clear-dayclear-nightcloudyfogpartly-cloudy-daypartly-cloudy-nightrainsleetsnowthunderstormwind emailfbgpinstokrsstgtwvibervkwayt

Під час Другої світової війни на подолянина Феодосія Гудиму чекало чимало випробувань, але щоразу вдавалося вижити

За довге життя Феодосію Івановичу довелося багато працювати і ходити пішки.

За довге життя Феодосію Івановичу довелося багато працювати і ходити пішки. . Фото: автора

Чоловіку дісталося як від німецьких,так і від радянських солдатів.

За 94 роки буремного і непростого життя Феодосій Гудима жодного разу не висловився надто різко чи грубо про іншу людину. Найгірше, що він може сказати про того, хто його сильно допік чи образив, – так це назвати його поганою людиною.
Усі його рідні, як один, запевняють, що Феодосій Іванович – дуже порядна і спокійна людина, працьовита і невтомна, еталон для наслідування. Хоча сили вже не ті, він всіляко підтримує своїх рідних, якщо не виходить фізично, то хоча би морально.
«Наприклад, ми цілий день заготовлюємо дрова, і дідусь весь час сидить з нами і хоч трохи допомагає, патички підкидає. І в жодному разі не піде без нас відпочивати чи обідати, хоч йому і важко», – розповідає онука Тетяна Дорощук.
«Беззбройні тікали у ліс»
Феодосій Іванович зустрів нас у невеличкій затишній хатині, яка стоїть на мальовничому подвір'ї серед яблуневого саду, у селі Дашківці Старосинявського району. Колись у будинку, збудованому Феодосієм Івановичем, жила щаслива родина, зараз окрім господаря тут мешкає його донька Галина, яка завідує невеличким господарством і доглядає за батьком. Навідуються до голави родини й друга донька Олена, онуки і правнуки з сім'ями. Особливо усі прагнуть приїхати у Дашківці на Різдво, а за одно і відсвяткувати день народження Феодосія Івановича, який припадає на 8 січня.
Про своє життя поважний чоловік розповідає повільно і спокійно, без гніву та ненависті до ворогів чи важких часів, хоча його молодість припала на війну та повоєнні голодні роки, а працювати довелося практично усе життя.
«Я народився у багатодітній родині, нас було семеро дітей. Я – найстарший, і єдиний ще живий. Закінчив сім класів, поїхав в Одесу навчатися на токаря. Звідти і призвали до армії, у 1940 році», – розповідає Феодосій Іванович.
Хлопець один з перших відчув на собі війну, адже службу проходив у Бресті. Мабуть, від швидкої смерті чи полону Феодосія врятувало те, що його полк базувався не у самій фортеці, яка стала головною мішенню ворога, а окремо.
«Це був вихідний день. Ми відпочивали, ходили у місто, у кіно. Коли німці оточили казарму, ми були беззбройні, тікали світ за очі. Вони підкотили до дверей гармату і розстрілювали усіх, хто вибігав. Це був страшний хаос», – згадує чоловік.
Він спустився по водостічній трубі з другого поверху і чкурнув у ліс, що починався одразу за казармою, і приєднався до іншої військової частини. Однак служба тривала недовго, у місті Хорол (Полтавська область) Феодосій потрапив у полон. Німці гнали полонених колоною по чотири солдати у ряд, куди – ніхто навіть не уявляв. Феодосій йшов крайнім, зашпоркнувся і впав у придорожню канаву. Йшов дощ, і охоронці не помітили пропажі. Чоловік пролежав у рівчаку до темряви, потім знайшов якусь скирту, зарився у сіно і так переночував. Наступного дня зустрів ще одного втікача. Вирішили йти до столиці, де жила дружина цього чоловіка...
«Шили спідню білизну з ганчір'я»
Під Києвом Феодосій дістався до невеликого поселення посеред лісу, де жили розкуркулені селяни. У чоловіка наривала нога, і він попросився переночувати до однієї родини. Виявилося, що це земляки зі Старокостянтинова.
«Побув у них два тижні, підлікував ногу. За цей час добре допоміг по господарству», – каже подолянин.
Земляки вмовляли чоловіка залишитися до закінчення війни, але його тягнуло на малу батьківщину – на Хмельниччину, хоча та і була під окупацією. Для прикриття дали вила і граблі (мовляв, чоловік іде працювати на жнива), так він пішки, лісами та малолюдними дорогами, добрався до Житомира, звідти вже і до рідного села. Та недовго юнак радів свободі, німці забрали на роботу – копати чорнозем, який вивозили із України. Феодосій знову втік, однак не надовго. Втретє окупантам таки вдалося відправити його на примусові роботи до Німеччини. Цього разу втекти не вдалося, і аж до травня 1945 року подолянин працював токарем у містечку Гундельсхайм недалеко від кордону з Францією.
