Від столітніх рушників – до сучасних картин

Яскраві різнобарвні візерунки, вигаптувані на домотканому полотні, приваблюють своєю красою та неповторністю. Вони, здається, непідвладні часові. Такі ж соковиті та насичені кольори, як і сто років тому, коли їх вишивала Зінаїда Федорівна Платонова. На них, в основному, переважає орнамент, і лише зрідка зображені квіти – великі, красиві та барвисті. Французи гарантували довголіття Секрет довговічності цих вишивок, полягає, либонь, у тому, що вони мережані французькими нитками DMC, які виготовлені з натурального бавовнику і з плином часу майже не втрачають своєї яскравості. «Нитками цього ж виробництва користувалася моя мама, Наталія Дмитрівна, яка також була неперевершеною вишивальницею, а зараз я їх застосовую для створення картин. Задоволення не з дешевих, зате якість відмінна і довговічність гарантована», – пояснює Оксана Гнатівна. Вона дістає із шафи пожовклі від часу акуратно складені французькі буклети, на яких зображено схеми вишивок-візерунків. Найстаріша з них датована 1888 роком. Це також передалося у спадок від бабусі. «Схеми досить прості, і їх легко може відтворити навіть недосвідчена вишивальниця. За ними виготовляла серветки. А ось рушники мережити у мене чомусь душа не лежить. Більше подобається вишивати природу, зокрема тварин і квіти. Людей також не відображаю на своїх картинах. За все життя лише портрет Шевченка вишила, та й то подарувала в школу, де свого часу навчалися син з дочкою», – говорить моя співрозмовниця. Особлива пристрасть Оксани Спектр – коні. Вона настільки захоплюється благородством, силою та красою цих тварин, що присвятила їм аж п’ять картин. А всього в доробку самобутньої майстрині близько сорока вишитих полотен (не рахуючи серветок, скатертин, подушечок тощо – авт.), більшість з яких зберігає вдома. Кімнати її квартири чимось нагадують виставкову залу. В одній на стінах висять зображення тварин, в іншій – квіти і пейзажі, а в третій зібрані однотонні мережані чорними нитками вишивки – фрагменти танців, різноманітні силуети та візерунки. Є китайські ієрогліфи, знаки зодіаку усіх членів родини: Козерога, Риб, Скорпіона і Терезів. «Вишиваю все, що подобається. Своїх робіт не продаю, позаяк важко розставатися з тим, у що вкладаєш душу», – зізнається пані Оксана. Секрет у відтінках Як і більшість вишивальниць, Оксана Спектр не вигадує сюжетів своїх картин. «Хисту до малювання не маю і візерунків ніколи не складаю. Користуюся схемами, які купую в спеціалізованих магазинах, вирізаю із журналів та перезнімаю зі старих бабусиних картин», – каже вона. Тільки на відміну від своїх колег – самобутніх майстринь – пані Оксана не вносить особистих елементів у вишивки, а виконує їх суворо за схемами, дотримуючись кольорів. Якщо не вистачає ниток якогось відтінку – не спішить завершувати картину, аж поки не знайде в магазинах чи на базарі. В цьому, напевне, і полягає унікальність її таланту. «У схемах не варто щось змінювати, адже їх складали майстри, які добре розуміються на гармонії кольорів. Скажімо, на картині «Царське полювання» є аж шістдесят два відтінки, що надає їй природності, натуральності. Зміниш хоча б один, і полотно втратить свою красу та неповторність. Або візьміть «Різдвяну ніч». Коли дивишся на неї, дійсно, поглинаєш у святкову різдвяну атмосферу. Таке відчуття, ніби навколишнього світу не існує. А тільки ніч та ікони», – філософствує Оксана Гнатівна. Вишивка для неї – це сімейна традиція і відпочинок для душі. Скільки пам’ятає, в їхній родині вишивали всі жінки і, причому, багато. Це ремесло передавалося від бабусь до матерів, а ті, у свою чергу прививали секрети майстерності дочкам. Так і пані Оксана хотіла навчити свою Юлю класти хрестики на полотно. А дочка натомість захопилася бісером. Вишиває з нього картини не гірші маминих. Декілька років тому зі своїми роботами їздила на міжнародний конкурс у Словаччину і зайняла там престижне друге місце. А нещодавно виставка її робіт експонувалася в Кам’янці-Подільському, де Юля навчається в педагогічному університеті. «Я не публічна людина і не люблю хвалитися своїми роботами. Це завдяки Юлі стала відомою майстринею. Бо вона ще під час навчання в школі брала участь у різноманітних виставках і просила, аби я з нею їздила. Одного разу привезли аж два дипломи за перші місця з обласної виставки. Я - за вишиті полотна, а Юля - за картини з бісеру. Тепер, мабуть, жодне святкове дійство у місті над Случем не обходиться без нашої участі», – із неприхованим задоволенням мовить Оксана Спектр. До свого улюбленого заняття жінка настільки звикла, що коли декілька днів не повишиває, то відчуває душевний дискомфорт, ніби чогось не вистачає. Хоч пару хрестиків повинна покласти на полотно. Тому вишивки лежать у неї завжди напоготові.