Лікар Павло Чорнобровий: «Теперішні хвороби – це розплата за цивілізацію»

Довідка: Народився 1960 року в Старокостянтинові. Після закінчення школи навчався у Вінницькому медичному інституті. У 1989 році захистив кандидатську дисертацію і з того ж року й до сьогодні очолює відділення алергічних захворювань обласної поліклінічної лікарні. Лікар вищої категорії.

Спортсмен з двадцятирічним стажем гри у великий теніс, футбол та досвідом у майже стільки ж років катання на лижах. Садівник, у якого на п’яти сотках присадибної ділянки таке розмаїття квітів, що мало яка господиня зможе в точності перерахувати їхні назви та походження. Меломан, який вловлює півтони та переходи у грі гітариста Алекса Лайфсона, і в точності до секунди знає, де і який перехід голосом у п’ять октав робить співачка 50-их років Іма Сумак. Усі ці аспекти життя, кожному з яких він віддається по-максимуму, лише доповнюють кілька головних, медичних, в яких «увесь Чорнобровий» – доказова медицина та еволюційна теорія особистості.
«Пацієнти, будьте допитливі!»
– Як би Ви себе представили читачам?
– Лікар, який у своїй діяльності відштовхується від дуже суворих принципів доказової медицини. Тобто, тим, що науково не доведено, я як лікар, не маю права користуватися ні для діагностики, ні для лікування. Нині, на жаль, ситуація дуже не проста. У медицині працює багато людей, які вільно використовують ненаукові методи діагностики й лікування, тобто дурять людей.
– Наприклад?
– Ну, та ж комп’ютерна діагностика. Як «проста штука» за 300 доларів і кілька датчиків можуть визначити, чим ви хворієте? Як комп’ютер може діагностувати все?!
– А чому, на вашу думку, люди вірять у такі дива медицини?
– Це характерно не лише для наших людей. Шахраї чи просто недобросовісні лікарі, які пропонують казна що: різноманітні харчові добавки чи пристрої, які «бачать» все на світі, ліки, які виправляють-чистять організм, існують скрізь. Проте рівень медицини у нашій країні не гірший, ніж у інших, навіть європейських. Просто вони мають більше порядку у стосунках між лікарем і пацієнтом.
– Чого не вистачає нашій медицині?
– Культури спілкування між першими і другими. До прикладу, чому пацієнти вкрай рідко запитують лікаря про результати його роботи? Чому вони сліпо виконують те, що їм каже лікар, і навіть не цікавляться, чому їм призначили саме ті аналізи, уколи чи обстеження?
– Тобто, Ви пропонуєте виконувати рекомендації лише частково?
– Я пропоную активніше і відповідальніше ставитися до свого здоров’я. Мені, як і всім, хто працює в обласній лікарні, часто приходиться консультувати хворих, які раніше вже були у інших лікарів. Що одразу кидається у вічі? Пацієнт не може сказати, який діагноз йому був поставлений під час попереднього спілкування з лікарем. Натомість він показує купу папірців з нерозбірливими записами, результатами непотрібних аналізів, назвами сумнівних ліків. Робота лікаря завжди має чимось завершуватися: або встановленням конкретного діагнозу, або, хоча б припущенням про якусь хворобу.
– А хіба лікар, на підставі своїх професійних обов’язків не повинен про це повідомляти самостійно? Чи пацієнт мусить все випитувати?
– Пацієнт, заради своєї безпеки, завжди мусить ставити питання, а лікар мусить пояснити все, про що в нього запитують. До того ж, всі припущення щодо хвороби чи твердження мусять бути задокументовані. В інтересах пацієнта зайвий раз переконатися, що відповідний запис існує в картці.
«Бачу дійсність на науковому рівні»
– Над чим Ви зараз працюєте?
– Мене цікавить еволюційна психологія. Колись мене це захопило, тобто на початку з’явилися якісь думки і я спробував прояснити: а що людство знає з цього приводу. І я витратив 10 років на те, щоб ознайомитися з основними досягненнями людства в цьому напрямку. Це дуже складна тематика. Я відкрив для себе різні науки.
– Щоразу, коли Ви дізнаєтеся щось нове, чи доходите до чогось з наукової точки зору, чи воно впливає на Ваш світогляд, поступки?
– Дуже впливає. Знання дозволяють вчинки бачити пацієнта дуже глибоко. Настільки глибоко, що іноді людина щойно увійшла до кабінету, а я вже знаю, який у неї діагноз, його причини і наслідки.
– Це якісь надприродні здібності?
– Є три рівня мислення: побутовий, релігійний і науковий. Немає ні в мене, ні в кого іншого ніяких надприродних здібностей. Це все піар-ходи тих, хто заробляє гроші на цьому. Третій рівень, науковий, це коли ви можете аналізувати об’єктивну реальність, виходячи з принципу доказової науки. Якщо я двадцять років спостерігаю за людьми, аналізую деталі, зовнішні симптоми: дихання, поведінку, почервоніння… То в окремих випадках, отримавши відповідь на кілька елементарних запитань, дуже легко поставити діагноз. Захоплення еволюційною психологією дозволяє мені сформувати світогляд, котрий дає можливість бачити дійсність дуже глибоко, на науковому рівні.
«У нас хворобливість населення ще не катастрофічна»
– Ви народилися в сім’ї медиків. Це визначило Вашу подальшу долю?
– Напевне. У нас вся сім’я медична: батько, покійний вже, заслужений лікар України, почесний громадянин Хмельницької області, мати – медсестра, брат – професор медицини, викладач Вінницького медичного університету.
