«Цінуй людину не за чинами, а лише за порядністю»

Прекрасний сім"янин, знаний професіонал, людина усталених життєвих принципів, котра не зраджує своїм переконанням і дуже любить свою малу батьківщину – село на Франківщині.
Коли «Проскурівський телеграф» нарешті дістався до нього, як до перспективного героя своїх сторінок, виявилося, що Василю Васильовичу щойно виповнилося 50. І тому опускатися до банального, звичного інтерв"ю в його випадку хотілося менш за все. Відтак з його розповідей про власне життя (інколи навіть фатум), та світлин, які його ілюструють краще за всі слова, ми і склали своєрідний ювілейний фоторепортаж.

«Художника з мене не вийшло»

«В дитинстві я читав книжки запоєм. Вчився, як несамовитий. Батько спати лягає пізно – він працював шофером – я ще вчуся, та ще й прошу його, щоб о п"ятій розбудив. Спочатку хотів бути художників – старша сестра гарно малювала, займалася різьбою по дереву, художньою обробкою шкіри, – та й у мене були здібності. Але при вступі у Косівське училище здав рисунок на п»ять, а композицію – на два. Тож художник не відбувся. Довго думав про свої перспективи, й вирішив йти на юриста. Але знову не набрав потрібних балів, тому після школи пішов різноробочим – будував хати. За перші зароблені гроші, пригадую, купив собі радіоприймач, а мамі – годинник. То були гарні життєві університети. 

А потім мене забрали до армії. Призвали в травні, сніг тоді такий випав – по кісточки.А восени нашому батальйону вже видали червоні погони – мали відправляти в Афган. Та доля вберегла мене – в останній момент групу переформували. Після служби легко вступив до Львівського університету, на юрфак. Був відмінником, через те, напевне, коли приїхали «купці» вибирати собі спеціалістів- випускників, мене взяли в Хмельницький облвиконком. Спочатку був референтом голови – Анатолія Поперняка, а потім – доріс до начальника юридичного відділу. Це було унікально, але чи не через пару місяців після початку роботи мені, молодому спеціалісту, дали однокімнатну квартиру. Саме в облвиконкомі я пройшов велику школу роботи з людьми. Через сім років мені запропонували піти працювати юристом у «Промінвестбанк» - там почалося моє сходження сходинками банківської справи. Там здобув іще одну, економічну освіту – закінчив Тернопільську Академію народного господарства. І у 2007-му очолив «Брокбізнесбанк».

«Мама відійшла в інший світ на мій день народження»

У мене цікава і велика родина, яку я дуже шаную. Двоюрідна сестра, до прикладу, виїхала в Америку, в Роджестер. Забрала потім і батька. То місцеві газети не раз писали про дивака, а це був мамин брат, котрий не міг стерпіти того, що хліб викидають, не шанують. Тож він забирав той хліб з магазинів, супермаркетів, сушив його, і їхав на озеро Онтаріо, згодовувати чайкам. Птахи вже впізнавали його машину, і зліталися на берег цілими хмарами…
В моєму житті багато ставалося саме на день народження, 15 квітня. Моя мама відійшла в інший світ теж цього дня. Сіла в машину до сина однокласника, щоб поїхати в район, і купити мені подушку – я завжди приїжджав в ці дні її провідати. Говорила, сміялася – і раптово померла. Зупинилося серце. Мені сказали про це, коли приймав гостей на іменинах у банку. Тепер я думаю, що то не кара, а щаслива смерть, позбавлена страждань.
Тепер щороку їжджу на день народження додому. Прибираю подвір»я, обрізаю сад. Хату батьківську ніколи не зраджу – не уявляю, як її можна продати. У мене з обійстя гори видно, як на долоні. В квітні, травні, коли у нас все цвіте, бачу снігові шапки на вершинах. Краса неймовірна! Хіба щось може бути краще за гори!

«Бог зробив мені на Великдень подарунок – дав мою дружину»

Кажуть, що лише раз на тридцять років іудеї, католики та православні святкують Великдень в один і той же день. І він припав у 1990-му році на мої іменини. Прокинувся, пригадую, зранку, чую, як дзвони на соборах перегукуються, люди з пасками з церков ідуть. Мені чомусь так світло-світло стало на душі, і я собі подумав – щось має в моєму житті статися. І через кілька днів Бог подарував мені зустріч з моєю майбутньою дружиною. Познайомилися ми в басейні. Ірина працювала медсестрою в першій поліклініці, тож я на всі вечірні виклики ходив разом з нею: чекав під під»їздом, поки робила уколи. Ми разом уже понад двадцять років.
Та найяскравішою подією в моєму житті було народження дітей. 6 років тому у нас з»явилася Олечка. Різниця між старшою дочкою і молодшою величезна – 14 років. Але яка то радість, що вона у нас є! Діти у мене мудрі не по роках. От на ювілеї старша порадила мені трохи менше думати про роботу та піклуватися про родину, а згадати про себе. Побажала поїхати відпочити в Єгипет. Ви не повірите – я там ніколи не був, все не маю часу!

При всій своїй зовнішній суворості та спортивній підтягнутості Василь Ваків обожнює друзів, компанію. Цінує людей не за чинами і рангами, а лише за порядністю. Серед своїх може навіть заспівати під гітару, хоч зараз це буває вкрай рідко.
Він просто любить життя. І воно відповідає йому взаємністю.