ye-logo.v1.2
24 Серпня, 2019

Вирок совісті

Євгеній Дорофєєв Суспільство 2112

Судове засідання тривало недовго. Матеріали попереднього слідства доводили вину Андрія Чурського.

Вісімнадцятирічний хлопець, житель невеликого містечка, з допомогою нехитрих інструментів зламав двері невеликого магазину «Інтер'єр», що знаходився в темному провулку, проліз всередину і викрав картину «Ранок в лісі». Андрій попався випадково. Він переходив вулицю, вже до будинку лишилось всього сто кроків, коли патрульна машина загальмувала прямо перед його носом. Увагу сержантів привернув парубок, який в пізню годину ніс під рукою підозрілий предмет. Андрія затримали, привезли у відділок. Він щось бурмотів, і поки йшло дізнання, надійшов сигнал про зламані двері в магазині. Все стало зрозуміло і хлопець зізнався. Але зі сльозами доводив, що сигналізацію не відключав (вона просто не спрацювала» і взяв лише одну картину.
І ось суд. Суддя запитав у підсудного: «З якою метою ви викрали картину?». Парубок відповів, що просто вона йому давно подобалась, а грошей, щоб її купити, не було. Суддя поцікавився і тим, чому ж, мовляв, він не зібрав необхідну суму. Андрій відповів, що чекати він не міг. І не зміг пояснити суду бажання, щоб там не було мати картину.
Потім слово надали прокурору. Оскільки його виступ має для цієї розповіді особливе значення, наведу його майже повністю.
— Шановні судді, шановна публіка! Сьогодні ми слухаємо незвичайну справу. Й особливість в патологічній пристрасті підсудного до злочину. Адже вартість украденого становить приблизно п'ятсот гривень. Навіть, якщо припустити, що він вкрав її з метою збагачення, то вигода незначна, щоб нормальна людина могла піти на цей злочин. Підсудний заявив, що вкрав, бо картина йому сподобалась. Якщо зважати на логіку підсудного, то можна красти все, що тобі сподобалось. Сподобалась автомашина — тягни її, сподобалась норкова шуба на незнайомій жінці — здирай її з плечей. Вся справа в злочинній психології підсудного. Я просив би суд про поблажливість, якби він здійснив крадіжку, через голод, скруту, але це не так.
Із матеріалів справи відомо, що підсудний ріс і виховувався в неповній сім'ї. Якщо називати речі своїми іменами, то мати народила його поза шлюбом. Інакше кажучи, нагуляла. Що могло вирости з такої любовної історії. Він і вона зустрілись. Побачення, поцілунки — все чудово і романтично. А що далі? Розбещеність. Не зареєструвавши шлюб, не оформивши, як належить свої відносини, ці особи різної статі не змогли і не захотіли стримувати свої тваринні інстинкти. В результаті — вагітність, пологи, дитина. Ще одна безбатьківщина, ще одна мати-одиначка. Може я помиляюсь, і сім'я не склалась з поважної причини. Але в такому випадку порядний чоловік мав би бути причетний до долі свого сина. Але цього не трапилось. Легковажний чоловік закрутив голову такій же легковажній жінці, потім, як кажуть, «поматросил и бросил». Він виявився підлим, давши життя людині, нічого не зробив для того, щоб людина росла корисною для суспільства. А нерозбірлива в своїх почуттях мати і не намагалась боротись за свої права. Людина, що виросла в такій нездоровій атмосфері, не могла стати повноцінним громадянином суспільства.
Прокурор підкреслив, що він вимагає наказати за всією суворістю закону не стільки конкретного злочинця, скільки явище, яке його породило, — розбещеність. Нехай, — сказав він, — це послужить уроком і одноразовим батькам, і тим, жінкам, які не вміють берегти свою честь.
Адвокат же свій виступ побудував на тих же, що і прокурор, фактах із біографії підсудного. Тільки трактуючи їх по-іншому: хлопець ріс без батька, в тяжких матеріальних умовах і т. д. Але цей виступ не справив ніякого враження на суддів.
Підсудний від останнього слова відмовився. Андрія засудили до трьох років позбавлення волі з відбуттям покарання в колонії загального режиму.