– У вас ніколи не виникало бажання зайнятися чимось іншим, не пов’язаним з медициною?
– У той час особливого вибору не було. Сьогодні у молоді набагато більший вибір і кращі перспективи. А тоді… батьки – лікарі, які хотіли й докладали усіх зусиль, щоб діти теж були медиками. У мене не було якогось особливого поклику чи любові. Навчання – це просто була спокійна і стабільна робота для отримання диплому.
– Батько – хірург, а ви подалися до алергології…
– Взагалі-то, в мене освіта терапевтична. У ті часи саме зароджувалася спеціальність алерголога в Україні, а до того був лише амбулаторний прийом. Поступово ставало зрозуміло, що захворювань стає дедалі більше і важкість хвороб зростає. Тому з’явилися стаціонарні відділення, де почали лікувати бронхіальну астму. Тоді не було, ані хороших ліків від цієї хвороби, ані потрібної кількості кваліфікованих спеціалістів. Сьогодні ж ми можемо контролювати повністю процес перебігу хвороби. Хоча кількість хвороб різко зростає. Але це – розплата за цивілізацію.
– Конкретизуйте, будь ласка, що Ви маєте на увазі.
– Розвито медицини, дозволяє лікувати все більше хвороб. Основні захворювання, вони детермінуються генетично. Якщо для людини створити тепличні умови, то тиск природного відбору зменшується і продовжують жити люди, які раніше через ті чи інші захворювання не мали таких шансів. Люди живуть хворими, залишають нащадків, які генетично менш захищенні від захворювань. Я не говорю, що це погано, адже кожне окреме життя безцінне. Я просто констатую об’єктивну реальність. Нині медицина допомагає людині вижити, продовжує їй життя, але, внаслідок цього, генетичний фонд на планеті в цілому погіршується. І немає різниці, Україна це, Європа чи Америка. У нас, оскільки ми не найрозвинутіша країна, хворобливість населення ще не настільки катастрофічна, як в інших країнах. До прикладу, в Ізраїлі, 50% населення мають симптоми цукрового діабету, у США захворюваність на бронхіальну астму в 20 разів вище, ніж у нас.
«Імунітет потрібно заробити»
– Зазвичай, саме у сім’ях медиків, надміру опікуються здоров’ям.
– Якби сьогодні була така опіка над дітьми, яка була в моїй сім’ї, то багатьох проблем вдалося би уникнути. Пам’ятаю випадок, коли в мене було гостре респіраторне захворювання і температура 39 градусів. Мама напоїла мене чаєм з малиною, вкрила ковдрою, і все. У мене від лихоманки, як то кажуть «зуб на зуб» не потрапляв, але ніхто антибіотиків і не думав давати. Це була боротьба організму з інфекцією, напрацювання захисних сил, і якщо ти проходив цю «сталеплавильну піч», то виходив переможцем і в подальшому, більшість інфекційних захворювань тебе не чіпала.
– Або колись на хворобах не робили бізнес, принаймні, так широко, або більш свідомо ставилися до лікування взагалі.
– Ну… Це було правильне лікування, і бізнес ні до чого. Це так звана доказова медицина. У спеціалізованій літературі написано, що «не доведено факт, що антибіотики якимось чином покращують стан людини при гострих респіраторних вірусних захворюваннях». Виникає питання: чому в світі так поширено призначення антибіотиків, якщо їхня користь не доведена? Тому, що велика кількість, особливо молодих лікарів, мають хибні уявлення про те, що робити під час гострих респіраторних захворювань.
– Чому? Сьогодні медиків погано навчають?
– Мені важко сказати. Певно, крім навчання потрібен ще й досвід.
– У вашій сім’ї такий самий підхід до лікування?
– Так. Коли моя донька пішла в садочок, то протягом першого року хворіла десять разів. Тобто, її організм вперше зустрівся з вірусами. Цілий рік вона хворіла і не отримала жодного антибіотика. Повірте, це було дуже важко, тому що вона температурила, вередувала, втратила апетит, мала головні болі… Все, як у всіх, з тією лише різницею, що в нас вона лікувалася медом, калиною, малиною. Її організм боровся з інфекцією. У результаті, коли вона перехворіла всіма вірусами, які існують у нас, тепер ніколи більше не хворіє. Свій імунітет вона заробила через страждання.
– Ви заробляєте свій імунітет, граючи в теніс?
– У великий теніс я граю з друзями вже протягом 20 років. Проте це не просто захоплення – це світогляд. Людина повинна вести екологічний спосіб життя. Це не лише ставлення до себе, але й до оточуючого світу. Людина повинна мати фізичні навантаження, а буде це теніс, футбол чи катання на ковзанах – не важливо. Екологічне мислення поширюється на все: на рекомендації, які я даю хворим, на спосіб життя, на уявлення про те, яким повинно бути наше місто. Наприклад, я хотів би, щоб у нашому місті було більше квітів. Хтось може подумати, що це дрібниця, але насправді, це залежить вийнятково від того, що в голові: якщо ви вийдете в місто, яке буде квітучим, то у вас завжди буде гарний настрій. А гарний настрій, у свою чергу, знижує кількість захворювань на 30%.
– Біля Вашого будинку квіти теж ростуть?
– Так, в мене більше 100 видів рослин на 5 сотках землі. Я сам їх висаджую без жодного принципу, норм чи канонів. Мені важливо, щоб ця рослина виросла, розквітла, порадувала мене і тих, хто на неї дивиться. Для мене весь процес – це суцільне задоволення.