Сатанівську синагогу рятують від … людей

Кожен, хто хоч раз побував у Сатанові на Городоччині, чи то проїздом на державний курорт «Товтри», чи дорогою на Тернопільщину, чи спеціально приїздив сюди, не міг оминути увагою місцеві родзинки – історичні пам’ятки архітектури. Ті, хто вперше бачать величну синагогу, напівзруйнований замок, залишки в’їзної брами і відновлений частково Свято-Троїцький монастир, захоплюються величчю і історичною цінністю. Сюди приїздять іноземні делегації, чиновники, представники діаспори різних країн, групи туристів з екскурсоводами і поодинокі мандрівники. Для тих, хто частенько буває в Сатанові – історичні пам’ятки служать місцем поєднання приємного відпочинку з корисним. До всіх пам’яток ще донедавна був вільний доступ кожному. Але нещодавно, вкотре навідавшись до Сатанова, виявила, що одна з пам’яток – синагога, зачинена. Сусіди сказали, що «туди заходити можна, але треба ключ взяти в дяді Борі». Він, мовляв, тут «смотрящій». Дядя Боря виявився Борисом Андрійовичем, чоловіком, котрий живе навпроти синагоги і з власної ініціативи прибирає територію навколо, всередині, а ще стежить, щоб пам’ятку не руйнували місцеві жителі. Адже каже, що для багатьох людей історичні пам’ятки – всього лише руїни.

Туалет в … синагозі
«Сюди люди зносили сміття звідусіль, – розповідає Борис Андрійович. – Приносять кульками, відрами, мішками. Якось прийшов чоловік, такий з вигляду інтелігентний, і викидає мішок зі сміттям. Я його питаю – навіщо таке робити, а він мені: «Ти хто такий, і яке тобі до цього діло?».
Чоловік розповідає, що люди, в більшості випадків, на жодні зауваження не реагують. Адже він і справді не має жодного права комусь дорікати чи не пускати в синагогу. А той факт, що він сам почепив замок на двері синагоги і зачинив її, взагалі правопорушення.  «А що ж робити, коли наші люди не розуміють слів?» – запитує він нас.
За останні два роки, відколи пан Борис вийшов на пенсію, він прибрав і обкосив територію біля синагоги, тепер підтримує тут порядок. Позабивав дошками вікна, щоб не лазили хлопчаки, розчистив вхід. Каже, що сам не знає, чому взявся за ці роботи. У Сатанові вже немає жодного єврея, останній помер у середині 90-х років, якби хтось ще жив, можливо, вони й не допустили б руйнування пам’ятки.
«Мені соромно, що сюди приїздять люди з різних країн, а наші зробили тут смітник і туалет, – додає чоловік. – Був період коли в неділю, під час роботи ринку, до синагоги стояла велика черга: всі ходили туди в туалет, бо той, що на ринку, не працював. Сюди ж возять екскурсії, але ніхто не хоче навіть елементарного порядку навести. Це ж не мені потрібно і не сусідам».
Неоднозначно до таких добровільних громадських робіт ставляться й самі євреї, які щороку приїздять до Сатанова помолитися.
«Я часто з ними спілкуюся, воду їм виношу, щоб руки помили, відкриваю синагогу, – розповідає пан Борис, – але вони не схвалюють того, що я наглядаю за їхньою святинею, бо вважають мене за «невірного», я ж православний. Вони навіть іноді незадоволені цим, але й самі поки не беруться змінити щось».

Підземний хід з підвалу до храму
Існує версія, що під цією синагогою є ще одна, точнісінько така ж, але перевірити достовірність цих слів неможливо. Хоча підземним ходом, який від синагоги веде прямісінько до будинку Бориса Андрійовича, ще донедавна можна було вільно пройти, але потім він завалився, і чоловік замурував його зі свого боку. Будинок, в якому він зараз живе, належав колись євреям, а потім, коли їх, кого виселили, а кого і розстріляли, він став нічий. Борис Андрійович отримав цей будинок від автопідприємства, в якому працював. Можливо, в тій хаті колись жив якийсь рабин і користувався підземним ходом в часи переслідувань.
В останні роки до Сатанова приїздять євреї з різних країн: Ізраїлю, США, Польщі, Німеччини. Бувають з перекладачами, екскурсоводами, сім’ями і самі. Пан Борис каже, що вони не надто балакучі.
«Я довго випитував, що там написано, чи що означають ті знаки на стіні, і лише нещодавно один із них мені сказав, що на тому місці, де вони постійно моляться, колись читали Тору (В іудаїзмі «Тора» – назва першої частини Біблії – П'ятикнижжя Мойсея, а також пергаментний сувій з цим текстом, що зберігається в синагозі – прим. авт.). А надпис на табличці, яку минулого року встановили люди, що приїздили з Ізраїлю, свідчить про двох трагічно загиблих. Ймовірно, загинули вони саме у синагозі. Зверху ж, над арон-кодешем (місце, в якому зберігаються головні святині кожної синагоги: сувій Тори, – прим. авт.), викарбувані десять заповідей».

Місце, де здійснюються бажання
Ще розповідають, що якщо з самого рання ставати на місце посередині синагоги, де читали Тору і молитися, то будеш довго і щасливо жити. Навіть, якщо людина не вміє молитися, то варто просто постояти і помовчати. Мовляв, на тому місці сприятлива аура, що по-особливому діє на людину. Подейкують, що й бажання, загадані на цьому місці, збуваються. Однак, пан Борис в це не вірить. Зовсім нещодавно у нього померла дружина.
«Я стільки разів загадував бажання, щоб видужала моя дружина, бо вона хворіла, і нічого не допомогло», – з розчаруванням у голосі розповідає він.    
Зараз він живе з донькою, зятем і онучкою. У «громадських роботах» вони не дуже допомагають, але схвалюють прагнення батька і дідуся робити таку корисну справу. Зараз він хоче зробити порядок всередині самої синагоги, але для цього йому потрібна машина з причепом, щоб вивезти весь мотлох і сміття. «Не можу ж я викинути все просто на вулицю, – каже він. – Єдине, що я можу зробити – це все позбирати і скинути в одне місце, в якомусь куточку. Але дуже хотілося б прибрати повністю».  
Зараз приміщення єврейської святині в такому стані, що вона може через деякий час просто завалитися. В 60-х роках тут був зерновий склад, і через різкий перепад температур зі стін облетіла вся штукатурка. На стінах збереглися лише кілька фрагментів оригінального візерунку. Дах сильно протікає і коли йдуть дощі, то всередині, зі стелі та стінами тече вода. Вона, як відомо, руйнує навіть міцне і стародавнє каміння. Борис Андрійович каже, що для нього не настільки важлива віра чи історія, його більше хвилює те, що ця велична споруда насправді є цінною пам’яткою, яку потрібно зберегти. І він робить все, що може. Але обоє – і він, і синагога – чекають на тих, для кого історія – не просто текст і факти, а життя і пам'ять про предків.