеон Ітсані зупиняться біля приміщення пошти, щоб сфотографуватися. «Тут колись був будинок равина, поки… Я знаю, що для вас Богдан Хмельницький - герой, але для нас він страшна людина. Під час його погромів загинули тисячі євреїв!», - каже паломник. За кілька днів він разом із сім'єю поїде у Умань, де і зустріне єврейський новий рік. «Я мешкаю в Ізраїлі і відвідую Україну уже більше двадцяти років. Тепер подорожі стали зовсім не важкими. Кілька годин на літаку до Києва, а далі приватники довезуть, куди потрібно. Звісно, все це коштує недешево», - розповідає Ітсані. «Ми з батьком приїздимо у Меджибіж з Ізраїля майже кожного року, зупиняємося на кілька днів у будиночку місцевої общини, молимося на могилі Бешта і їдемо, через Бердичів, до Умані», - ділиться паломник Ерхаїм Ейтам. - «Загалом, за подорож витрачаємо близько восьми сотень доларів на кожного». І хоч більша частина цих коштів йде на «транспорті витрати», та дещо осідає і у кишенях місцевих жителів…
"Тільки подивись на них! Фізично не працюють, а найбагатші люди у світі! А тут горбатишся, горбатишся..." - зітхає військовий пенсіонер із Меджибожа Володимир Балабас, подивляючись на пару розкішних Мерседесів, припаркованих біля синагоги. У своєму, оббитому килимами, возі він чекає, коли хтось із багатіїв захоче покататися на "екзотиці". «Уоне доллар - уоне персон», - промовляє він завчену фразу, коли до воза підходять кілька євреїв. "Заробітки, загалом, залежать від того, кого везеш. Якщо когось із Америки чи Франції - ці щедріші, а якщо з Ізраїля, то скупі та ще й нахаби", - ділиться Балабас. - Втім, бувало долара-другого отримаєш тільки за те, що цигарку хасиду із кишені в суботу допоможеш дістати. Здавалося б - дурниця, а для нього - робота, а отже, гріх».
Двоповерховий будинок пенсіонерки із Меджибожа Лілії Єгорової розташований зовсім неподалік могили Баал Шем Това. Ось уже понад десять років жінка селить у себе паломників і добре вивчила всі звички гостей із пейсами. «Щоб хасидів приймати, потрібно мати, де самій подітися, - розповідає Лілія Миколаївна. - Не люблять вони, коли поруч із ним хто чужий живе. Продукти, а деколи і воду, привозять із собою, у суботу навіть світло не вимикають, не кажучи про те, щоб прибрати за собою. Все робота. А от звичку викидати сміття через вікно я так і не зрозуміла. Ми вже й відерце поставили і на вікна москітні сітки повішали, а все одно знімуть, і у вікно!» Та інколи гості чинять таке, після чого у багатьох селян зникає бажання приймати хасидів у себе вдома.
«Один хасид «на прощання», вибачте, надзюрив мені у дорогу фарфорову вазу. Бувало, що просто під вікнами купу накладуть», - бідкається пані Людмила. - Загалом, я помітила, що чим багатший хасид - тим він цивілізованіший, бідні - грубі і всіма способами намагаються виказати свою зневагу до тебе. Одного разу дійняла мене молода єврейка, яка постійно звертаючись до мене, додавала «гой». Все Ліля-гой, та Ліля-гой. Допекло це мені, то ж я взяла розмовник і пояснила панянці, що Ліля не гой. Ліля - інженер-будівельник, чоловік Лілі - підполковник, дочка Лілі - кандидат медичних наук. А на додачу ще й запитала: “А хто ти? Бідолашна побіліла, думала - бити буду! Ми б може і не займалися цим, але змушені, чоловік важко хворий і гроші на ліки потрібні завжди…»
«Раніше піднесеш чемодан, дадуть 2-3 долари, - розповідає місцевий житель Микола. - А нині все за «дякую». Нахабні стали. Іноді до наших хлопців чіпляються. То ми їх тут швидко заспокоюємо. До дівчат пристають, думають, що за кілька доларів їм тут будь-яка віддасться. Молодь може напитися. Насмітити. Однак попадаються і досить чемні люди. Один єврей замовив, щоб я зробив йому до годинника дерев'яний корпус. П'ять років його не було. Приїхав, знайшов мене і заплатив навіть більшу ціну, ніж домовлялися. Ще сіли в мене вдома, випили пляшку. Правда, їв лише варені яйця, бо все інше не кошерне. А горілка завжди кошерна».