Любив каву та мріяв про власний заклад: у Хмельницькому працює кав'ярня в пам'ять про загиблого на війні Юрія Пододименка

Юрій Пододименко сам був родом із села Райківці Хмельницького району, Ірина жила в сусідньому селі – Гвардійському. З Юрієм вони ще познайомилися в шкільні роки: він був однокласником її сестри. Завжди веселий, компанійський, мав багато друзів та приятелів – таким його пам'ятатимуть всі.

Коли почалося повномасштабне вторгнення у лютому 2022 року, чоловік добровольцем пішов до лав 128-ї окремої гірсько-штурмової бригади, де його прийняли на посаду кулеметника 1-го стрілецького батальйону.

«Його рішення піти в лави ЗСУ просто не обговорювалося. Він нікого не слухав та не відповідав на телефонні дзвінки, просто поїхав до Хмельницького за повісткою, - розповідає Ірина. - Всі ми розуміли, що може статися, але він своє рішення ні з ким не обговорював. Спочатку стояв у Хмельницькому на постах, після - за добровільним рішенням перевівся на службу в 128 окрему гірсько-штурмову бригаду».

Дівчина в той час жила та працювала у Польщі. В Україну приїздила тільки тоді, коли чоловік брав собі кількаденну відпустку. Тоді він їхав до Хмельницького з фронту, вона - перетинала державний кордон. В одну із таких тижневих відпусток пара і узаконила свої стосунки. На одруженні настояв Юра, розповідає Ірина, і завжди настоював. Вона ж, навпаки, поспішати не хотіла.

«Ми розписалися спонтанно: просто пішли подавати заяву, а з РАЦСу вийшли вже розписані. Подію відсвяткували тільки в колі своїх ближніх друзів, бо планували на майбутнє зробити більш масштабне весілля. Юра дуже хотів одружитися, і тому ще перед його смертю ми повінчалися у храмі. А я не хотіла поспішати: я була дівчинкою, мріяла про справжнє весілля, щоб були мої батьки та родичі, щоб все гарно та традиційно. Але тут вийшло по-іншому: нічого грандіозного не було, навіть хотіли це зробити тихенько, щоб ніхто не дізнався, а вже згодом запросити всіх на святкування», - згадує Ірина Зам'яла.

Для того, щоб одружитися, Юрій Пододименко взяв тижневу відпустку, після цього відправився знову на фронт. Фото: з особистого архіву Ірини Зам'яли

Не перетелефонував наступного дня…

У кав'ярні «Женіх» можна побачити карту України на стіні: на ній синім кольором виділено два міста – Хмельницький та Херсон. Саме у Херсонській області під час виконання бойового завдання солдат 128 гірсько-штурмової бригади Юрій Пододименко загинув. Сталося це 6 жовтня 2022 року. Про те, що чоловіка вже немає, Ірина дізналася в Польщі.

«Я почала шукати з ним зв'язок, коли він не передзвонив. В четвер зранку він ще до мене зателефонував, сказав, що з ним все добре, але всі його речі згоріли. Проте пообіцяв, що набере ввечері, але так на зв'язок і не вийшов – того вечора він загинув, - згадує дівчина. - Наступного дня я ще чекала, тому що іноді траплялося так, що були проблеми із зв'язком, але вже на ранок суботи почала писати до дружини його друга, намагалася хоча б в когось з'ясувати, що з ним сталося. Того самого дня я вже їхала автобусом до України, до батьків Юри».

Прийняти те, що сталося, для Ірини виявилося вкрай важким випробовуванням. Хоча і під час бесіди вона відповідає на всі «болючі» запитання, але все ж погоджується, що момент прийняття та адаптації для неї ще не завершено.

