Гаряча тема:
- Війна
Валерій Золотухін: «Як я любив екстрим!»
Зараз важко повірити в те, що в дитинстві сусідські хлопчаки сміялися над Валерієм, тому що до сімнадцяти років він ходив на милицях. У школі його не любили і в очі називали інвалідом... А в маленького Валери була заповітна мрія: він хотів стати цирковим артистом і літати під куполом у золотому кост
Народилась майбутня зірка 21 червня 1941 року… Батько вперше побачив сина, лише коли прийшов з фронту через поранення в 1943 році, коли Валері було вже близько 3 років. «Мама плакала, а я смоктав молоко (вона довго годувала мене) і не розумів, чому воно солоне, – згадує актор. Потім батько знову пішов на фронт, а мамка, йдучи в поле працювати, прив'язувала мене за ногу до порога, щоб нікуди не поповз. А я співав жалісливі пісні. Люди йшли повз мене, і хто молока наллє, хто хліба шматок дасть – так я вже з дитинства акторством заробляв. Пізніше сестра сказала: «Бути тобі або великим артистом, або великим п'яницею», – це вона до того, що, повернувшись із санаторію, я, восьмирічний, здивував домашніх тим, що запросто махнув склянку вина – що мені вино, якщо мене стільки часу лікували гіркими кальцієм і риб'ячим жиром!
Любов і милиці
Шестирічним, Золотухін випав з вікна другого поверху і пошкодив коліно. Допомогу надали не відразу, та й допомога ця була неправильною – йому поставили діагноз «туберкульоз кістки» і сказали, що він ніколи не буде ходити. Валерій і справді до восьмого класу ходив на милицях, а хвора нога на шість сантиметрів була довшою.
Отож від стегна, до щиколотки на довгі роки його закували в гіпс і заборонили ходити. «Мені вже виповнилося 7 років, треба було йти в перший клас, а я лежав нерухомо в ліжку на розтяжках, – розповідає актор. – Вчителі приходили до нас у палату і проводили уроки з такими ж інвалідами, як і я. У мене страшно свербіла хвора нога під гіпсом, і, щоб вгамувати свербіж, я просовував під гіпс олівці, тріски, все, що туди могло пролізти, і якось примудрявся почухати свербляче коліно. І цим врятував собі ногу! Виявляється, під гіпсом у мене утворилася пухлина, наповнена гноєм, і там завелися хробаки, а я це все розчесав, гній витік, сморід у палаті стояв нестерпний! Прибігли лікарі, зняли з мене гіпс і ахнули... Ще б місяць у гіпсі, і ногу довелося б ампутувати.
Я вже був у 3-му класі, коли мені дозволили потроху сидіти, а через рік, нарешті, почали вчити ходити на милицях. З 4-го до 10-го класу я ходив на милицях. Але, незважаючи на проблеми з ногою, примудрявся кататися на одному ковзані, на одній лижі і навіть грав на милицях у футбол: в основному, стояв на воротах: відбивав м'яч здоровою ногою, милицями, навіть падав. А якщо мені забивали гол, то мій старший брат Вовка давав нахабі в пику: «Хіба можна забивати гол людині, яка стоїть на воротах на милицях?». Він мене завжди підтримував: якщо хто образить мене, відразу по пиці, не чіпай, мовляв, каліку.
А ось діти на це не зважали, і, будь я за характером слабкіший, не знаю, чим би все закінчилося. Вчителі називали «гидким каченям» і щодня повторювали, що нічого путнього з мене не вийде. А одна вчителька навіть мстилася мені за батька, який був головою колгоспу.
…Хоча, милиці милицями, а природа своє все одно бере. І в мене з’явився інтерес до дівчат, причому, дуже рано. В кого я тільки не закохувався! До речі, перший сексуальний потяг я відчув у сім років – до нашої медсестри… А потім я закохувався мало не у всіх дівчаток, яких бачив. Вони мене жаліли, ставилися якось по-особли-вому: я ж був на милицях. А я жалість сприймав за любов…
Від милиць позбувся лише у 8-му класі. Але я до них так звик, що вже й не мислив себе без них, відчував якусь незручність, страх залишитися без опори. Навіть на танці приходив на милицях, ставив їх у куточок, а сам запрошував дівчат і спокійно танцював».
В шароварах і з баяном…
Після школи Золотухін подався до Москви. Коли приїхав вступати до театрального вузу, йому не було в кого зупинитися: у Москві – ні рідних, ні знайомих, отож, довелося ночувати на лавочці у скверику поряд з інститутом. Вранці він, невмитий, незачесаний, весь пом'ятий, зате в шароварах, в капелюсі і з баяном з’явився перед приймальною комісією…
Його прийняли, причому на відділення оперети, туди, де треба з легкістю співати й танцювати. І це з хворою ногою! Валерій накульгував, але примудрявся обманювати педагогів. А щоб у балетному класі не було видно його хвору ногу, підмовив однокурсників займатися в трико, а не в трусах.
І хоч з ним не погоджувалася танцювати жодна дівчина, йому вдалося завоювати серце першої красуні курсу – Ніни Шацької. В американському журналі «Каталог найкрасивіших актрис світу», вона була на тринадцятому місці!
«Коли Ніна познайомила мене зі своєю мамою, я їй дуже не сподобався, – каже актор. – Вона навіть заплакала. Але ми все одно розписалися.
