Василь Власюк – вчитель-методист української мови та літератури, зарубіжної літератури Перемишельської гімназії Улашанівської сільської ради, потрапив до п'ятдесяти найкращих педагогів України за версією премії Global Teacher Prize Ukraine 2024. Його досвід, любов до професії та нестандартні підходи до навчання роблять його справжнім натхненником для багатьох поколінь учнів. Адже він - вчитель з понад 30-ти річним стажем, який не боїться інновацій, а навпаки – шукає нові шляхи для розвитку, щоб крокувати в ногу з часом разом зі своїми учнями.
Про те, як на його уроках діти пишуть контрольні під музику, мають свободу самовираження та люблять читати без жодного примусу, Василь Власюк розповів сайту «Є ye.ua».
- Чи мріяли Ви бути вчителем, і що вас мотивувало стати на цей шлях?
- Одна з учениць нещодавно запитала мене, ким я хотів бути в юності. І я їй відповів, що мрій було багато: хотів стати журналістом, навіть провідником на залізниці, бо люблю подорожувати. Але її відповідь мене вразила: «Добре, що ви не стали кимось іншим, а стали вчителем, бо на ваших уроках дуже цікаво».
А починалося все з далеких 90-их, коли я закінчив Сімферопольський державний університет. Після того отримав свою першу роботу у віддаленому селі Хвощівка, що на Славутчині. Потім була строкова служба в армії, після чого знову повернувся до навчального закладу, де продовжив свою діяльність.
Я обрав професію вчителя, бо усвідомлював почесність цієї праці у різні часи. Кожна людина, яка живе на цьому світі, пройшла через руки та серце вчителя. І я дуже радий, що не помилився у своєму виборі. Мої учні, які вже повиростали, і ті, яких я зараз навчаю, надихають мене. Хочеться допомогти їм знайти себе у цьому житті.
- Як Ви вирішили податися на премію Global Teacher Prize Ukraine 2024?
- Ідея податися на конкурс була не моя, хоча про премію я знав і стежив давно, бо завжди пишався людьми, які прагнуть удосконалюватися і впроваджувати інновації у свою педагогічну роботу. Проте подаватися на конкурс не планував.
Мене номінувала адміністрація закладу. Для мене це було неочікувано. Коли я запитав, чому вони так вирішили, вони відповіли: «Ваш зірковий час настав».
Коли мені надійшло повідомлення про номінацію, почав працювати над заповненням анкети, згадував усю свою педагогічну діяльність. Перед очима промайнули обличчя багатьох учнів, які вже стали журналістами, представниками інших професій, керівниками окремих структур. Але головне для мене не їхні посади, а те, що вони виросли гідними людьми, якими я пишаюся. Це підтверджує, що моя праця була недаремною. Особливо тішить, що багато випускників і випускниць стали педагогами, чимало служать у Збройних силах України, на жаль, є й загиблі. Усі ці роки, весь пройдений досвід я систематизував і подав на конкурс.
Всього на конкурс було подано понад 3 тисячі заявок (близько 1 200 заявок та понад 2 тисячі номіновано), серед яких я увійшов до топ-50.
- Василю Васильовичу, що надихає Вас залишатися вчителем протягом більш ніж 30 років?
- Учні - вони моя основна мотивація. Хочу допомогти їм знайти своє місце в житті, і це додає сил. Вчитель - це не просто професія, це покликання, в якому ти ростеш разом з дітьми, а коли вони досягають успіху, відчуваю, що зробив правильний вибір. Мої учні мають відзнаки у різноманітних конкурсах обласного, всеукраїнського та міжнародного рівнів.
Так, вчителям завжди було нелегко, були різні ситуації, зокрема і невиплати заробітних плат, і невисокий їх рівень. Проте мене ніколи не цікавили меркантильні мотиви. Хоча надходили пропозиції на різні посади, але я не намагався відірвати своє серце від професії вчителя, бо завжди відчував, що це справа мого життя.
- Як Вам вдається мотивувати своїх учнів до прочитання українських творів?
- Я багато років працюю над тим, щоб мотивувати дітей до читання. Зараз у нас є великий простір для розвитку, і це значний плюс.
Учні сьогодні сучасні, тому вчителі мають бути на одній хвилі з ними. Вони в Instagram та TikTok, то й вчителі повинні там бути, щоб розуміти одне одного.
Мій підхід полягає в тому, щоб зацікавити різними методами, щоб вони самі виявили бажання читати. Якщо дитина не хоче читати певний твір, я дозволяю їй обрати інший і задаю запитання й завдання саме по цьому твору. У нас є можливість вносити зміни в програму, і їх роблю, щоб діти читали із задоволенням.
Члени журі та переможці Всеукраїнського квест-марафону "Чи знаємо ми Тараса Шевченка?", місто Канів, червень 2024 року
- Який би твір зі шкільної програми Ви радили б прочитати не лише дітям, а й дорослим?
