5 книг Валентини Моісеєнко

Пані Валентина стала начальником управління з питань внутрішньої політики облдержадміністрації нещодавно, з призначенням Василя Ядухи губернатором Хмельниччини.

До цього часу вона займалася телевізійною журналістикою. Працювала на обласному телебаченні власним кореспондентом телеканалів «1+1» та «24». Також на її рахунку чимало документальних фільмів про цікавих особистостей нашого краю та на соціальну тематику, які ставали переможцями престижних телеконкурсів.
1. Ірина Хакамада, «Секс у великій політиці».
«Зразу скажу, сексу в цій книзі ані краплинки. По-перше, це – автобіографічна книга однієї з відомих політиків середини 1990-х – початку 2000-х років. Тобто, людини, котра знає про російську політику тих часів не з екранів телевізорів та шпальт газет, а, як то кажуть, з середини. По-друге, цю книгу варто прочитати не лише кожному політику пост-радянського суспільства, а звичайним обивателям. Вона вчить читати між рядками та наштовхує на думку, що не всі речі варто називати своїми іменами».
2. Хуліо Кортасар, «Гра в класики».
«Це одна із моїх ранніх книг. Точніше сказати, перших книг, що залишили у моїй свідомості вагомий відбиток. Її варто прочитати не лише через подачу, у читача є вибір прочитати її різними способами (у цьому й інтрига), а й зрозуміти, що у цьому житті необхідно цінувати те, що є. Хоча, не забувати й про те, що в один момент можна усе змінити і, головне, що все залежить від самої людини. Я прочитала її двічі. І отримала багато відповідей, здавалося б, на банальні людські питання».
3. Лев Толстой, «Воскресіння».
«Це одне з перших відкриттів у моєму житті. Основна суть цього твору – розуміння того, що кожний має шанс стати кращим. І немає того кліше в світі, яке поставить на тобі клеймо поганої людини. Свої вчинки завжди можна виправити».
4. Йосип Бродський, поезія.
«Багато, хто називає поезію Бродського простою, та я часто її цитую і часто переглядаю. Особливо мені подобаються «Листи до римського друга». Мені здається, якщо молодь хоче зрозуміти той подих свободи та десидентства 1960-х років, їй варто взяти до рук збірку Бродського – неймовірно влучного та неймовірно проникливого автора».
5. Василь Стефаник, «Новина».
«Стефаника я вважаю українським О. Генрі. Його оповідання та новели не просто експресивні. Вони віддзеркалюють тодішнє сьогодення, яке до дрібниць зрозуміле й сьогодні, та зачіпає за душу. «Новина» цьому приклад. Твір дає розуміння, що є речі, на які людина не може вплинути. Проте, вона намагається залишатися людиною в будь-якій ситуації».