ye-logo.v1.2

Віталій Міхалевський: «Поезія для мене – це спосіб мислення»

Суспільство 11747
Фото: з сімейного архіву Віталія Міхалевського

Професійне життя Віталія Цезарійовича тісно пов’язане з точними науками, а саме, математикою. Чверть століття він працює в галузі зв’язку і щедро ділиться своїми знаннями та досвідом зі студентами Хмельницького національного університету, навчаючи їх інформаційним технологіям.

Досьє:
Народився 3 листопада 1961 року в селі Подільське Кам’янець-Подільського району на Хмельниччині.
У 1979 році закінчив середню школу із золотою медаллю і вступив на математичний факультет Чернівецького державного університету, був іменним стипендіатом.
З 1986 року мешкає у місті Хмельницькому та працює в галузі зв’язку.
Доцент Хмельницького національного університету, кандидат фізико-математичних наук.
Автор п’яти поетичних збірок і однієї аудіозбірки.
Лауреат міської премії імені Богдана Хмельницького (2006) за літературну діяльність.
Одружений, має двох доньок та трьох онуків.
 

Він люблячий чоловік, турботливий батько і неперевершений дідусь. Разом з дружиною Галиною Іванівною виховав двох доньок, посадив сад і вже багато років будує будинок. А ще там, на природі, біля землі народжуються віршовані рядки, в яких вічна закоханість у свою рідну землю та людей.
- Віталію, розкажіть з чого все почалося, звідки у «технаря» цей хист до віршування?
- Навіть сам не знаю. Поезією зовсім не цікавився. У родині поетів не було. Батько був зв’язківцем, хоча професійно грав на музичних інструментах, мама працювала в колгоспі. Отже, я перший, пишу переважно ліричні вірші. Деякі – філософського спрямування. Першу збірку видав у 41 рік. Тобто зовсім не в юному віці, коли багатьох відвідує поетична муза. На той час я вже твердо стояв на ногах, мав сім’ю, роботу, однак, з’явилося величезне бажання писати. Якщо довго не пишеш, то потім вірші виливаються на папері стрімким потоком. Тільки записуй. Поезія для мене не просто хобі – це спосіб мислення. Передостання книга вийшла у 2006 році, і протягом тривалого часу, аж до 2011 не писав, не міг займатися улюбленою справою. Доводилося розставляти інші пріоритети: дочки закінчували інститути, народилися онуки і потрібно було більше часу приділяти «земним» справам, ніж поетичним. Адже складати вірші – нелегка праця. Є такі вірші, які народжувалися за 20 хвилин, а над іншими потрібно працювати і допрацьовувати. Однак, і в цьому знаходжу плюси. За цей час деякі вірші відстоялися, відшліфувалися.
- Перший слухач і критик, напевно, Ваша дружина?
- Так, бо ми багато років разом. А познайомилися ще на вступних іспитах у Чернівецькому університеті, а потім потрапили до однієї групи на математичному факультеті. Чотири роки зустрічалися. Спілкування, в основному, відбувалося в бібліотеці. Наприкінці четвертого курсу ми одружилися. Я пішов до армії після п’ятого курсу, а дружина – у декрет. У 1986 році ми переїхали у Хмельницький. Я працював інженером-програмістом, згодом начальником відділу структурних підрозділів обласного підприємства електрозв’язку, нині заступником начальника центру інформаційних технологій та технічного забезпечення Хмельницької філії ПАТ «Укртелекому», а Галина Іванівна весь час працює на кафедрі вищої математики в Хмельницькому національному університеті і викладає вищу математику. Вона – кандидат фізико-математичних наук.
- Це, мабуть, було нелегко – працювати, займатися наукою, виховувати дітей?

- Ми завжди з дружиною займалися однією справою: вчилися в аспірантурі, писали дисертації і з різницею у півроку захистилися. Разом працюємо на земельній ділянці. Це – для мене віддушина і хобі. І хоча ми будуємось уже 16 років, я відпочиваю там і душею, і тілом. Збудувати будинок, посадити сад – оце, мабуть, моє. Щоразу підсаджую щось нове. Намагаюсь, де не буваю, привезти якісь рослини для саду. З Одеської області – виноград сорту «Прикордонник», із Сум привезли абрикосу, з Яремчі – дві ялиночки, з Уманської «Софіївки» – бузок. Є в нас і калина, але ще маленька. Цього року в Каневі назбирав жолудів, з них вже виросли маленькі дубочки.
А ще я багато років, зі студентських часів, збираю книги, і нині у нас велика бібліотека, до двох тисяч томів. А все почалося з подарунка. Нам презентували колись перший том Математичної енциклопедії.
- Ви вважаєте себе щасливою людиною?
- Так, якщо пригадати життя, з огляду на мої 50 років, то у мене більше назбирається позитивного. Протягом цих років були, звісно, певні труднощі, але відчаю, безвиході – не пам’ятаю.
- Чи маєте якусь мрію?
- Мрію написати гарні вірші про гори. У студентські роки часто їздили у Карпати. Завжди було багато вражень. Хочеться побувати ще на якійсь вершині. А в дитинстві мріяв бути військовим. Вважав, що це – професія для справжніх чоловіків, крім того, приваблювала романтика переїздів, зміни місць. Мрія здійснилася, коли служив офіцером, об’їздив колишню країну (СРСР) від Мурманська до Владивостока, від Вологди до Казахстану.
- Ви – романтик?
- Відповім рядками вірша:
Ось кажуть, що романтики звелись,
Що у кохання помаліли крила,
Що зорі були вищими колись
І що обійми розгубили силу.
Мов, зараз час не для красивих слів
І гай дубовий – вирубки дільниця…
Прислухайтесь: там соловейка спів…
А як вода у джерелі сміється!
У поле вийдіть – жайвір зве увись,
На милі очі так волошки схожі,
Не вірю, що романтики звелись,
Бо Мавки пісня згинути не може.
Бо небо вічне! Нині, як колись,
Та ж, Господи, ніч місячна надворі:
Кохана, глянь, як роси розлились!
Коханий, глянь, які високі зорі!
- Яка страва для вас найулюбленіша?
- Як це не банально, але для мене нічого кращого немає за вареники з сиром. Моя дружина з Тернопільщини, і там у них традиційно у неділю варять вареники. Гарна традиція.
- Чи є у Вас найулюбленіший вірш?
- Так, звісно, є. Улюблені вірші «Джміль» і «Моє сонечко». У кожній строфі цих віршів зібрані найважливіші моменти людського життя за кожні 10 років.
- Кажуть, що хороша поезія – це поєднання музики та змісту, а Ваші вірші мелодійні і не дивно, що вони приваблюють композиторів…
- На мої вірші написано близько 20 пісень. Автори музики наші подільські композитори: Микола Балема, Іван Пустовий, Лідія Яцкова, Михайло Люшня. Мрію, щоб пісні звучали не тільки в області, хочеться, щоб їх почули якомога більше людей. 11 листопада запрошую усіх шанувальників поетичного слова на свій творчий вечір з нагоди 50-річчя. Вечір відбудеться у телерадіокомпанії «Поділля-Центр» о 16 годині.

Коментарі:

Інформація з інших ресурсів

Популярні новини

Останні оголошення

Гаражі: продаж/оренда

  Так  Ні, дякую