У дворі мера квітнуть троянди, а губернатор до нового будинку ще не переїхав…

Недарма в народі кажуть: коли хочеш дізнатися про людину якнайбільше, обов’язково поспілкуйся з її сусідами. Бо саме сусіди – це ті люди, які знають про нас більше за нас самих. Недарма побутує жартівлива думка, що “Бог бачить все, а сусіди – ще більше”. Від сусідського ока не сховаєшся навіть за кам’яним муром, тим паче, якщо ти – відома в області особа. І хоч життя наших можновладців ретельно сховане «за сімома печатками», зірвати їх і трішки привідкрити двері приватного життя деяких чиновників високого рангу «Є Поділлю» таки вдалося. То які ж вони сусіди, наші чиновники?
ДВІР СЕРГІЯ МЕЛЬНИКА “ЦВІТЕ І ПАХНЕ”
 Міський голова Хмельницького Сергій Мельник облаштував своє гніздечко не в елітному  районі міста, де «сильні цього світу» зводять справжні замки з триметровими парканами, а на проспекті Миру. Щоправда, будинок, в якому розташована квартира Сергія Івановича, за всіма мірками, таки елітний. Новобудові не більше семи-восьми років. Зведена з білої цегли в шість поверхів. Цоколь відведений під перукарню, тренажерний зал та гаражі. 
«Сергій Іванович купив тут квартиру десь у 2005-му, – розповідає Тетяна з будинку навпроти. – На місці цього будинку колись був пустир. Тут збиралася на посиденьки молодь, влаштовували п’янки, частенько траплялися бійки. Відколи тут оселився міський голова, жити стало спокійніше».
Сусідка зізнається, що наприкінці дев’яностих, коли почали зводити багатоповерхівку, було багато протестів, адже забудова в цьому районі дуже щільна і на цьому місці більшість воліли бачити, наприклад, дитячий майданчик чи стадіон, але тепер задоволені усі. Хоча б тим, що нині дитячий майданчик, який розташований в «мерському» дворі, чудово доглянутий, а дітлахів з сусідських дворів туди пускають погратися. Так, тут є навіть охоронець, але він, радше, стежить за порядком, а не перевіряє, хто і з якими намірами сюди завітав. Сказати про те, що двір в будинку мера прибраний – це не сказати нічого. Він “цвіте і пахне” в прямому сенсі. Неймовірної краси квіти, декоративні деревця, навіть електроопори обсаджені кущами троянд… Паркан, що поруч з дитячим майданчиком, і той – дизайнерський: нагадує сторінки з дитячих книжок. Сусіди зізнаються, що уся ця  краса – справа рук їхнього управдома Марії Іванівни. «То який же Сергій Мельник все-таки сусід?» – нарешті запитаєте. «Як усі, – ніяковіє жителька будинку Наталя. – Завжди вітається, чемний, з сусідами живе в мирі. Ми його рідко бачимо: під’їжджає до будинку – і одразу додому».
Дітлахи, які гралися у дворі, зізнаються, що однолітки з сусідніх будинків їм іноді заздрять, але не через те, що в них такий поважний сусід, а тому, що гойдалки в них цілі і в пісочниці завжди багато чистого піску. А ще, як істинні діти своїх батьків (в будинку мешкають переважно бізнесмени та бізнес-леді), змалечку вчаться заробляти. «Ось плетемо з бісеру браслети і продаємо в сусідському дворі, – зізналася восьмирічна дівчинка.  – Але за це може «влетіти» від мами… Вона каже, що мені ще рано бізнесом займатися…»  
МИКОЛА ДЕРИКОТ І ЦЕГЛУ НОСИВ, І РОЗЧИН ПОДАВАВ БУДІВЕЛЬНИКАМ
 Микола Дерикот, голова Хмельницької обласної ради, раніше мешкав в Старокостянтинові, де очолював районну державну адміністрацію. Знайти адресу, де жив посадовець у місті над Случем, виявилося нескладно. В електронному телефонному довіднику Хмельницької області, система видає, що Микола Васильович Дерикот мешкає за адресою: вулиця Прокопюка, 3, квартира 160. Проте після відвідування цього багатоповерхового будинку ми були розчаровані. Сусіди сказали, що Микола Дерикот квартиру продав, либонь, зо три роки тому. Але є в нього садиба поруч – в Пашківцях. Отож вирушаємо в приміське село Пашківці. Перший зустрічний селянин одразу скеровує, де знаходиться обійстя голови обласної ради. Будинок і садиба посадовця яскраво контрастують в порівнянні з житлом  інших сільських мешканців. Оздоблена в сучасному євростилі шикарна двоповерхова споруда, що виглядає з-за металевого паркану, помітно відрізняється на фоні інших сільських будинків. З нею хіба що може гідно конкурувати ще один сусідський будинок, в якому живуть дві сім’ї, очевидно, також із числа заможних людей. «Відколи Микола Васильович перебрався у Хмельницький, в село він навідується рідко, – розповів нам сусід. - Але, коли приїжджає, одразу видно: то на городі щось кропить, то в саду за деревами доглядає. Він досить хороша людина, з сусідами не конфліктує. Ніколи не несе себе високо, як деякі інші керівники. Першим привітається, розпитає про життя-буття, поцікавиться проблемами. Ми майже одночасно споруджували свої будинки. 