Ніна вже знімалася в кіно, а я – ні. Якось ми поїхали в моє село відпочити, а потім в «Алтайській правді» написали: «Наше село відвідала відома актриса Ніна Шацька зі своїм чоловіком». Як мені було прикро!
Хотілося, щоб мене впізнавали на вулиці, і щоб обличчя на всю афішу красувалося – саме про таку популярність я мріяв у дитинстві. А першу свою афішу я побачив у під’їзді художнього театру: над туалетом...».
«Лівак» зміцнює шлюб»
Проте, Валерій не був однолюбом. У нього були й захоплення, й романи, й божевілля... Під час зйомок фільму «Про тих, кого пам'ятаю і люблю» він втратив голову від Жені Сабельникової. Вона жила в Ленінграді, а Валерій у Москві, і вони розмовляли по телефону годинами. А, оскільки він телефонував їй з театру, то незабаром у бухгалтерію почали приходити величезні рахунки по 400 карбованців на місяць! «Якось, я тоді знімався на «Мосфільмі», за мною заїхало таксі, щоб відвезти на кіностудію. Під'їжджаємо до «Мосфільму», а я шоферу кажу: «Ми не на ту студію приїхали. Їдь на «Ленфільм». І він повіз мене в Ленінград. Словом, з'їздив туди-назад, щоб тільки Женю побачити, й оплатив таксі в обидва кінці». А скільки було такого, що підкорював жінку на спір або – заради задоволення зустрітися на одну ніч… А як я любив екстрим! Наприклад, у тамбурі поїзда. Аби влаштувати світломаскування, мені довелося рукою розбити плафон разом з лампочкою. Плафони в поїздах міцні, на таких шалених, як я розраховані, але бажання було велике, тому я його розбив. Руку всю порізав, кров юшила фонтаном, весь одяг забруднений, – але це тільки більше збуджувало. Та й взагалі, найбільш яскравий секс там, де можуть застукати: за кулісами під час вистави, в літаку...
Я всього лиш раз поступився жінкою другу – Висоцькому. У перший вечір знайомства з Мариною Владі ми всі: Марина, я, Володя, Ніна Шацька, сиділи в гостях у французького журналіста Макса Леона. Зазвичай, кращих дам забирав Висоцький, а тут я не міг стриматися, і ми почали «корелювати» – співати по черзі під гітару. Моя дружина вчасно відчула, що я завівся, і відвела додому. Тому Владі стала дружиною Висоцького».
Але якось Ніна Шацька взяла сина Дениса в оберемок і пішла до іншого чоловіка – до популярного артиста Леоніда Філатова.
А сам Валерій під час зйомок фільму «Єдина» зустрів свою другу дружину, Тамару. Вона працювала на картині помічником режисера. Якось увечері він йшов під вікнами готелю і почув, що з вікна третього поверху лунають звуки скрипки. Чоловік як заворожений, поліз у вікно по стічній трубі. Взагалі-то він міг зайти у двері, але зрозумів це тільки тоді, коли Тамара його в ці самі двері виставила геть. Але Золотухін все ж зумів підкорити її серце, і невдовзі на світ з'явився син Сергій. Але, схоже, другий шлюб не охолодив палкого серця алтайського героя…
І наявність сім’ї не завадила йому завести роман з молодою актрисою Іриною Ліндт і стати батьком її сина Вані. Актор не приховує від дружини стосунків з Іриною, всіляко піклується про молоду цивільну дружину і сина, але й розлучатися з Тамарою не збирається.
У Валерія Золотухіна три сини: старший Дмитро, служить священиком, Сергій (на жаль, у 2007 році 27-річний хлопець з невідомої причини наклав на себе руки) та п’ятирічний Іванко, син Ірини Ліндт.
«Бумбараша» я отримав завдяки рідкісному нахабству»
Взагалі на цю роль пробувався Михайло Кононов. Але Золотухін підійшов до режисера і сказав: «Якщо хочете зробити хороший фільм, беріть Кононова, а якщо хочете зазирнути у вічність – візьміть мене». Під час зйомок відбувалося чимало казусів, то Золотухіну довелося, переодягнувшись у міліцейську форму і, видаючи себе за оперуповноваженого з Києва, «вибивати» у голови місцевого колгоспу коней для зйомок. На погрози артиста: «Розстріляю!», – той перелякався до смерті і зібрав коней з усієї округи. А іншого разу мало не зварили у ванній актрису Катерину Васильєву. За сюжетом вона сиділа у ванній, під якою було розпалене багаття, й асистент стежив за ним. Але тут з’явився Золотухін зі своїми байками, і… через якийсь час Васильєва, про яку всі забули, голою вистрибнула з ванної і з криком: «С…, ви ж мене зварили!», – помчала геть.
Після «Бумбараша» і «Хазяїна тайги» його впізнавали на вулиці, але актор і досі шкодує, що так і не зіграв Гамлета, яким «по дружбі» поступився Висоцькому.
«В останньому моєму сні Висоцький сходить зі станції в білому костюмі Даля з «Дуелі», – каже Золотухін. – Доходячи до кінця потягу, повертається й каже: «Бережи Івана». От я хотів би його запитати, якого Івана він мав на увазі...».
Тільки зареєстровані користувачі мають змогу залишати коментарі!
Будь ласка, зареєструйтеcя або виконайте вхід під своїм акаунтом!
Переваги зареєстрованих користувачів
Зареєстровані користувачі користуються перевагами: