Поромні переправи Поділля

Тепер навіть важко уявити, що лише століття тому в басейнах подільських річок кількість поромних переправ сягала близько сотні, а професія поромника (або як його ще називали – перевізник) вважалася доволі престижною…

Пором скоріше міст, ніж судно
Пором – плавзасіб, що використовується для перевезення пасажирів, вантажів та сухопутних транспортних засобів між двома берегами водної перешкоди (ріки, озера, протоки). За своєю функцією пороми схожі із мостами.
Пороми бувають самохідними та несамохідними.
Самохідні пороми приводяться в рух власним двигуном і ніяк не пов’язані із берегом (на відміну від поромів канатних). До несамохідних поромів відносять канатні пороми. Найпоширеніший серед них – пором, котрий рухається вздовж каната (або ланцюга), який протягнутий між двома берегами. В якості джерела енергії використовується двигун або, на невеликих поромах,  мускульна сила. Пороми другого, більш рідкого, типу в якості джерела енергії використовують силу течії ріки. В такому випадку канат закріплюється одним кінцем посередині річки за допомогою якоря, другим – на поромі. Керуючи поромом за допомогою керма під певним кутом до течії річки, поромник проводить своє судно із одного берега на інший. Пороми такого типу можна було зустріти лише на широких річках, таких як Дністер.
Сам пором будувався, як заманеться його власнику. Так, з’єднавши кілька човнів разом і встановивши зверху платформу, можна отримати найпростіший пором. Таким саме чином роблять примітивні пороми із бочок і тому подібного. У якості порому може бути використаний навіть звичайний пліт.
Пороми відправляються, як правило, за графіком, або у випадку його заповнення. За користування береться певна оплата. Раніше біля паромної пристані чергували декілька човнярів. Вони перевозили одиночних пасажирів, які або поспішали, та не бажали чекати відправлення порому, або тих, хто забарився, та не встиг на пором, що відійшов.

Подільські поромні переправи
Відомості про існування поромних переправ сягають прадавніх часів. З історії відомо, що наявність поромної переправи через Дніпро сприяла тому, що невеличке поселення, що «приліпилося» до неї, розрослося та згодом стало столичним містом Києвом (за легендою Кий був поромником). На Поділлі паромні переправи з’явилися передусім на Дністрі та Бузі. Так, у ХІІ – ХІІІ ст. саме ці річки відігравали важливу роль у розвитку внутрішньої і зовнішньої торгівлі на Пониззі та Побужжі. Приміром, на Пониззі міста і поселення розташовувались переважно на берегах Дністра та його притоках. Як правило, всі ті населені пункти мали пристані й причали для човнів, плотів та поромні переправи. Прикладом можуть слугувати своєрідні річкові “порти” міст Пониззя: Василева, Онута, Бакоти, Калюса, Ушиці, Хотина, Кучелмина, Плава та інші.
У середньовіччі поромні переправи були також невід’ємною частиною найбільших поселень, а у ХІІІ – ХІХ століттях настільки поширилися, що були внесені у державну мережу шляхів сполучення. Поромні переправи, як стратегічні у військово-економічному плані об’єкти, взяли на облік, а деякі підтримували за державний кошт. У 1891 році у Подільській губернії нараховувалося 90 поромів, з них 60 функціонували на Дністрі. У Кам’янецькому повіті діяло 16 поромних переправ (у селах Бабшин, Баговиця, Брага, Гринчук, Жванець, Устя та інших), в Ушицькому повіті – 5 (Стара Ушиця, Калюс, Студениця, Вільямівка, Колісовка). На поромних переправах Поділля працювало до тисячі подолян – поромники, їх помічники, човнярі, вантажники.      
 
Поромник – перевізник у потойбічний світ
Поромників завжди поважали, але одночасно й побоювалися. Приблизно так само, як мельників і лісників. Чому? Справа в тому, що поромники (як й мельники з лісниками) жили одноосібно на околиці села чи взагалі за селом, отож їх особисте життя для всіх було маловідомим та обростало всякими легендами.
От приміром, яка легенда про поромника колись жила серед мешканців Мар’янівки – невеличкого села при впадінні Тернави до Дністра, що десь років 50 тому було приєднане до сусіднього села Врублівці: «При царі Мар’янівка мала менше сотні мешканців, які займалися рибальством та перевізництвом, була тут й поромна переправа. Поромник – людина балакуча та весела, жив за селом, біля порому, цілий день справно робив свою роботу – переправляв й через Тернаву, й через Дністер, а звечора відпочивав у селі – часто сидів у шинку. Однієї весни була висока вода у Дністрі, отак й Тернава, що проходила східною околицею села вздовж старого цвинтаря, теж розлилася та змінивши русло відрізала цвинтар від села. Відрізала, то й відрізала – ніхто особливо цим не переймався. Але, селяни помітили, що від того часу поромник перестав ходити ввечері у шинок, а ранком, приходячи на пором, бачили вони його якимось мовчазним та змореним. Вирішили вночі прослідкувати за ним. Й побачили таке – опівночі поромник вийшов з хати, сів на човен та поплив через розлив Тернави до відрізаного водою цвинтаря. Звідти поромник став перевозити душі мерців, які далі стежкою прямували до села. До перших півнів душі поверталися, й поромник переправляв їх через розлив назад, до цвинтаря. Як тільки стався ранок, люди бігом до церкви та все розповіли батюшці. Ранком всі гуртом рушили до поромника – а того й  слід пропав. Шукали його декілька днів – все марно. Кажуть, що забрали його душі мерців з собою, щоб був у них свій поромник на всяк випадок. Правда чи ні, але з того часу хата поромника залишилася пусткою, поки не зруйнувалася зовсім. Й поромна переправа поступово припинила існування – хто не брався за цю справу, скоро її кидав». От така легенда, почувши яку чомусь пригадується давньогрецький міф про поромника Харона, що відвозив душі до царства Аїда.      

Дні теперішні
Ще до середини ХХ століття більшість поромних переправ продовжували справно діяти. Але масове будівництво мостів поступово зробило подібні комунікаційні засоби не потрібними. В наші дні поромних переправ залишилося одиниці. Одна з них діє на Дністрі та з’єднує подільське село Устя та буковинську Вороновицю. Стареньке буксирне судно за графіком штовхає пором, на якому спокійно вміщаються декілька вантажних та легкових автівок та всі охочі переправитися через Дністер люди. Крім суто практичного значення (найближчий міст через Дністер аж у Жванці), пором дає величезне естетичне задоволення. Відчуваєш себе як би у минулому, коли дістатися на інший берег можна було лише поромом.