Загинув український захисник на Херсонському напрямку 6 жовтня 2022 року. Карта України в закладі "єднає" два міста: Хмельницький і Херсон

Через півроку після втрати, Ірина Зам'яла вирішила відкрити у місті заклад в пам'ять про загиблого чоловіка

«Мені важко це навіть описати – це щось таке було для мене незрозуміле. Коли я дізналася про його загибель, у мене з'явилася всередині пустка. Я ходила з цим до психолога, і мені говорили, що так проявляється «депресивний стан». Але я була ніби в тумані, я не до кінця розуміла, що відбувається. Потім, коли вже закінчилися моменти з похованнями, і я повернулася до свого життя, почала потрохи усвідомлювати, що сталося. Це було важко, але важливо, щоб в такі моменти вас оточували люди, які будуть підтримувати, а не нагнітати»

У неї такі люди поруч були. На деякий час, дівчина веде свою розповідь далі, вона оселилася в батьківському домі, проте згодом зрозуміла, що краще проживати такі моменти на самоті та самостійно. Основне, що виводило з рівноваги, було те, що через місяць після втрати, всі навколо повернулися до свого звичного життя. І в ситуації, коли навколо тебе лунає сміх та вирує інше життя, дуже складно лишатися лояльною. Тому Ірина і переїхала до міста, де панувала монотонність в діях та були поруч друзі, які розуміли її стан та не задавали зайвих питань. Трохи «легше» стало влітку минулого року – саме тоді дівчина вирішила для себе відкрити кав'ярню в пам'ять про загиблого на війні чоловіка.

Історія кав'ярні з назвою «Женіх»

«Женіх» - це позивний Юрія Пододименка, який хлопець отримав від побратимів, коли повідомив, що відпустка потрібна йому для того, щоб «женитися». Він дуже полюбляв каву, продовжує далі розповідати Ірина Зам'яла, вдома ніколи її собі не робив - надавав перевагу тільки якісно зробленому напою у закладі.

«Юра завжди був компанійською людиною, мав багато друзів та приятелів, але з часом, як людини не стає, про неї забувають. Пройшло півроку, можливо, трохи більше від його загибелі, і я це почала помічати. Саме усвідомлення того, що він зможе ось так просто зникнути, і про нього ніхто не пам'ятатиме, спонукало мене зробити таке місце – «його кав'ярню», тому що він мріяв її відкрити, але не судилося», - говорить дівчина.

"Юра завжди був компанійською людиною, мав багато друзів та приятелів, але з часом, як людини не стає, про неї забувають"

Створення своєї справи з нуля виявилося неабияким викликом для неї – у своєму житті Ірина нічим подібним не займалася. Під час нашої розмови дівчина сама себе називає «не такою вже і дорослою людиною»: на момент відкриття кав'ярні у жовтні минулого року святкувала своє 21-річчя, а статус вдови «отримала» у 20 років. Із форматом закладу та розробкою ідеї Ірині допомагав старший брат Юрія. Наприклад, завдяки його наполегливості у кав'ярні спроєктували місце під майбутній дитячий куточок. У вирішенні більшості питань дівчина проходила свій шлях самостійно. Електрика, водопровід, вибір плитки – не до кінця розуміючи всі нюанси, вона все ж таки говорила собі, що з цим також розбереться. І робила це, хоч і було важко.

«Саме важче для мене були питання з електрикою – я не знала, як її треба розташовувати. (сміється – прим. автора). Розробку майбутнього інтер'єру я замовила у дизайнера, але мені не сподобалися запропоновані варіанти, тож це також вирішила робити самостійно. В якійсь момент допомогти мені із ним запропонувала моя подруга, проте за два місяці очікування я так і не отримала від неї ескізів. Тому своїми силами до кінця і вирішувала питання з дизайном. Як бачите, тут аж надто такого «дизайнерського» і немає», - розповідає Ірина Зам'яла.

Кав'ярня розташована в одному з районів Хмельницького. Тихе та затишне місце з акцентом на авторські кавові напої

Перших своїх відвідувачів кав'ярня «Женіх» прийняла 15 жовтня 2023 року – саме в цей день були роковини Юрія Пододименка. Відкрити заклад сама Ірина планувала трохи раніше, бо загинув чоловік 6 жовтня, проте, за словами дівчини, щось не складалося.