Постійно допомагали один одному. Микола Васильович і цеглу носив, і розчин подавав будівельникам, і фарбував. От тільки, на відміну від інших, коли закінчували роботу, ввечері ніколи не пив традиційних мужицьких сто грамів».
 Хмельницьке помешкання пана Дерикота ми знайшли в мікрорайоні Лезневе. «Пройдете провулком з сотню метрів і там, де насипано щебеня, й буде його хата», – так зорієнтувала нас тітка Ліда. – Від давно тут будується, а от чи вже переїхав – не знаю».Там, де щебінь, на фоні дво-триповерхових будов, будиночок голови обласної ради виглядає  досить мініатюрно: одноповерховий, з мансардою, але неймовірно красивий. Та й ділянка сама невелика: на око – не більше десяти соток. Мурований з каменю паркан по-дизайнерськи доповнений деревом. У дворі (вибачте нам, пане Дерикоте, але ми й туди заглянули) – ошатні клумби з декоративними квітами та садовими скульптурками лелек.  Сусідка навпроти зізнається, що Микола Дерикот – дуже привітний сусід: «Бачить нас – здалеку вітається, навіть якщо проїжджає мимо. Частенько на вулиці з чоловіком розмовляють про те, про се. Я й донедавна не знала, що він таку високу посаду в області обіймає. Будинок він розпочав будувати вже давно. А віднедавна тут і живе. Бачила, що дружина увечері сюди ж приїздить. Гулянок вони не влаштовують, живуть дуже тихо. А за те, що допоміг нам з освітленням вулиці, усі дуже вдячні. Й дорогу завдяки йому трохи підсипали…»
ЧЕКАЮТЬ НА НОВОСІЛЛЯ ГУБЕРНАТОРА
 Розшукати, де мешкає голова Хмельницької облдержадміністрації Василь Ядуха, було  досить непросто. З орієнтирів збивали навіть ті, хто, як виявилося, мешкає поруч з ним. Так що такій конспірації можна лише позаздрити. Перша адреса, за якою ми шукали сусідів губернатора, – багатоповерхівка на Водопровідній. Будинок-глиба,  багатопід’їздний.  Мешканці багатоповерхівки досить підозріло поставилися до наших розпитувань. Мовляв, «нічого не чув, нічого не знаю». І лише ті, хто на питання «Чи правда, що тут мешкає Василь Ядуха», таємниче посміхався, власне, і переконали нас, що ми таки прийшли куди треба. Чоловік, який мешкає на першому поверсі, взагалі нас переконував, що тут мешкає Ядуха, але інший – редактор «Подільських вістей». Ми навіть зателефонували за оголошенням (в цьому будинку саме продається квартира) і ненароком поцікавилися, чи це той будинок, де живе губернатор, але нам відрізали: «На підозрілі питання не відповідатиму». До речі, коштує трикімнатне помешкання в цій багатоповерхівці 90  тисяч зелених. 
«Я частенько бачу, як ввечері він під’їжджає сюди на білому авто, – розповіла нам молода матуся з сусідського будинку. – І ще, здається, звідси одружувалися його чи то син, чи донька… А який він сусід? Мабуть, дуже тихий, якщо про нього нічого напевне не знаємо…»
Але в нас в запасі була іще одна адреса. За нею ми вирушили знову ж таки до мікрорайону Лезневе. І, як виявилося, недарма. Люди виявилися тут щиріші та відкритіші, та ще й нахваляли свого сусіда-губернатора на всі боки.
Губернатор тут хоч і ще не мешкає, але, як нам зізналися сусіди, от-от збирається переїхати. Щоправда, дехто нас запевняв, що все-таки тут – помешкання його дочки. Будинок господарів, за нинішніми мірками, скромний: двоповерховий, облицьований червоною цеглою і без усілякої помпезності.  Поруч на подвір’ї дерев’яний гостьовий будиночок. Оселя оточена мурованим парканом. «Цей будинок будують вже досить давно, – ділиться з нами сусідка. – Якщо б люди мали великі гроші, то звели б його за рік, а так він його будує вже років зо п’ять. І ще не переселився. Ми дуже раді, що в нас на вулиці Василь Ядуха мешкатиме».
Мешканці вулиці радіють, що, мабуть, саме завдяки Василю Ядусі тут, нарешті, дорогу почали ремонтувати… І сподіваються, що на новосілля він, як чемний сусід, їх таки запросить.