ye-logo.v1.2
2 Червня, 2020

За антирадянські листівки нам призначили розстріл – історія політв’язня Комарницького

Історія 687
Відбував покарання Зіновій Андрійович на Воркуті, в шахтах
Відбував покарання Зіновій Андрійович на Воркуті, в шахтах. Фото: з архіву редакції

Але трибунал змилостивився, давши юнакам 25 років ув’язнення.

Сьогодні, 17 травня, Україна вшановує пам’ять жертв політичних репресій. Десятки тисяч українців було розстріляно, сотні тисяч людей потрапили до в’язниці, на заслання і в табори. Через терор і репресії пройшли усі верстви українського населення, але радянська влада намагалася приховати сліди своїх злочинів. Місця поховань ставали режимними об’єктами КГБ, місцевість розрівнювали бульдозерами, доступ до відповідних архівів був заборонений.

За роки «сталінських репресій» тисячі жителів Хмельниччини. Сьогодні, у День пам’яті жертв політичних репресій, ми згадаємо історію політв’язня, який винісши всі тортури, став активним громадським діячем та шанованою людиною у Хмельницькому.

Зіновія Комарницького – колишнього очільника Хмельницького обласного товариства політв’язнів, репресованих і членів їх сімей та голови Хмельницької обласної управи братства УПА, почесного громадянина міста Хмельницький не стало наприкінці серпня 2017 року. Він помер у віці 86 років. Однак за декілька років до того політв’язень розповів сайту «Є», яких насправді страхіть зазнали жертви «сталінських репресій», та як він відбував своє покарання на Воркуті.

У дев'ятнадцять років Зіновій Комарницький став політв'язнем

Чоловік родом зі Львівщини, ще у юних роках пережив першу російську окупацію. Зіновій Андрійович згадував: «Я бачив антилюдський, антиморальний дух першої окупації Росії в західних областях. Тоді я бачив закатованих людей у в’язницях. Водночас відчув те, що німецькі нацисти теж не друзі Україні». Тому у 16 років юнак вступив до молодіжної ОУН, зв’язавши свою долю з повстанською армією.

Пан Комарницький закінчив Самбірське педучилище і почав працювати вчителем. Також він активно вів свою підпільну діяльність. «Переслідування було таке, що з’єднання ОУНівців взагалі було не можливе. Я працював вчителям, але допомагав підпільно загонам УПА. Нас було 6 чоловік у боївці. Ми допомагали чим могли. Розповсюджували антирадянські листівки, збирали гроші в населення», - розповідав політв’язень.

Збирати гроші для повстанської армії було особливо важко та небезпечно. За словами Зіновія Андрійовича, перед тим, як звернутися до людини за допомогою, вони її дуже довго вивчали. Дізнавалися чим вона живе, чим «дихає», щоб бути впевненими, що їх не здадуть в КГБ.

Але здав групу повстанців свій, один з членів їхньої боївки. «Мали на озброєнні, гвинтівку, рушницю, два пістолети, але зрадник видав нас. Невдовзі ми всі шестеро були заарештовані, разом зі зрадником, - говов пан Комарницький. – А далі військовий трибунал. Прокурор просив вищої міри покарання – розстріл, але військовий трибунал змилостивився і дав кожному з нас по 25 років ув’язнення».

За любов до України Зіновію Андрійовичу присудили 25 років ув'язнення.

Відбував покарання Зіновій Андрійович на Воркуті, в шахтах. Був учасником страйкової боротьби, яка перекинулася до них з Норильська. Повстанець входив до страйкового комітету, за що потрапив до штрафного табору. Усіх в’язнів, які були у комітеті, після страйку повезли у тундру на розстріл. Але, як розповідав ОУНівець, в останній момент перед стратою їх помилували, відправивши знову на підземні роботи.

Коли помер Сталін, для ув’язнених була велика радість. Зіновія Комарницького у 1956 році звільнили. Після повернення з ув’язнення його не прописували в Західних областях. Тому він був змушений виїхати на південь України в Одеську область, куди виїхали також його батьки, щоб уникнути заслання в Сибір. Там він влаштувався на роботу вчителем, у 1958 році одружився. Але через відбиток минулого чоловік змушений був знову переїхати. Тоді пан Комарницький відправився на Хмельниччину, де почав викладати математику й історію у школі-інтернаті.
І в останні роки свого життя Зіновій Андрійович залишався активним громадським діячем. Повстанець і тоді вболівав за долю України та переймався ситуацією на Сході України.

«Ми гордимося нашими солдатами. Я не сподівався, що українська молодь стане такими нездоланними захисниками української землі. Це чудо світу», - звучало з вуст колишнього політв’язня п’ять років тому.

 

Коментарі:

До теми

Інформація з інших ресурсів

Популярні новини

Останні оголошення
  Так  Ні, дякую