clear-dayclear-nightcloudyfogpartly-cloudy-daypartly-cloudy-nightrainsleetsnowthunderstormwind emailfbgpinstokrsstgtwvibervkwayt

Білі воші

Осінь 47 була ранньою і холодною.

 Затяжні дощі заставляли нас ховатись у мамині куфайки. Що на нас всіх чекає холодна зима, знали вже в серпні. Недорід хліба і бараболі спонукав наших мам плакати по ночах, а татків, у кого вони були, мовчати і ховати від своїх дітей очі.
Проте в школу ми ходили залюбки. Там, у білих стінах, за шкільною партою, ми забували і про холод, і про голод. Хвилею знань, нас відносило то в Грецію, до спартанців, то в густі ліси Волині – до чудної дівчини Мавки. А то й до Архімеда, з його теоріями та доказами.
Подумки ми гуляли в Кримських горах, купалися у морях і грілися на екваторі.
Повоєнні роки були важкими. І на те, що ми ходили у маминих куфайках і чоботах, ніхто не звертав уваги. Всі були рівними, ну майже всі.
Подружка у мене була – Ганнуся. Ми з нею за однією партою сиділи, жили поряд. Мами наші в одній ланці працювали, та й татів ні в мене, ні в неї не було – загинули..
І так нам хороше було удвох, розуміли одна одну, мов сестри. Ідемо було до школи, у мене в животі бр-р-р, а в неї бр-р-р, бр-р-р. Засміємось, зірвемо по кетягу калини, вона від перших морозів аж солодка.
Проте не тільки такі, як ми, ходили до школи. Ходили й діти хазяїв. Була собі така Гафійка. Тато її був мельником, а мама – на молочарні – молоко приймала. Ми зачаровано дивились на її обновки. То черевички червоні, то кофтинка зі срібними ґудзиками. А стрічок у неї було стільки, що вистачило б закосичити всіх дівчат нашого класу.
Заздрили їй всі, але товаришувати ніхто не поспішав. Одного разу, на перерві вона дістала з портфелика шмат білого хліба, помащеного смальцем. Крутить його в руках, а очима по класі стріляє. А я у класі залишилась. Глянь на той хліб – а він такий гарний, пухкий, білий. А смалець аж сяє на ньому.
- Хочеш? – запитала Гафійка.
А я дивлюсь і не знаю: чи то дражниться, чи то й справді в ній щось людське прокинулось. Мовчу.
- Тебе питаю, хочеш чи ні?
- Ну, - мляво відповідаю я.
- Як не будеш товаришувати з Ганнусею, то я тобі дам раз відкусити.
В мене аж в грудях похололо.
- Ніколи, - відповіла я.
- Подумай, надкушуючи шматок хліба, - буркнула Гафійка.
Слина гуляла в мене в роті, мені так хотілось того хліба. Здавалось нема нічого смачнішого від нього. Поволі він зникав у її роті. От вже й половини нема...
- Швидше думай, – запханим ротом знов промовила Гафійка.
Я відвернулась і заплющила очі. «Він недобрий, кислий, гіркий, терпкий, глевкий, твердий», - вмовляла я себе, – Ганнуся добра, мила, приємна, весела.
- Востаннє питаю... - гиркнула з-за спини Гафійка.
- Hi, твердо відповіла я, і в мене з очей покотилися сльози.
В цей час до класу зайшла Ганнуся. Підійшовши, вона легенько торкнула мене:
- Що з тобою? Тебе щось болить? Скажи мені. Я зараз до докторки побіжу.
- Та так, щось в око попало. Зараз минеться, – Відповіла я, присівши за парту.
- Мила моя подруго, дивись, що я тобі дам. І вона тицьнула мені в руку трішки сушні.
- Андрійко дав, – тихо на вухо шепнула вона.
О-о-о-о, якби ви знали – яка вона була смачною та сушня... Мені ніби-ніби від серця відлягло. Я оглянулась на Гафійку. Вона, доївши хліб, показала мені язика і відвернулась.
Задзвенів дзвоник. Діти сіли за парти, чекаючи початку уроку. Відкрились двері, і до класу зайшла вчителька з докторкою.
- Діти, - звернулась вчителька.
Зараз наша Марія Степанівна подивиться ваші голови. Сидіть тихо. Чим тихіше ви будете сидіти, тим швидше закінчимо з цією процедурою. Хлопчиків дивились швидко, адже вони були майже усі лисі. Дійшовши до нас, докторка веліла зняти стрічки. Коли Марія Степанівна зігнулась над моєю головою, Гафійка вигукнула:
- Дивіться добре, бо в кого ж шукати ті воші, як не в них... Чомусь у Марії Степанівни опустились руки.
- А в мене нема вошей – вела далі Гафійка, - бо в таких як я, вони не водяться...
Вчителька наша - Слизавета Яківна, царство їй небесне, добра була, встала з-за столу і підійшла до Гафійки.
- Ну, коли ти так впевнена, то дозволь я подивлюсь твою голівку.
- То й дивіться, якщо вам більше робити нічого, – відрізала Гафійка. Вчителька зігнулась над її головою.
- Гафійко, – з подивом промовила вчителька.
- Та в тебе повна голова вошей. Та й воші особливі – білі та вгодовані...
- Дай-но щоденника, хай твоєму татові напишу.
Клас затих. Було чути, як десь у глибині вікна побивався трутник, який відігрівся проти сонечка.

Наталя ШАМРАЙ.

Система Orphus
Помітили помилку в тексті? Виділіть її мишкою та натисніть Ctrl + Enter
Коментарів - 0:

Популярні новини

Останні новини

Останні фото та відео



Курси валют на 03.12.2016
купівля
продаж
Міжбанк
$
25.97
26.01
27.66
27.7
0.41
0.41

Архів новин

<<Грудень 2016>>
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1

2

3

4

5

6

7

8

9

10

11

12

13

14

15

16

17

18

19

20

21

22

23

24

25

26

27

28

29

30

31