- Тут можна довго міркувати, і у кожного може бути своя суб'єктивна думка. Мене тішить інше — у складні часи для України через війну ми бачимо розвиток української культури, пісеннної творчості та художнього слова. Маю й кілька власних поетичних та прозових творів. Окремі з них було нещодавно надруковано в альманасі «Південний Буг».
Зараз програма Нової української школи для 5-7 класів оновлюється і включає сучасні твори українських письменників, які розповідають про події на Майдані Незалежності та війну. Проте я б не розділяв сучасне і минуле — усе це є нашою історією, нерозривно пов'язаною з літературою та культурою. Тому виокремлювати щось конкретне не став би.
Треба читати те, що подобається, щоб це приносило насолоду.
- Якби у Вас була можливість запросити на урок якогось українського письменника, то хто б це був і чому?
- Мій особистий проєкт «Жива книга» полягає у тому, що під час онлайн-зустрічей ми спілкуємося з сучасними письменниками, такими як Міла Радченко, Анна Дьомінна, Валентин Поспєлов, Марина Павленко, Олександр Гаврош. Ці відомі постаті приходять до моїх учнів в клас і стають моїми співучителями, хоча й дистанційно. Їхні розмови надихають моїх учнів, і я бачу, як їхні очі «горять».
Особистий проєкт Василя Власюка «Жива книга», який полягає у тому, що під час онлайн-зустрічей учні спілкуються з сучасними письменниками
У планах не зупинятися, адже за цей навчальний рік у нас були зустрічі не лише з письменниками, а й з акторами та науковцями.
Кого б я хотів запросити наступним? Запитаю в учнів, кого вони хотіли б побачити. Хто буде наступним — вирішуватимуть вони.
- Якою, на Вашу думку, є найважливіша навичка, яку діти здобувають у школі?
- Є давня легенда про монаха, який навчав дітей. Він показав їм чистий аркуш паперу з розлитим чорнилом і запитав, що вони там бачать. Учні відповіли: «Пляма, чорнило, чорний колір». Монах засмутився, бо ніхто не побачив білого.
Я навчаю дітей бачити добро, робити корисні справи, бути справжніми українцями. Найважливіше — залишатися людиною.
Щодо навичок, то це вміння відстоювати свою думку, толерантно наводити аргументи та переконання, бути впевненим у собі та пристосованим до сучасного світу.
- А чи складно Вам постійно рухатися в ногу з часом та інноваціями?
- Скажу відверто — не складно. Ще з 90-х років я намагався відстежувати реформи в освіті, сучасні методи навчання. З розвитком інновацій все стало розвиватися стрімко, і я вирішив піти іншим шляхом. Спочатку я почав відвідувати онлайн-заходи, щоб бути в курсі подій. Потім став відвідувати різні приватні школи в різних містах, освітні майстерки та тренінги. До прикладу освітній фестиваль «Вчителі майбутнього» відвідав у 2023 та вже цьогоріч. Це надихає мене рухатися вперед.
Опанування технологій — це процес, у якому я активно працюю сам, а потім залучаю учнів. Вони користуються штучним інтелектом, Kahoot та іншими технологіями, які їх цікавлять. Якщо є бажання і любов до своєї професії, то все вдається.
Вдячний колегам-однодумцям й тим у кого сам переймав досвід та тим кого надихаю своєю улюбленою справою. Дякую тим, хто підтримує і вірить у мої сили при будь-яких ситуаціях та обставинах! Ввійти в ТОП-50 потужної та престижної премії Global Teacher Prize Ukraine 2024 - це для мене визнання правильності напрямку траєкторії професійного руху! Впевнено йду вперед!
Кращі в навчанні учні Перемишельської гімназії Улашанівської сільської ради висадили гілочки верби з Шевченківського національного заповідника (місто Канів)
- Яким Ви бачите/хотіли б бачити майбутнє освіти в Україні через 10 років?
- Поза межами школи я активно співпрацюю з Всеукраїнським благодійним культурно-науковим фондом Тараса Шевченка. Його президентом є Людмила Красицька — праправнучка Тараса Шевченка, а я її заступник. Ми проводимо багато заходів у Каневі та Києві.
Наприкінці минулого року ми започаткували краєзнавчий конкурс «От де, люде, наша слава, слава України». Конкурс проводився дистанційно, і ми визначили переможців, попросивши їх надіслати короткі відеовізитки своїх робіт. Мені прийшло кілька повідомлень, що учасники не можуть цього зробити, бо вони знаходяться на окупованих територіях. Це мене дуже схвилювало і вразило, адже вони продовжували брати участь у конкурсі, попри складні обставини.
Я впевнений, що через 10 років наша освіта буде надсучасною, надцікавою та надважливою.
Довідково. Премію для видатних учителів Global Teacher Prize Ukraine організує Освіторія за підтримки Міністерства освіти і науки України, ЮНІСЕФ Україна, Дія.Освіта та KSE Foundation.
1 вересня буде оголошено ТОП-10 фіналістів премії. Ім'я головного переможця стане відоме 5 жовтня. Переможець отримає мільйон гривень на реалізацію своєї освітньої мрії.
Читайте також: Без дистанційного? Як відбуватиметься навчальний процес у школах Хмельницького