«Спішіть бачити! Хмельницький чекає на вас», –

«Я з дитинства в мандрах, – каже Ігор. – Спочатку їздив по місцях служби батька, потім сам понад 20 років виконував накази Батьківщини, а сьогодні професійно ходжу туристичними стежками. А народився я в Хмельницькому, де жили і трудились мій дід та прадід. Дідова хата, що знаходилась  в мікрорайоні Заріччя, на жаль, не вціліла, і нині на її місці розташована 25-та школа. Від тієї хати залишився лише один горіх, і мабуть невипадково в минулому році я написав вірша «Дідова хата».

250  кілометрів  по  Проскурівській  пішки!
«З дитинства Ігоря тягнуло до всього, що пов’язане з історією. Любив шкільним друзям щось таке розповісти, чого не розповідали учитель і чого не знайдеш в підручнику. А в Одесі, в піонерському таборі «Молода гвардія» вже проводив свої перші екскурсії, і ще в 1979 році отримав посвідчення інструктора-екскурсовода. «Пам’ятаю і свій перший приїзд до Кам’янця-Подільського, – продовжує Ігор. – Це був своєрідний шок! До речі, Стара фортеця і до сьогодні надихає мене на нові творчі злети. Тому щасливий, що нині працюю в туристичній фірмі, і екскурсії стали сенсом мого життя».
За минулий рік під час екскурсій, разом з туристами Ігор проїхав понад 25 тисяч кілометрів територією України. А під час пішохідних екскурсій по Хмельницькому пройшов 250 кілометрів (!) пішки. Загальна кількість проведених екскурсій вже давно перевалила за тисячу. До речі, форма проведення екскурсій є його особисте ноу-хау з власними віршами та гуморесками, цікавими і смішними історіями. «Аби туристи, особливо юні, не казали, що краще б за гривні, витрачені на екскурсію, морозиво придбали,  треба цим жити», – вважає Ігор Байдак.
«Є чимало книг з історії нашого міста, – каже він, – але важливо ще й тут народитися. Я, побачивши половину земної кулі, можу впевнено сказати, що Хмельницький – це моє улюблене місто, це моє дитинство, могили моїх предків... І щоразу, коли походжу звичними маршрутами, виникає ностальгія, щем за тим, що ми маємо, і що, непомітно для себе, втрачаємо».

«Вважаю,  що  старі  будівлі  в  центрі  міста  не  можна  чіпати»
За свою багатовікову історію Хмельницький пережив чимало сумних сторінок. Так, у 30-ті роки злітає в повітря костел святої Анни. У 40- х, перед початком Другої світової війни зірвали унікальну споруду, зведену у стилі бароко – будинок Берлянта, що знаходився на теперішній Проскурівській, біля Ангела скорботи. У 1991 зникла кам’яна синагога  в дворі нинішнього  кооперативного інституту. «Вже за роки незалежної України зникли декілька одно- та  двоповерхових старовинних будиночків у центрі міста, – продовжує Ігор Байдак, – і ніхто особливо не переймається питанням, щоб реставрувати, а не зробити косметичний ремонт, тим історичним спорудам, що залишилися. Хоча варто було би взяти до уваги, що Хмельницький і так не дуже багатий на історичні пам’ятки, а якщо порівняти його з Івано-Франківськом чи Чернівцями, то взагалі статистика не на нашу користь. І щоразу нові люди, приходячи до влади, стверджують, що люблять своє місто, але я маю щодо цього певні сумніви.  Інакше як назвати те, що в самому центрі міста, навпроти кінотеатру ім. Т. Шевченка, в будинку, зведеному на початку ХХ століття підприємцем Жидовецьким, де нині знаходиться військкомат, зовсім нещодавно з’явився магазин жіночого одягу «Шторм», обкладений чорною плиткою. Художні смаки нових власників порушили єдину архітектурну цілісність будівлі. Як ми всі пам’ятаємо з історичних книжок, так звану «чорну мітку» надсилали як попередження про ліквідацію… На подібні факти в рідній українській мові слова не знаходжу, а в більш різкій російській мові це називається коротко – «бєспрєдєл».
Ігор переймається тим, що Проскурівська, яка є своєрідною оазою старовини, продовжує втрачати своє обличчя. Другі поверхи окремих будинків ще зберігають свій шарм, а спотворені кафетеріями та різноманітними установами нагадують людину з одним оком чи однією рукою. «Я ж вважаю, що старі будівлі в центрі міста взагалі не можна було чіпати, – каже він. – Адже це історичний центр, і його треба було зберегти автентичним. Бо нових будинків можемо набудувати мільйон, але жоден знищений не повернеш. Був такий знаний подільський історик – Юхим Сіцінський, який, зокрема, писавши про Сутковецьку церкву (Ярмолинецький район), зазначав: «Спішіть бачити!». Бо вже тоді переживав, що може статися непоправне, і просто не буде на що дивитися. По завершенні кожної екскурсії по Хмельницькому я завжди звертаюсь до школярів та студентів з проханням: «Робіть все, аби в майбутньому наші нащадки могли бачити наживо те, що Ви побачили сьогодні, а не на фотографіях в стилі ретро». 
… Ще одна болюча сторінка історії Хмельницького – сплюндроване старе міське кладовище на Кам’янецькій. Адже це великий пласт нашої історії.  Загальновідомо, що там є поховання знаних офіцерів царської армії, видатних лікарів, меценатів… І наше кладовище могло б бути унікальним музеєм під відкритим небом. До речі, саме там знаходиться і могила мого прадіда.
Гарний приклад подали євреї, які, до речі, складають далеко не найчисельнішу  частину населення міста, але надали своєму старому цвинтарю офіційний статус музею. А де ж патріотизм іншої частини населення, і де ж  представники владних структур, які рік за роком змінюють одне одного у владних кріслах і ведуть місто в майбутнє?

