Подорожуємо Україною. Музей Володимира Івасюка: там, де ніколи не стихає «Червона рута»

Володимира Івасюка часто називають феноменом української естрадної культури. Його «Червона рута» стала своєрідним символом України. Кажуть, Володимир був талановитим у всьому. Йому судилося прожити всього на всього 30 земних років. Але пісні Івасюка звучать досі, живуть, надихають, зачаровують…

Найбільше любив казку про хлопчика, у грудях якого жила чарівна скрипка

Відвідуючи Чернівці варто завітати і до музею композитора. У цьому будинку родина Івасюків проживала з 1971 по 1995 рік. Сьогодні тут музей, де можна не лише побачити чимало цікавих та зворушливих, а подекуди і сповнених трагізму, експонатів, а й почути зворушливу історію про життя та творчість Володимира Івасюка. І, звісно ж, можна почути легендарну «Червону руту» у виконанні Володимира Івасюка у супроводі ансамблю «Смерічка» та побачити її текст, написаний 18-річним студентом медінституту Володею.

Так, тут його і досі усі ніжно називають Володею. Навіть екскурсоводи. У будинку розміщене усе практично все так само, як і в ті часи, коли родина тут мешкала. Дуже багато книг, фотографій…

У цьому будинку родина Івасюків проживала з з 1971 по 1995 рік.

«Родинна бібліотека налічувала десять з половиною тисяч книг, – розповідає Олена Логінова, науковий співробітник Чернівецького обласного меморіального музею Володимира Івасюка. – Серед них чимало старовинних раритетних видань та зарубіжних. Батько Івасюка – Михайло Григорович – знав шість іноземних мов та був відомим письменником того часу. Серед найцінніших експонатів – збірка творів Тараса Шевченка, видана у 1898 році. Також батько зібрав надзвичайно багато старовинних казок від населення. Серед них – і найулюбленіша казка маленького Володі Івасюка – «Чарівна скрипка», про хлопчика, у грудях якого жила чарівна скрипка… Уже після смерті Володі батько написав художньо документальну повість про життя сина та родини «Дзвін». Свого сина у ній він називав єдиним богом…»

 У музеї чимало зворушливих експонатів.

І зараз у музеї можна побачити надзвичайно багато зворушливих експонатів – дитячі малюнки, листячко з його гербарію, волосся однорічного Володі, його подарунки, його одяг… Батьки кажуть обожнювали своїх дітей Володю та двох молодших донечок.

На скрипці Володимир Івасюк навчився грати, коли йому було всього 5 років.

«Володі було лише 5 років, коли він почав вчитися грі на скрипці та фортепіано, а вже сам потім навчився грати на багатьох музичних інструментах, – розповідає Олена Логінова. – Він був талановитим композитором, співаком, художником».

Портрет батька, намальований Івасюком.

А ще він був дуже талановитим фотографом. І не мислив свого життя без гір. Був безмежно закоханий в гори. Як альпініст сходив усі українські Карпати та навіть побував на Далекому Кавказі. З тієї подорожі привіз особливо багато цікавих фотографій. І саме там, каже Олена Логінова, народилися його перші акорди відомої усім нам сьогодні «Червоної рути».

Саме у горах народилися перші акорди "Червоної рути".

«Слова до пісні Івасюк написав, коли йому було 18. До речі, було 5 варіантів «Червоної рути», але остаточний – саме той, який ми нині знаємо. З часу першого її виконання на театральній площі у Чернівцях минуло уже 48 років».

"Червона рута" мала 5 варіантів...

Першими виконавця Івасюкових пісень був гурт «Карпати», а найбільше творів у свій репертуар взяла славнозвісна «Смерічка». 21 одну пісню композитора Івасюка за сім років співпраці встигла виконати Софія Ротару. Її, до слова, Івасюк вважав найкращою виконавицею своїх пісень.

Софію Ротару Івасюк вважав найкращою виконавицею своїх пісень.

Коли у 1971 році на екрани телебачення вийшов один з перших українських музичних фільмів «Червона рута», кажуть, ще тоді через пісню було прагнення об’єднати Схід і Захід, об'єднати за допомогою кохання двох молодих людей, які познайомилися в потязі «Донецьк - Верховина». У цьому фільмі прозвучало 4 пісні Володимира Івасюка, тоді ще студента Чернівецього медичного інституту...

Усієї правди поки не судилося знати…

У колишньому кабінет Володимира Івасюка – як у справжній творчій майстерні. Кажуть, батьки настільки поважали працю Володі, що відвели йому для творчості найбільшу і найсвітлішу кімнату в квартирі. Тут є старовинний рояль кінця ХІХ століття, який батько Михайло Григорович придбав для дітей, отримавши гонорар за свій роман «Червоні троянди». Тут є і особиста Володіна апаратура. На письмовому столі, як і за життя – годинник, пачка цигарок, кавова чашка.

Музику Івасюк, переважно писав уночі.

«Над своїми творами Володя працював переважно вночі, але ніколи не торкався клавішів свого улюбленого роялю, щоб не потривожити сон рідних", – розповідає Олена Логінова.

Рояль - сімейна реліквія Івасюків.

У 1972-му Володимир Івасюк переїхав до Львова. Там навчався в медичному інституті, займався творчісю, студіювався у консерваторії на підготовчому відділенні.

"24 квітня 1979 року Володимир Івасюк повернувся з Хмельницького, де був членом журі одного з фестивалів, пообідав, вийшов з дому, пообіцявши мамі, що скоро повернеться, - розповідає Олена Логінова. - Але мама його більше ніколи не дочекалася… Володине тіло знайшли 18 травня на території Брюховецького лісу, що під Льововом, покаліченого, з поламаними пальцями, повішеного на дереві…»

З того часу кримінальну справу поновлювали чотири рази, слідство триває далі. Останній прихисток Володимира Івасюка – на Личаківському кладовищі у Львові, де, кажуть, ніколи не в’яне червона рута…

«Похорон Івасюка 22 травня у Льовові перетворився на велелюдний п’ятидесятитисячний мітинг проти тогочасного режиму, - додає пані Логінова. – Усієї правди поки не судилося знати…»