За покупками – до ломбарду і «комісійки»

У ломбарди несуть все, що завгодно
Ці спеціалізовані фінансові устано­ви не цікавляться довідками про дохо­ди. Тут усе чітко і ясно – приносиш щось цінне, та отримуєш грошову по­зику.
Як стверджує онлайн-енциклопедія „Вікіпедія”, ломбард – спеціалізована комерційна організація, основним видом діяльності якої є надання короткотермінових позик під завдаток рухомого майна громадян і зберігання речей. Власнику майна при укладанні договору завдатку видаються необхід­на сума і квитанція про зберігання. До „рухомого майна” належить: аудіо-, відео-, фото-, комп'ютерна і побутова техніка, предмети відпочинку, кухон­не приладдя, будівельні інструменти, прикраси, дорогоцінний метал, авто­транспорт і багато іншого. В ломбар­дах можна і закласти, і придбати май­же все!
У цьому ми переконалися, пересту­пивши поріг одного із них. Холо­дильник, на ньому – телевізор, поряд – монітор, а на вітрині – мобільні телефони, МР3-плеєр, DVD-плеєр, електронна книга, дві відеокамери... І ще багато чого. Асортимент техніки, яку приносять до „Техноломбарду”, що на Подільській, дуже різноманіт­ний, зізнається продавець. „Найчас­тіше, це мобільні телефони і побутова техніка, – каже чоловік, – проте трапляються газоноко­сарки, соковижималки, на­дувні човни і перфоратори”.
На вітрину потрапляє те, що клієнт вчасно не викупив. „Ще рік тому я придбала тут доньці на день народження мобільний телефон, – розпо­відає відвідувачка Оксана. – Грошей у мене було небагато, а вона дуже хотіла якийсь „крутий”. Купили „жабку”. Заплатили 700 гривень, а в мобільному салоні вона тоді коштувала 1 300 гривень”.
Постійні відвідувачі ствер­джують: якщо пощастить, у ломбарді можна придбати навіть майже нову річ, але удвічі дешевше, ніж у спеціа­лізованому магазині. Проте, гарантії на придбаний у них товар ломбард не дає, в один голос стверджують праців­ники „Скарбниці”, „Благо”, „Поділь­ського ломбарду” та просто „Ломбар­ду”, що біля „Книжкового світу”. За винятком тих випадків, коли ще діє гарантія, приміром на техніку, від фірми-виробника.
Користуються популярністю як у тих, хто здає, так і у тих, хто „полює” на дорогоцінні метали, прикраси із золота. У ломбарді „Золота Шара” ми навіть знайшли сережки зі справжні­ми, не штучно вирощеними перлами.
Більшість солідних ломбардів ма­ють власні „гарячі” телефонні лінії, ку­ди потенційний клієнт може подзво­нити, та дізнатися необхідну інформа­цію. А ще багато ломбардів мають он­лайн-послугу „чат з оператором”. І ми вирішили її випробувати. Зайшовши на сайт ломбарду „Скарбниця”, напи­сали: „Потрібно 500 гривень. Скільки матиму часу, перш ніж мої золоті при­краси перейдуть у вашу власність?”. За хвилину-другу надійшла відповідь оператора: „Термін користування кредитом – від 1 до 35, 49 і 63 днів з наступним перезавдатком за необхід­ності. Сума виданого кредиту за 1 грам золота на термін від 1 до 21 дня не змінюється. Вона залежить лише від дисконтної картки, ваги та категорії виробу. Чим більша сума кредиту, тим менша відсоткова ставка. Так ви мо­жете оформити кредит на 25 днів. При цьому вигідніше оформити кредит тер­міном до 21 дня, тому що ви отримаєте максимальну суму”.
До речі, до виникнення ломбардів їх­ні функції виконували лихварі. Вони позичали гроші клієнтам із умовою сплати високих відсотків. У Старо­давній Греції в IV ст. до н.е. були ві­домі випадки лихварських позик із спла­тою понад 40% у місяць.

До Хмельницького повертаються комісійні магазини
У кожного з нас, безперечно, в домі знайдеться купа речей, якими давно не користуємося, а викинути – рука не піднімається. От і перекидаються вони по шафах. А між іншим, нині на таких речах можна і заробити. Приміром, здавши їх в комісійний магазин. Нині кількість таких крамничок в місті зростає.
Наприклад, поблизу центрального продуктового ринку та залізничного вокзалу є книжкові розкладки, куди можна занести непотрібні книги або журнали. Як розповідає букініст Оле­ксандр Дячук, особливий попит мають класики політекономії – Маркс, Ле­нін. "Книги, журнали несуть постій­но. Правда, криза вплинула на те, що ціни на найдорожчі екземпляри впали мінімум вдвічі-втричі. На дешеві кни­ги ціни залишилися ті самі. Є сенс нес­ти видання з політекономії – вони ни­ні вважаються за раритет і про них час­то запитують, тому я їх і скуповую», – каже Олександр. Сподіватися на вели­кі заробітки на книгах не варто: оці­нюють їх, починаючи з гривні. За ці­каві екземпляри можна вторгувати і десяток-другий гривень.
Комісійні магазини, добре відомі в Радянському Союзі, в останні роки бу­ли не надто популярні. Втім, останнім часом, з початком економічної кризи, «комісіонки» знову повертаються і ста­ють популярнішими. Унікальність та­ких магазинів в тому, що тут покуп­цям пропонують товари, які були у вжитку, або навіть нові, за досить де­мократичними цінами. В одному з та­ких магазинів, розташованому на ву­лиці Шевченка («Зималіто»), ми знай­шли багато цікавих предметів, орієн­тованих чи не на всі вікові категорії. Наприклад, жіночі дублянки та хут­ряні пальто в гарному стані можна при­гледіти за 800-1120 гривень. Є цікаві пропозиції дитячого верхнього одягу, усіляких жіночих аксесуарів: сумок, ременів. В «комісійці» на території продуктового ринку ми знайшли без­ліч унікальних предметів інтер'єру. Наприклад, колекціонерам фігурок з фаянсу та фарфору радянської епохи тут справді є чим поживитися. Нам сподобалася фігурка «козака та ко­зачки» за два десятки гривень.
До речі, у цих крамницях можна не лише придбати якісь речі, а й виріши­ти давню проблему: куди подіти річ, яка з тих чи інших причин більше вам не потрібна (стала малою чи великою, чи просто набридла). Адже вики­нути її у хорошому стані – шкода, а, звернувшись до комісійного магазину, можна отримати за неї не лише гроші, а й ощасливити людину, якій ця річ справді потрібна. Схема прийому това­ру традиційна – ви приносите до ма­газину товар, обов'язково в гарному стані (чистий, випраний, випрасува­ний), пропонуєте за нього певну суму грошей. Власник магазину має право коригувати вашу ціну та запропо­нувати вам оптимальну. За продаж з вас, звісно ж, візьме «комісію».
Щоправда, немає гарантії, що вашу річ продадуть вже наступного дня. Чекати, можливо, доведеться і кілька місяців.
Тетяна ЗАХАРЧУК, Ірина ОЛІЙНИК.
Фото Євгенія ДОРОФЄЄВА.