Потім був довгий, тяжкий, страшний маршрут по етапах. їх не зрівняти ні з чим. Страшні умови, необмежена влада охорони. З тобою можуть зробити все, що заманеться відморозкам-рецидивістам, для яких етап — теж не мед, і вони вже биті і різані, знущаються над «першопрохідцями», відводячи удар від себе.
Андрію повезло. Чимось він сподобався злодію в законі, який верховодив у вагоні. Чи щирістю, чи тим, що в перший же вечір виклав із мішка все, що зібрала йому в гірку дорогу мама.
...Боже мій! Ліда дивилась в дзеркало і не впізнавала себе. Так, це її, Лідине, обличчя, її тонка шия, пишні груди, її волосся. Але очі — чужі! Вона не витримала цього погляду й заплакала. Жаль було сина і себе. І дуже образливо. До сліз, до відчаю. Як це він сказав? Так-так, вона не забула, його слова пекли вогнем, терзали душу. «Поматросил и бросил» — так, здається він сказав? І ще щось про те, що той парубок виявився підлим... І про неї... Нерозбірлива дівка... Що, мовляв, з такої візьмеш?
Ліда дивилась у дзеркало і бачила в ньому незнайому жінку. Цікаво, скільки їй років? Тоді Ліді ледве виповнилось сімнадцять. Значить якщо Андрію вісімнадцять, то їй вже тридцять п'ять. Вона нервово засміялась, і, змішуючи сльози та сміх в один гіркий клубок, кинулась лицем на диван. Той самий диван.
...В парку грав оркестр. Танцювали пари. Дівчина прийшла сюди перший раз. Була вона хворобливо несмілива. Дитячі роки, проведені в богом забутому маленькому селі, наклали відбиток на її характер.
Справа в тім, що Ліда при живій матері була сиротою. її мама, начебто і розумна, і практична жінка, працівник торгівлі, людина небідна, народила Ліду випадково. Одним словом, нагуляла. Заїхав в містечко, де вона жила і працювала один капітан. Молода жінка і сама не зрозуміла, як опинилась в його обіймах. Народилась Ліда. Енергійна жінка повезла немовля до своїх батьків в глухе сільце на півночі області. Так бабуся і дідусь стали для онуки батьками.
Ліда на відмінно закінчила восьмирічку, що була в сусідньому селі, збирала з дідом в лісі гриби, ягоди. Літом цілими днями в лісі, а ввечері — за книгами. Вона перечитала все, що було в місцевій бібліотеці. Зимою, крім книг, нічого іншого не лишалось: молоді в селі не було, всі давно роз'їхались із цього Богом забутого кутка. Ось в таких умовах доросла дівчина до чотирнадцяти років. Потрібно було навчатись далі і мати забрала дочку, яка виросла без неї, в своє місто. Тут Люда закінчила середню школу і стала готуватися до вступу в інститут.
В той вечір, переборовши ніяковість, вона пішла в міський парк на танці. Не встигла дівчина і хвилини постояти, як її запросив красивий парубок, не схожий на її вчорашніх однокласників, ні на тих, що стрибали і звивались зараз під ритмічні звуки оркестру. Ліда якось відразу відчула до нього довіру. Мабуть, і вона сподобалась йому — щось таке читалось в його очах і усмішці.
Ігор, як виявилось був із досить впливової в обласному масштабі і забезпеченої сім'ї. Після закінчення юридичного факультету розраховував на успішну кар'єру. Його батько, високий чин в системі Міністерства внутрішніх справ, вже почав вводити свого сина-третьокурсника в коло потрібних і сильних людей.
Але Ліді зовсім не було діла до всього цього. Вже після кількох зустрічей вона втратила голову від любові. У формуванні почуттів вирішальну роль відіграли книги. її Ігор, її Андрій Волконський був ідеалом чоловіка — чесний, щирий, красивий, порядний і надійний. І тому одного разу, коли мати поїхала на тиждень навідати батьків, Ліда без вагань запросила коханого до себе додому. І без вагань відгукнулась на його ласки.
Наївна, довірлива, чиста душа! Хіба могла вона знати, що справжнє життя складніше і підліше, ніж те, про яке розповідається в романах...
їх зустрічі продовжувались і після тієї ночі, а Ігор був з нею ніжний і уважний. Клявся своїй чарівній дівчинці в вічному коханні, довго міг говорити про те, як добре вони з Лідою будуть жити, яка це буде чудова і щаслива сім'я.
