clear-dayclear-nightcloudyfogpartly-cloudy-daypartly-cloudy-nightrainsleetsnowthunderstormwind emailfbgpinstokrsstgtwvibervkwayt

«Кров «Небесної сотні» - це ціна, яка має нас мотивувати, спонукати вимикати режим «бидла» і споживача», -

Фото: Дмитра Скрипника

твердять активісти, які одні з перших вийшли на Майдан у Хмельницькому 21 листопада 2013 року.

Інна Корсун, член «Демальянсу», одна з організаторів хмельницького Майдану:
«24 листопада минулого року планували у парку імені Т.Г. Шевченка проєвропейську акцію, тому зібрались ввечері 21 листопада, щоб обговорити її організаційні моменти. Це був день, коли Азаров заявив: Україна не підписуватиме угоду про асоціацію з ЄС. Тодішнє відчуття – нас «кинули». Розійшовшись того вечора по домівках, ми ще довго сиділи у «Фейсбуці»: обурювались, обговорювали план дій. А пів на другу ночі вирішили: їдемо на хмельницький Майдан. Нас було семеро плюс таксист, з яким ми їхали.

Пов’язали тоді на «Віру. Надію. Любов» прапор й до світанку простояли на Майдані. Перед тим, як розійтись вранці на роботу, вирішили: проводимо прес-конференцію, піднімаємо людей. Вже ввечері 22 листопада на Майдані було більше півсотні людей, призначалась нічна варта. Далі була організація студентського страйку, хода містом… Так починався наш хмельницький Євромайдан.

Ми розуміли: не буде Майдану – дотисне влада…

Нині люди очікують швидких змін у країні. Не все одразу. Потрібно поступово розбудовувати інституції, проводити реформи й не забувати: усе залежить від нас».

 

 

 

 

Степан Кушнір, голова правління ГО «Хмельницький молодіжний клуб розвитку»:

«В ніч з 21 на 22 листопада інтернет-середовищем прокотилась величезна інформаційна хвиля. Піднімались Львів, Франківськ. Розумів: потрібно було і нам діяти, щоб показати: Хмельницький солідарний з непокірною Україною. Тієї ночі нас було восьмеро на нашому Майдані: плюс таксист, плюс собака, плюс міліція.

Чому я вийшов тоді на Майдан? Не люблю, коли влада не рахується з людьми, ігнорує думку більшості країни. Стояв за європейські цінності, європейську ментальність. Адже у боротьбі з корупцією потрібно усвідомлювати: ми самі її часто провокуємо…

Але до грудня розчарувався у Майдані, адже на арену вийшли політичні сили: зі своєю символікою, ідеями, інтересами. Це дуже дратувало. На цьому підґрунті мав чимало конфліктів з місцевими політиками, тому вирішив відійти…

Першого грудня вийшов на віче і вкотре переконався: політична гра – триває, громадськість – використовується. Тому поїхав до Москви, щоб почути іншу точку зору. Там зрозумів: це шахова партія між Заходом і Росією, а Україна – шахова дошка. Там на власні очі побачив, як росіянам важко відстоювати свої позиції і зрозумів: якщо в Україні все вдасться, з часом її досвід перейме Білорусь, Росія…

Лише зараз ми можемо казати про справжню незалежність України. Ці події визрівали роками, тому, рано чи пізно, українці все одно піднялись би з колін. Кров «Небесної сотні» пролита недарма. Це ціна, яка має нас мотивувати, спонукати вимикати режим «бидла», «споживача».
Олександр Симчишин, один із організаторів, «голос» хмельницького Майдану:


«Пам’ятаю не лише, як вперше вийшов на Майдан, а й кожен його день, кожну хвилину, адже прожив їх кожною своєю клітиною. В ніч з 21 на 22 листопада телефонували активісти, казали: виходять на площу. Для мене Майдан розпочався о 12 дня 22 листопада. Тоді там був Олег Майданюк, Ігор Чернецький – загалом, більше десяти чоловік. Це навіть акцією важко було назвати. А вже о шостій вечора, незважаючи на дощ, розпочали перший мітинг, на якому було не більше 50-60 чоловік…
Перше ж грудня, коли на хмельницький Майдан вийшло кілька тисяч людей, стало початком відліку чогось нового, початком війни за українську незалежність, за здобуття справжньої свободи…
Чому вийшов на Майдан? Бо був «за» Україну. Бо підтримую європейський вектор України. Бо обурювали диктатура і «совок» у країні, владі, людях, поведінці, побуті. Бо був проти режиму, системи й завжди вірив: перемога – за нами.
Нині ж закликаю усіх не розчаровуватись. Ну не могло на другий день після втечі Януковича усе, як у казці, змінитись в країні! Майдан почав викорінювати «совок», а ще – дав шанс змінити Україну і самих себе. Чи скористаємось ми ним – залежить лише від нас. Знаю одне: потрібно змінювати країну, єднатись. Адже систему ми не повалили, а лише похитнули».
Ігор Чернецький, до 29 листопада 2014 року – співорганізатор хмельницького Майдану, з 30 листопада до 20 лютого – сотник у Києві:


«В ніч з 21 на 22 листопада минулого року до четвертої ранку сидів біля комп’ютера: читав, міркував, як далі діяти, листувався з небайдужими до долі країни людьми. А вранці 22 листопада вийшов на хмельницький Майдан. В той день нас було небагато – трохи більше півсотні, але у всіх було єдина думка: треба піднімати людей, треба діяти. Потім була скорботна хода, напад тітушек, а 27 листопада – піднімали студентів: їхня колона пройшла усім містом. Тоді ще тішили себе надіями, що усе можна вирішити політичним шляхом. Не так сталось, як гадалось…
З 30 листопада до трагічних лютневих подій був у Києві, далі – поранення, лікування, Чехія, інвалідність, волонтерська робота на милицях, шість поїздок на Схід…
Зараз, прокручуючи у голові й аналізуючи усі ті події, розумію – іншого шляху не було. Зовсім не жалкую, що брав активну участь у цих подіях. Якби не було Майдану – не змогли б змінити країну…»

Юрій Смаль, комендант хмельницького Майдану:

«До виходу на Майдан спонукало те, що й усіх українців: нахабство, цинізм влади. Останньою краплею стало не підписання угоди про асоціацію. 22 листопада вийшов на Майдан: небагато було людей. Але на ніч поставили там намети, припаркували «Жигулі», щоб грітись. Тоді з’явився перший чай у термосах, перші канапки…
Розумів, що історія розвивається по спіралі. Відчуття підказували: усе так просто не завершиться, але тоді навіть уявити не міг, що такою кров’ю!
Якщо чесно, то результати Майдану були передбачуваними. Проте він ще не завершився. Суспільство потребує рішучих кардинальних змін. Не покарана жодна людина, яка стріляла в активістів у Києві! Ніхто не притягнутий до відповідальності у Хмельницькому. Думаю, продовження «Революції гідності» буде. Нині ж єдине, що зупиняє – події на Сході».

Віктор Федотов та Ната Дмитрук, фотографи «Іншої студії»:

«Виходили на Майдан і в Хмельницькому, і в Києві. Вірили, що будуть зміни, влада дослухається до свого народу. Але навіть не уявляли, що події набудуть таких масштабів.
Чимало хто нарікає: нині важкі часи і в народу, і в країні. Однак вороття нема. Адже те, яким шляхом рухалась Україна до 21 листопада минулого року було дорогою в нікуди. А звинувачуючи нинішню владу у повільності реформ і змін у країні, робіть «знижку» на військові дії на Сході й Путіна».

 Від редакції: У рубриці "Майдан. Рік по тому" ми збираємо історію Євромайдану, Революції Гідності та спогади про Небесну сотню. Пишемо про те, як склалося життя поранених на Майдані. Аналізуємо ситуацію в країні та області, зміни загалом та у кожному з нас... І все - це словами рідних, друзів, близьких Небесної сотні, учасників Майдану, вас, читачів. Читайте, пишіть, додавайте, згадуйте та аналізуйте разом із нами. Адже історію пишемо ми.


 

Система Orphus
Помітили помилку в тексті? Виділіть її мишкою та натисніть Ctrl + Enter
Коментарів - 0:

Популярні новини

Останні фото та відео



Курси валют на 08.12.2016
купівля
продаж
Міжбанк
$
25.95
26
27.88
27.93
0.41
0.41

Архів новин

<<Грудень 2016>>
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1

2

3

4

5

6

7

8

9

10

11

12

13

14

15

16

17

18

19

20

21

22

23

24

25

26

27

28

29

30

31