Пішки  по  Хмельницькому
В Ігоря є маршрути для дітей і для дорослих. З дітьми він йде від Комсомольського парку (нині – імені Чекмана) до універмагу «Юність» на Кам’янецьку, потім підземкою на Проскурівську і до Ангела скорботи. З більш витривалішими заходить на Пилипчука до чорного горіха, що росте перед санстанцією. Це єдине дерево цієї породи у Хмельницькому. Йому більше 100 років. Жити вони можуть до 200 і сягати 50 метрів висотою. Лікувальні властивості мають і плоди, і листя, і кора. Діти торкаються стовбура, набираються позитивної енергетики і загадують бажання. А ще вони ходять дивитися на легендарну ведмедицю.
Зрозуміло, що ці екскурсії не для заробітку, адже вартість їх – всього п’ять гривень. Причому, коли започаткував пішохідні екскурсії, з часом було прийнято рішення кожну третю екскурсію для дітей проводити безкоштовно. Причому, скільки б дітей не прийшло, екскурсія не відміняється. Навіть якщо це буде один школяр.
З дорослими маршрут дещо довший і екскурсія триває до трьох годин. Гості Хмельницького із задоволенням розглядають зал міського будинку культури, збудованого в 1907 році як перший кам’яний театр. Сучасний ляльковий театр європейського рівня, з зоряним небом, яке світиться, і бабами ягами, що  літають. А ще – пам’ятник воїнам-афганцям, автор якого – Микола Мазур, і аналогів якому немає. Так само і пам’ятник барону Мюнхгаузену, колись жартома встановлений хмельницькими митцями у дворі художнього салону, що на Кам’янецькій. Таких два у світі – в німецькому Ганновері і в нас.
«З незмінною цікавістю туристи слухають історію про втечу з камери смертників двох злочинців (сьогоднішній слідчий ізолятор), які майже півроку рили підземний хід, – розповідає Ігор. – Тоді в область стягнули війська зі всього Союзу, хмельничани пам’ятають, як вертольоти літали над містом… Злочинці побули на волі лише три дні, після чого їх зловили аж за Чорним Островом і розстріляли.
Люблять слухати романтичну історію про кондитера Давида, який скорив серце найвродливішої дівчини Проскурова своїми тортами та тістечками у формі квіток…
Є окремі тематичні екскурсії, серед яких досить екзотична – «Проскурів кримінальний». Оскільки це пов’язано з моєю колишньою професією, то я можу багато чого розповісти і показати: де брали кілерів, де відбувались  розбірки злочинних угруповань…».
«Спішіть  бачити»…
Ігор Байдак вважає, що Хмельницький ще багато чим може привабити гостей. «Можна було б і різдвяні ярмарки проводити, і потужні туристичні фестивалі, і різноманітні шоу… Як кажуть, не базаром єдиним… Є люди, які на голому ентузіазмі готові це робити. Я, також, коли з власної ініціативи починав екскурсії містом, не думав, що вони викличуть такий інтерес.
Якщо хтось з чиновників будь-якого рівня скаже, що те, про що я казав вище, виконати неможливо, я відповім: «Доручіть це мені, надайте певні повноваження, і я покажу, як це робиться».