ye-logo.v1.2

Самостійно навколо світу. Хмельничанин побував на найвищій вершині двох Америк

Туризм 5352
Олександр Антошков на вершині Аконкагуа
Олександр Антошков на вершині Аконкагуа. Фото: з архіву Олександра Антошкова

Олександр Антошков піднявся на семитисячник Аконкагуа в Андах.

Олександр Антошков – підприємець та мандрівник. Щороку він здійснює близько десяти різноманітних мандрівок, серед яких одна-дві – це гірські експедиції. Він уже побував в Альпах, Кавказьких горах та Гімалаях, в останніх здійснивши сходження на Кала-Патхар (близько 5600 м) та Мера-пік (6660 м).
Нещодавно Олександр піднявся на нову вершину. Це гора Аконкагуа в Аргентинських Андах. Вона є найвищою точкою Америки та найвищою вершиною південної і західної півкуль. Висота піку – 6962 м. Аконкагуа входить до так званих «семи вершин» – найвищих точок семи частин світу, піднятися на які мріє чимало альпіністів.

- Сашко, ти – професійний альпініст?
- Так, у мене є звання «альпініст України». Але для мене це більше хобі, задоволення. Це можливість поспілкуватися з близькими за духом людьми, побути собою, адже у горах спадають усі маски, наповнитися чоловічою енергією через аскетизм, вихід із зони комфорту і труднощі. Після сходження простіше дивишся на життя, легше досягаєш своїх цілей. Та й цінуєш звичні речі. Наприклад, після того, як поспав тиждень на камінні й у холоді, м’яке ліжко – це блаженство.


Під час альпіністських сходжень спати доводиться у суворих умовах. Зате який вид з намету!

- Розкажи про вашу команду.
- Нас було десятеро, в тому числі троє жінок, серед них Ірина Галай – перша українка, яка піднялася на Еверест. Вісім українців (один українець із Торонто), двоє росіян. Організатором був Артем Сурін із туристичної спільноти «One Life». Також серед членів експедиції – відомий харківський альпініст Сергій Бершов та мій друг Роман Городечний зі Львова, з яким я неодноразово ходив у походи.


Команда, в складі якої Олександр Антошков (крайній зліва) піднявся на Аконкагуа.

- Як відбувалося власне підкорення вершини? Були труднощі?
- Одразу скажу, що підкорення – це неправильне слово. Величну природу не можна підкорити, до неї треба ставитися з повагою. А труднощі були.
Семитисячник – це серйозна висота. З трьох-чотирьох тисяч вже потрібна адаптація. Відчуваєш як фізичне навантаження, так і психологічне, адже іноді доводиться збирати усю волю, щоб зробити наступний крок.
Так сталося, що у нас не було достатньо часу на акліматизацію. Погода швидко змінювалося, і було невелике «вікно», під час якого ми мали здійснити сходження. А тому ми досить швидко набирали висоту. Кілька днів перечікували негоду на висоті 5100 м, наступні ночівлі були на 5400 м і 6100 м. Під час останньої ночівлі на шеститисячній висоті сну вже практично не було через велику нестачу кисню. Якщо у свідомості ти контролюєш дихання, уві сні починаєш задихатися і від цього прокидаєшся.


Яскраві плями у горах - намети альпіністів.

- З цієї висоти відбулося завершальне сходження на вершину?
- Так. Вийшли ми о другій годині ночі, а об 22-23 годині повернулися назад. Майже добу ми йшли, практично не зупиняючись, не їли. Дув сильний вітер і було надзвичайно холодно. До нашої групи приєднався легко одягнений польський альпініст. Так на вершині його так колотило від холоду, що аж піна почала йти з рота. Нам довелося по черзі давати йому наші пуховики, щоб врятувати його від переохолодження.
Останні 500 метрів дуже важко давалися, а на останніх двохстах – взагалі не можна було зупинятися, адже одразу можна було заснути і впасти.


Альпініст переконаний, що у горах люди скидають маски і стають собою.

- Краєвиди вас нагородили за витривалість?
- Так. Ще на сході сонця ми піднялися на кулуар (улоговина у схилі гори), з якого було видно океан і фіорди (довгі, вузькі морські затоки, що прорізують узбережжя). І на вершині краєвид – слів немає. Взагалі у горах стаєш ближчим до зірок, там дивовижні ночі, сходи та заходи сонця. Проймаєшся до природи великою повагою.


Фантастичні краєвиди Анд.

- Підйом на вершину – це лише півсправи. Як ви подолали спуск?
- Насправді спуск дається ще складніше. Сили закінчуються, можна втратити пильність і зробити необережний. Наші дівчата декілька разів падали, але їх вдало ловили. Одна дівчина, яка йшла переді мною, покотилася вниз з гори. І мені довелося стрибнути за нею. Схопивши однією рукою її, іншою хапався за каміння, щоб загальмувати наше падіння. На щастя, усі залишилися живі, за що велика вдячність Богу.
І хоч рюкзак зм’якшив удари від падіння, почувався погано. Лікарі наполягли, щоб мене терміново евакуювали вниз на гелікоптері. Таким чином я прибув у цивілізацію раніше за інших.


У горах можна відчути себе першопрохідцем, така незаймана природа навколо.
 

- Крім гір ти встиг ще щось побачити в Аргентині?
- Так, оглянули столицю регіону Мендос, столицю Буенос-Айрес, ходили на знамените аргентинське танго. Також п’ять днів ми виділи на Чилі – проїхалися узбережжям, побували у Касабланці та Сантьяго.


- На завершення захопливої розповіді розкажи, будь ласка, в чому кайф такого екстремального туризму? Що тебе тягне в гори?
- Це можливість пожити без телефону і комп’ютера, зрозуміти. Це в певній мірі хоробрість – йти у невідоме. Але тут важлива різниця між самовпевненістю і повагою до життя. Це можливість пізнати людей, які поруч з тобою, наживитися їхньою щирістю. Адже стосунків такої глибини не буває в застіллях чи розвагах, тільки в труднощах люди проявляють себе по-справжньому і згуртовуються. Також це насолода красою незайманої природи. Відчуваєш себе в певній мірі першопрохідцем. Один день у горах – як кілька років звичайного життя, і за подіями, і за відчуттями.

Чого-чого, а каміння в горах вистачає.

Коментарі:

Інформація з інших ресурсів

Популярні новини

Останні оголошення
  Так  Ні, дякую