Не такий, як усі

Зазвичай всім подобається слухати, як смішно та мило розмовляють малі діти, перекручуючи слова та неправильно вимовляючи звуки. Та далеко не всі задумуються, що ця дитяча забава згодом може перерости у серйозну дорослу проблему. Невиправлених в дитинстві дефектів мовлення у зрілому віці позбутися дуже важко. Спочатку з дитини кепкують у школі, згодом це переростає в серйозний комплекс, і людина починає боятися говорити взагалі. Серед таких мовленнєвих дефектів, які псують багатьом життя, і заїкання.
Спадковість – не останній фактор
«Серед лікарів побутує багато думок з приводу причин заїкання, – розповідає дитячий психіатр Хмельницького обласного психоневрологічного диспансеру Наталя Орлик. – Зокрема, одна з них – це ослаблена центральна нервова система. Здебільшого, воно виникає в ранньому дитинстві в період, коли формується мова дитини. Саме в цей час перевантаження мовленнєвих функцій, важка психічна травма чи навіть переляк можуть стати причиною того, що дитина починає заїкатися. Часто-густо діти з органічними порушеннями головного мозку, завданими патологічними пологами, які вчасно не отримали коригуючого лікування, також є мішенню для розвитку цього мовного розладу. Інколи воно з’являється після певних інфекційних захворювань, коли організм ослаблений. Часто заїкання виникає при тривалій психічній невротизації – постійному несправедливому, грубому ставленні до дитини людей, котрі оточують її».
Як стверджує дитячий психіатр, до заїкання може призвести навіть раптова зміна на гірше життєвих умов (атмосфери в сім’ї, режиму). Часті також випадки заїкання у дітей, які рано навчилися говорити, батьки яких читають їм дуже багато віршів, казок і постійно просять: «розкажи», «повтори» та часто змушують говорити напоказ.
Схильність до заїкання може носити й сімейний характер і спостерігається приблизно у кожної четвертої дитини, яка заїкається. Виявляється, спадковість – не останній фактор виникнення цієї недуги. Якщо в родині є людина, яка потерпає на неї, то ймовірність проявів заїкання у інших дуже велика. Особливо, у близнюків, братів та сестер.
Які причини заїкуватості й як з нею боротися?
«Хоч досі й немає єдиного погляду на походження заїкуватості, але науковці називають низку факторів, які допомагають визначити форму цього порушення, – каже Наталя Федорівна. – Нині заїкання поділяють на дві форми: невротичне і неврозоподібне. Початок невротичного – це, як правило, переляк, психотравма. Вразливу дитину може налякати напад тварини, домашній скандал, страх темряви, самотності, іноді кошмарний сон. Але причини заїкуватості глибші. Погодьтеся, не кожне вразливе дитя починає заїкатися. Це відбувається з тими, в кого є особлива будова нервової системи, вроджена патологія мовленнєвого апарату. Як кажуть, де тонко, там і рветься».
Як стверджує Наталя Орлик, у більшості випадків захворювання заявляє про себе у дитячому віці. Як правило, у 2-4-річних хлопчиків. Пояснюється це тим, що, на відміну від дівчат, вони пізніше починають говорити, частіше потрапляють у ситуації, що травмують психіку. Часом появі перших запинок у мові можуть передувати ослаблення й загальні невротичні розлади, наприклад, порушення сну, плаксивість, полохливість, підвищена виснажливість. У деяких випадках заїкання поєднується з фактором “мокрої постелі”.
«Особлива проблема – істерична заї­куватість, при якій пошепки, наодинці з собою чи під час співу людина не відчуває проблем із вимовою, – стверджує Наталя Федорівна. – Але досить лише з’явитися “глядачеві” чи просто бажанню привернути до себе увагу, як недуга заявляє про себе.
Щоб вчасно допомогти дитині, важливо не пропустити перші ознаки заїкання:
• дитина раптово замовкає, відмовляється говорити (це може тривати від двох годин до кількох діб), після чого знов починає говорити, але вже заїкаючись. Якщо встигнути в цей час звернутися до фахівця до моменту виникнення заїкання, йому можна запобігти;
• вживання перед окремими словами зайвих звуків (а, і);
• повторення перших складів або цілих слів на початку фрази;
• вимушені зупинки в середині слова, фрази;
• заминки перед початком розмови.
Знання цих простих ознак може допомогти батькам і педагогам звернутися до фахівців (психолога, психіатра, логопеда), оскільки заїканню легше запобігти, аніж лікувати.
«Задля профілактики не рекомедується читати дітям багато книг, які не відповідають їхньому віку, – каже Наталя Орлик. – Шкідливо читати на ніч страшні казки, оскільки це може викликати у дитини відчуття постійного страху: вона боїться побачити Бабу Ягу, лісовика, чорта тощо. Не слід дозволяти часто та довго дивитися телепередачі. Це стомлює організм і нервову систему дитини. Надто погано впливають передачі, не відповідні дитячому віку, особливо перед сном. До того ж, не можна надмірно балувати дітей, виконувати будь-які їхні забаганки, оскільки в цьому випадку психічною травмою для дитини може стати навіть незначна суперечка, наприклад, відмова щось купити. 
«Самостійні спроби подолати цю недугу, зазвичай, не приносять вагомих результатів, – каже Наталя Федорівна. – Деякі батьки думають, що їхні діти «виговоряться» з часом. Це помилкове судження. Треба систематично працювати з малюком, щоб досягти позитивного результату. Навіть коли малий ще не говорить, варто читати йому книжки, при цьому намагатись чітко і правильно вимовляти всі звуки і слова, адже дитина схильна копіювати те, що чує і бачить. І головне, якщо проблема таки виникла, батькам не варто боятися і якомога швидше звернутися до спеціалістів. Можна лікувати заїкання і в 20-річному віці, але піддаватиметься воно йому набагато важче. В будь-якому випадку заїкання потрібно лікувати комплексно. Наприклад, у Хмельницькому обласному психоневрологічному диспансері з дитиною працюватимуть і логопед, і дитячий психіатр, і психолог, які розроблять індивідуальну програму подолання цього мовного розладу і при цьому зберігатимуть цілковиту анонімність».
Пам’ятайте, що заїкання, особливо у дитини чи підлітка, може поступово перерости у глобальну особисту психологічну проблему. Адже деякі хворі вчаться заміняти одні слова іншими, обмежуватися короткими відповідями, вибудовують цілі системи, що дозволяють їм уникати складних мовленнєвих ситуацій. А часом — просто виводять себе із процесу спілкування. Боячись бути “не такими, як усі”, вони взагалі переривають свій контакт з оточенням.
На замітку
Під час розмови обов’язково дивіться маляті в очі, щоб він бачив вашу увагу до його слів. Намагайтеся також не дуже часто обсмикувати маля і поправляти помилки в словах – у нього ще буде час удосконалити свою мову. Для маляти перших років життя важливо бути почутим.
Не примушуйте маля говорити «повільніше», «дихати», «не нервувати». Краще самі при розмові з дитиною зберігайте повільний плавний темп мовлення. Маля намагатиметься наслідувати вас.
І найголовніше – не панікуйте! Інакше дитина теж боятиметься говорити. А різні неврози лише посилюють заїкання.