Танцювали, танцювали та й… уклонилися

Із цими завзятими молодими людьми, більшість з яких студенти або старшокласники, вже знайомі багато хмельничан. Одні – безпосередньо, інші – через костюмовано-танцювальні світські видовища, які вони щороку влаштовують у бібліотеках, філармонії, на фестивалях у Меджибожі, на майдані Незалежності й, навіть, – на залізничному вокзалі.

Починалося все три роки тому з лекційних занять, пригадує керівник громадської організації «Руський центр», молодіжною структурою якого є «Проскурівський посад», Алла Собчук. «Якось зачепили тему єднання, виділивши танець, як один із головних його варіантів, – розповідає Алла Павлівна. – «Копнувши» глибше, так захопилися, що згодом всі розмови зводилися винятково до історичного танцю. Досліджували естетику різних епох, манери, жести, елементи дружелюбності… Знаходили й обговорювали зразки тогочасної моди. До речі, сукні, капелюшки, аксесуари і чоловічі костюми купуємо за власні кошти, здебільшого у секонд-хендах. Потім усе це перемо, підганяємо до фігури, за необхідності перешиваємо, оздоблюємо вишивкою чи бісером. Мене вже в усіх хмельницьких секондах знають і продавці самі телефонують, якщо до них привозять щось цікаве».
Спершу місце для зустрічей і репетицій «Проскурівський посад» облюбував у літературному музеї. Але коли кількість юних танцівників перевалила за сотню, з гостинним музеєм довелося розпрощатися і «переїхати» у колишню «Прем’єру», що біля майдану Незалежності. За умови гарної погоди юнаки та дівчата двічі на тиждень займаються просто неба. І лише дощ або сніг здатні «загнати» їх до приміщення. А ще тут нікого ніхто ніщо не примушує робити, усі приходять за покликом серця і щиро обіймаються при зустрічі. Приміром, якщо сьогодні не танцювальний настрій, то можна не розучувати па, а малювати, писати вірші чи просто спілкуватися з однолітками.
«Справа, яка залежить саме від них – згуртовує ліпше за будь-що, – каже Алла Павлівна. – Тому у нас часто складаються пари, які потім перетворюються у… подружні».
Безпосередній керівник молодіжного осередку «Проскурівський посад» Вікторія Погребняк розповідає, що старовинні танці вони знаходять в Інтернеті. Спершу вивчають їх теоретично – перед монітором, а вже при зустрічах займаються постановкою. «Іноді танцюємо під мелодію з мобільного телефону, – каже Вікторія, – хоча дуже часто нам грає на волинці Сашко».
Подарунком долі Алла Павлівна називає знайомство з викладачем бального танцю Дмитром Баранцовим. Саме він допомагає танцюристам-аматорам із професійною постановкою. «Їх не потрібно примушувати, – каже Дмитро Петрович, – як це часто буває у моїй практиці. Вони всі «на одній хвилі» й знають, чого хочуть. Зверніть увагу, всі ці молоді люди говорять лише про танець і думають про нього. Важко те, що немає належної підготовки. А ще велика проблема – відсутність спеціально приміщення із дзеркалами, де б наука давалася дітям набагато легше і швидше».