ye-logo.v1.2
18 Червня, 2019

Два захоплення генерала Осліковського

Сергій ЄСЮНІН Історія 2708

– кавалерія та кінематограф

З дитинства – на коні
Микола Осліковський народився 25 вересня 1900 року в Летичеві. Батько, Сергій Йосипович, хоча і був дворянського походження, але "мільйонних капіталів" не нажив і служив на скромній посаді в повітовому земстві. Між тим, ця людина була з числа надзвичайно ерудованих, чесних та справедливих, що певною мірою і заважало службовому росту. Життєвий тон у сім’ї задавала мати, Олена Василівна – вчителька за фахом, жвава, весела, енергійна жінка. Було у Миколи дві старші сестри – Марія та Олена.
У десять років Микола вступив до Проскурівського Олексіївського реального училища (нині в приміщенні училища – Хмельницький міськвиконком). Через два роки хлопця перевели в щойно відкриту в Летичеві гімназію, де він і закінчив повний курс навчання.
"Відмінними знаннями брат не відзначався, – згадувала сестра Олена, – і все тому, що цілісінькі дні він проводив в розташованих неподалік від нашого будинку конюшнях гусарського ескадрону Охтирського полку, який в ті роки квартирував у Летичеві. Солдати добре знали Миколу, полюбили його та із задоволенням навчали кавалерійській виправці". Тоді ніхто й гадки не мав, що кавалерія для цього хлопця стане справою життя.
Революційні події 1917-1921 років вирішили подальшу долю Осліковського. У березні 1919 року в Летичів вступила червона кіннота. Це був полк Віталія Примакова, який став набирати добровольців. Дев'ятнадцятирічний Микола вступив до полку, й майже одразу став командиром ескадрону. Уже в червні 1919 року за бій у селі Богданівці він був представлений до ордена Червоного Прапора. Після громадянської війни, у 1921 році Осліковського, як одного з найкращих кіннотників, направляють в Одесу на Вищі курси командирів. Закінчивши їх, він отримав призначення до відомого 2-го корпусу Григорія Котовського. Так почалася його мирна служба в Червоній Армії.
Кіннота серед танків
та літаків
Початок Великої Вітчизняної війни Осліковський зустрів у званні полковника на посаді виконуючого обов'язки командира 9-ї Кримської кавалерійської дивізії. Перші бої дивізія прийняла на річці Прут, потім воювала під Харковом, восени її перекинули під Москву. В грудні 1942 року Осліковському присвоїли звання генерал-майора і призначили командиром 3-го гвардійського кавалерійського корпусу. Корпус Миколи Сергійовича брав участь у Сталінградській битві, визволяв Білорусію, країни Європи. Саме третій корпус першим вступив на територію Східної Прусії в 1944 році й першим вийшов на з'єднання з союзною армією США на Ельбі в 1945 році. За ці та інші бойові заслуги 29 травня 1945 року командиру кавалерійського корпусу Осліковському присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
Діяльність кавалерії під час Великої Вітчизняної війни якось випала з поля зору військових істориків. Піхота, танки, літаки – про це всі ми чули, а от кавалерія відійшла на другий план, хоча значимість цих військ була немалою. Скажімо, лише 3-й корпус Осліковського по штату мав понад 19 тисяч бійців, 16 тисяч коней, 128 легких танків, 44 бронемашини, 136 гармат, 128 мінометів. А таких корпусів у 1942 році на фронтах було 17! Використовувалися вони досить активно – мобільність кавалерії дозволяла наносити контрудари по флангах і тилах ворога, розвивати наступ після прориву оборони, переслідувати відступаючого противника.
Здавалось, після війни, молодому генерал-лейтенанту, Герою Радянського Союзу, забезпечене безхмарне майбутнє. Але, у 1945-1946 роках сталінський режим розгорнув політику "приструнювання" прослав- лених і авторитетних воєначальників. "Діс- талось" багатьом із радянського генералітету, навіть легендарному маршалу Жуко- ву, якого відправили звичайним командувачем округу. Так само й М.Осліковського – спочатку безпідставно перемістили з командира корпусу на посаду начальника Вищої кавалерійської офіцерської школи, а у 1953 році взагалі звільнили з армії. Офіційна мотивація – ліквідація кавалерії як самостійного роду військ.

Генерал від кінематографії
Звільнившись з армії, Осліковський із сумом називав себе останнім кавалеристом. Але він знайшов спосіб не порвати з кавалерією, а залишитися з нею до кінця своїх днів. Микола Сергійович став… консультантом кіностудії "Мосфильм" і з'єднав в цьому професійному виборі дві пристрасті – любов до кавалерії й любов до кіномистецтва. Його задіяли у понад ста кінофіль- мах, у яких були зняті батальні сцени з участю кінноти. Серед тих фільмів є справжні шедеври – "Війна і мир", "Тихий Дон", "Біг" і багато інших.
Бачачи в титрах ім'я генерала Осліковского, мало хто знав, що дебютував у кіно Микола Сергійович у далеких двадцятих роках, коли служив у 2-му кавалерійському корпусі Г.Котовського. Кіношники, почувши про відважного наїзника, запропонували йому стрибнути на коні з дев'яти- метрового дніпровського берега. Стрибок він зробив успішний, але про це стало відомо Котовському. Той викликав молодого офіцера, вичитав його, пояснивши, що командир має право ризикувати життям тільки в бою, і, навіть посадив його на гауптвахту. Після гауптвахти, на першій же нараді Котовський, закінчивши офіційну розмову, раптом запитав Осліковсь- кого:
– Так ти точно стрибнув у Дніпро з дев'ятиметрової висоти?
– Так точно.
– Молодець! – й, повернувшись до інших офіцерів, промовив: – Саме завдяки таким вчинкам офіцерів у мирний час підтримується престиж армії! Нагороджую Вас, товариш Осліковський, позачерговою відпусткою!
З того часу, продовжуючи службу в армії, Осліковський підтримував зв’язки з кінематографістами багатьох студій країни. А у 1938 році саме кінематограф, можна сказати, врятував нашого земляка від можливих репресій. Того року, у розпал "сталінських чисток" в армії, полковнику Осліковському пригадали його дворянське походження, й він змушений був звільнитися з армії. Без роботи Микола Сергійович був буквально три дні – Ташкентська кіностудія прийняла його в якості директора і консультанта картини "Рубінові зірки". Вимушене "творче відрядження" на далекий південь урятувало воєначальника від репресій. Згодом репресивна хвиля минула, й за рік до війни його відновили на армійській посаді.
 Повоєнна робота Осліковського у кіно тривала майже два десятиліття. Друзі і знайомі між собою по-доброму називали Миколу Сергійовича "Генерал від кінематографії".
Читайте новини на нашому Телеграмі

Коментарі:

Популярні новини

Останні оголошення

Останні фото та відео