«Разом з трьома хлопцями із Дунаєвець я працював на приватній фабриці, господарем на якій був 46-річний полковник. Він ставився до нас по-людськи, не бив, видавав додаткові порції їжі (у таборі годували дуже погано). Його дружина забирала нас на вихідні збирати яблука у них вдома, а потім відпускала гуляти у місто, – згадує Феодосій Іванович. – Однак жилося нам все одно не солодко. 11 годин на день працювали біля станка, а після того ще тачками цеглу тягали. Одягу не було, дуже мерзли, ходили у лахмітті, шили собі спідню білизну і штани із ганчірок, які нам давали для протирання станків. А під час бомбардування доводилося ховатися у покинутих квартирах, тоді як німці тікали у підвали. Так я розжився шубою, яка рятувала мене від холоду, однак через гучні вибухи почав втрачати слух».
«Свої знущалися не гірше німців»
Перемога не принесла для полонених очікуваного полегшення. Їх звільнили американці 7 травня 1945 року і передали радянським військам. Феодосій Гудима потрапив у робочий батальйон, який направили до Луцька. Свої знущалися над колишніми полоненими не гірше від німців: били, відбирали усі особисті речі. У Феодосія знову почала боліти нога, але треба було йти пішки.
Таким чином, за війну йому довелося багатенько походити Україною, тікаючи від німців, а після перемоги – подолати пішки півтори тисячі кілометрів, пройшовши наскрізь усю Німеччину, Польщу та частину України.
«Цілий місяць вони гнали нас пішки з Гундельсхайма до Луцька. На ногах повискакували пухирі, йти не можеш, а вони б'ють, кажуть, що ми придурюємося, – розповідає Феодосій Іванович про важку дорогу додому. – Звідти направили у Бобруйськ (Білорусь). Сказали, рік попрацюєш токарем на заводі, тоді комісують додому. Але через рік не відпустили, а відправили у Тулу».
Про ті часи у чоловіка невеселі спогади, які можна охарактеризувати двома словами: «голодно і холодно». У Бобруйську довелося жити в неопалюваній церкві, яку перетворили на гуртожиток. Щоб хоч якось зігрітися, доводилося палити штахети від парканів посеред церкви. А у Тулі, в голодному 47-му, їжу видавали по талонах. От тільки магазин працював у ті ж години, що і завод, тому після роботи отримати якусь крупу чи цукор було не можливо. Тільки хліб давали, а все інше за великі гроші доводилося купувати на базарі.
«Через рік не відпустили на зовсім, але дали відпустку, і я поїхав додому. Добирався на даху потяга, оскільки у вагон залізти було не можливо. У Хмельницькому через те, що не повернувся на роботу у Тулу, затримала міліція. Але врятував голова нашого колгоспу, який забрав мене працювати до кузні, адже не вистачало робочих рук після війни, – розповідає Феодосій Іванович. – Років з десять пропрацював у кузні, потім на різних роботах в колгоспі – до 1982 року. Тоді вийшов на пенсію і пішов у відділ обслуговування доріг, де пропрацював ще 16 років. Робочого стажу маю 50 років».
В особистому житті чоловіку пощастило більше. У 1948 році, приїхавши з Тули, він одружився на місцевій дівчині Варварі, яка була на сім років молодша за нього. Разом прожили щасливе і довге життя, побудували дім, виховали двох доньок, Галину та Олену. Вони згадують, що батьки жили мирно і дружно, багато працювали, але ніколи не сварилися.
Ось уже 12 років, як Феодосій Іванович поховав дружину.
«Батько так плакав за мамою, не хотів тут жити без неї, – каже Галина Феодосіївна. – Побув кілька місяців у доньки в Деражні, а потім повернувся назад, хоча тут нічого не було. Сказав: «Буду в куточку на фуфайці спати, але в рідній хаті». І ось уже 12 років живе. Ще того літа працював на городі, весь час порається у хаті, цвяхи забиває, газети читає».
«Тепер можна жити: пенсія непогана, пай орендатору здаю. А вже нема сили і бажання, – додає Феодосій Іванович. – Вже з мого року нікого в живих немає, я найстаріший мешканець села. Вже і полковник, і майор на кладовищі, а лейтенант ще живий».

Система Orphus
Помітили помилку в тексті? Виділіть її мишкою та натисніть Ctrl + Enter
Коментарів - 0:

Популярні новини

Останні фото та відео



Курси валют на 03.12.2016
купівля
продаж
Міжбанк
$
25.97
26.01
27.66
27.7
0.41
0.41

Архів новин

<<Грудень 2016>>
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1

2

3

4

5

6

7

8

9

10

11

12

13

14

15

16

17

18

19

20

21

22

23

24

25

26

27

28

29

30

31