Зірвалося все в одну мить. Відчувши певні зміни, Ліда, переборовши сором'язливість, відвідала жіночу консультацію, де їй повідомили, що вона вагітна. Ліда вийшла від лікаря, відчуваючи і страх, і хвилювання, і ніжність. Але переповнювало відчуття щастя.
Як на крилах летіла вона в той вечір на побачення з коханим. Він, сподівалась вона, оніміє від дива, а потім закружляє з нею в обіймах, зацілує. Потім вони візьмуться за руки і підуть по прекрасній, встеленій квітами дорозі.
Та Ігор сприйняв новину зовсім не так, як; вона сподівалась. Поки Ліда щось говорила йому про те нове і важливе, що увірвалось в їхнє життя, Ігор похмурнів, нервово крутив ґудзика на своєму піджаку.
— Знаєш, Лідо, — сказав він нарешті, — по моєму, нам не можна зараз заводити дітей. Тобі і мені потрібно вчитись, стати на ноги. Ти подумай про це. Якщо потрібна допомога — гроші чи ще ось — все зробимо.
Сказав чужим, незнайомим голосом. Серце у дівчини обірвалось. Скільки разів читала вона про схожі історії і ось тепер така ж трапилась і з нею. Між ними ніби виросла стіна. Раптом Ігор згадав, що йому потрібно терміново поїхати до батька на дачу. Якась важлива зустріч. Гукнувши на ходу, що завтра в цей же час вони побачаться. Але завтра він не прийшов. Не прийшов і на другий день, і на третій.
Мати, яка відразу все зрозуміла, не знайшла в ситуації нічого драматичного. Тоді Ліда саме від неї і почула вперше ті слова, які сьогодні сказав в своїй промові прокурор, «поматросил и бросил».
Так і закінчилась романтична пора в житті Л іди. Народила вона хлопчика. Назвала Андрієм на честь свого улюбленого літературного героя.
Сім'я була не бідною, нестатків вони не знали, Але, як відомо, біда одна не ходить. В автомобільній катастрофі загинула мати Ліди. Залишилась вона сама з маленьким сином на руках. Інститут довелось кинути. Влаштувала сина в дитячий садок, сама стала працювати в бібліотеці. Як їй жилось, зрозуміти може лише той, хто сам побував в такому ж становищі.
В Ігоря все склалось так, як і очікувалось. Після навчання він працював слідчим в різних містах півдня України, а зовсім недавно його призначили прокурором в тому місті, де і починалась наша історія.
Знала про це Ліда? Важко сказати, адже пройшло стільки років. Мабуть і він давно забув той роман. У Ігоря Миколайовича була своя сім'я, двоє дорослих дітей.
Давно затих Лідин біль, забулись образи і розчарування. Виріс син, життя помаленьку наладжувалось. Вона так і не вийшла заміж — дуже сильним був для неї той удар долі. Хоча серце вже не так боліло, як спочатку. І лише сьогодні в суді минуле знову нагадало про себе.
А яка ж історія з тією картиною? Якось Ліда з сином зайшла в магазин «Інтер'єр» просто так, подивитись, грошей щось купувати не було. Андрій здивувався, чому вона довго стояла біля картини. Ліда тоді сказала сину, що пейзаж нагадує їй дитинство, ту щасливу пору, коли жила вона в бабусі з дідусем біля лісу і чудового озера. Андрій вирішив, що купить мамі цю картину і подарує на день народження. А потім забув. І ось завтра в неї день народження, а грошей немає. Він і сам не розуміє, як все трапилось.
Відбувши покарання, він повернувся додому. Змужнілий, сильний, не по роках, серйозний. Не знаю вже чому, але Ліда в той же вечір розповіла сину правду і сказала, що звинувачення проти Андрія висував.. .його рідний батько.
Через кілька днів прокурор одержав лист. В ньому було всього декілька рядків. Я бачила той лист, Ігор Миколайович, з яким ми знайомі, сам показав мені його. Ось ці рядки: «Ви пам'ятаєте справу про крадіжку картини «Ранок в лісі». За такий злочин ви вимагали засудити мене на п'ять років, а суд дав три. Я відбув покарання. В своїй промові ви назвали мою маму жінкою легкої поведінки, а того парубка, який кинув її в біді, — підлим. Вітаю вас, підлий пане. Ваш незаконний син Андрій».

Любов МАТВІЄНКО.
 

Читайте новини на нашому Телеграмі

Коментарі:

До теми

Популярні новини

Останні оголошення

  Так  Ні, дякую