Перед підготовкою до відкриття Ірина Зам'яла взагалі не хотіла афішувати цю подію. Відмовлялася створювати та публікувати контент у соцмережах про її з Юрою історію. Вона не любить цих речей. У реальному житті спілкування з людьми для неї відбувається легше, проте вони не знають про неї майже нічого, тож іноді траплялися моменти, коли дівчину просили «позвати свого чоловіка, щоб з ним познайомитися».

«Так, я десь півроку не знімала обручки. Та взагалі не любила розповідати про те, що у мене сталося: одразу до мене змінюється відношення людей. Вони не знають, що казати. І я цю реакцію розумію, я би також не знала, як себе поводити у такій ситуації. Це важко. Я вже звикла до таких реакцій, а людям від цього стає ніяково та дивно», - розповідає Ірина.

Особливість меню кав'ярні «Женіх» - акцент на саме авторських кавових напоях. Тут формують сезонне меню, яке відрізняється цікавими поєднаннями смаків та формою подачі, а втім класичні напої тут також є. Про проведення зустрічей чи різноманітних подій в закладі, Ірина ще не думала, але відкрита до співпраці у цьому напрямку.

Про підтримку, пересуди та майбутнє

Зараз Ірина Зам'яла повністю погрузилася в справи, пов'язані з кав'ярнею. За її словами, створення цього закладу замінило все та одночасно стало сенсом її життя. У розвиток власної справи дівчина витрачає багато енергії, а до цього моменту вона не бачила чіткого майбутнього для себе та просто жила буденністю. Навіть зараз на питання про майбутнє, вона відповідає так: «Я не знаю. Напевно, звісно, воно в мене має бути, але щоб конкретно з чітким плануванням – такого поки що немає».

Підтримка для неї – мати Юрія Пододименка та родина старшого брата. З їх допомогою дівчина пройшла всі складні психологічні етапи, наприклад, наявність історій про неї та її особистого життя. Люди говорять різне: і вдруге одружилася, і з батьками чоловіка судиться, хтось навіть обговорює її нещодавнє весілля з іншим та наявність «цікавого положення». За словами дівчини, такі історії вона про себе чує періодично: на якійсь час увага до її особистості зникає, згодом з'являється чергова цікава розповідь «з подробицями».

«Ми всі тепер із цього сміємося, бо мені дуже пощастило, що я отримую підтримку від сім'ї Юри. Так, звісно, на початку ці розмови та плітки мене дуже сильно зачіпали. Але, пройшовши через цю ситуацію, я дуже подорослішала, бо до цього була зовсім дитиною. Я не звикла зовсім до такої уваги до себе, а тут про мене розповідають такі історії – ви ж нічого не знаєте про мене, мою ситуацію та моє життя загалом. Людям цікаво чуже життя, коли своє йде не так, як би хотілося», - розмірковує Ірина Зам'яла.

Під час нашого інтерв'ю до неї телефонує мама Юри, так я дізнаюся, що жінка волонтерить – вирішували питання про відправку маскувальних сіток в 128 бригаду. Запити отримують постійно, тож власними зусиллями намагаються їх закрити. Нещодавно в ту саму бригаду мати Юрія Пододименка придбала за власний кошт та передала два дрона.

«Дорослішання? На початку мені було важко, але з часом я знаходжу сили та повертаюся до себе. І я, і Юра – віруючі люди. Тому мені здається, що завдяки цьому я залишилася з вірою в добро та любов. Я розумію, що, якщо це сталося, так мало статися. Є речі, які не ми вирішуємо. Але я живу постійно з думкою: я знаю, що йому там добре».

Читайте також: Відновити власну справу харків'янку Олену Вовк надихнули захисники