Чи є тиск на свободу слова з боку влади?

Тетяна Слободянюк, журналіст обласної газети «Подільські вісті», заслужений працівник культури України:

«Я б хотіла мати більше можливостей висловлювати свою думку незалежно від того, чи влаштовує вона впливову політичну або провладну групу. Я вважаю, що потреба в журналістському слові існує, і для суспільства важливо, аби засоби масової інформації неупереджено висвітлювали події, які відбуваються в Україні та у світі».

Богдан Теленько, головний редактор Хмельницької міської газети “Проскурів”:

“Звісно, що є, і досить потужний. І Хмельницький — один з яскравих прикладів тиску на пресу. Залишилось ще кілька острівків свободи слова, які не здаються, але зараз дуже мало ЗМІ з власною думкою. Ціную незалежні видання, які не втратили свого обличчя та тримають удар від влади, ціную Інтернет-ресурси, бо вони теж більш незалежні від влади.
Зараз можновладці за допомогою більшості газет та телеканалів, в основному, маніпулюють громадською думкою, культивують цензорів, тобто повертаються традиції радянських часів. Особливо це відчувається з приходом нової влади, адже вона взяла курс на згортання свободи слова. Йде широкомасштабний наступ влади на свободу слова в усіх напрямках. Багато журналістів стали підкупними. Проте журналісти — це четверта влада, і дуже хотілося б, щоб ми відповідали цьому високому званню”.

Віта Франчук, оглядач ТВО (творчого виробничого об’єднання) інформаційних програм ХОДТРК «Поділля-Центр»:

«Особисто я тиску не відчуваю, оскільки ми надаємо інформацію різного характеру. І ніяких вказівок з приводу того, яку інформацію, яким чином подавати, з якого боку висвітлювати і на чий бік ставати, ми не отримуємо. Ні з боку органів влади, ні з боку керівництва телерадіокомпанії. Прецедентів, коли мені доводилося відстоювати свою авторську позицію, теж не було. Можливо, тому, що існує внутрішній цензор, і ти розумієш, що навколо і так багато бруду, через що свідомо уникаєш висвітлювати політичні інтриги і з’ясовування особистісних стосунків та інтересів».

Віталій Тараненко, журналіст обласної газети “Подільський кур’єр”:

“На мою думку, утиски свободи слова є як в Україні в цілому, так і в Хмельницькому зокрема.
Не хочу образити своїх колег, але особливо це стосується комунальних засобів масової інформації, які фінансово залежні від влади, тому там існують певні умовні рамки щодо тем написання матеріалів. В приватних виданнях більше свободи слова, ширше поле для діяльності. Проте після звернення журналістів Хмельницького до Президента України щодо утисків з боку місцевої влади відчувається значне послаблення тиску. Принаймні, це відчули ті, хто працює в незалежних ЗМІ. В Україні теж є певні нюанси щодо свободи слова, і ситуація, в порівнянні з минулим роком, погіршилася. Принаймні, так вважають колеги з-за кордону.
Наразі питання про порушення свободи слова актуальне в нашій країні, і час від часу воно поставатиме знову, адже завжди знайдуться такі, кому не до вподоби журналістська правда”.

Віра Мальчук, редактор славутської районної газети «Трудівник Полісся»:

«На щастя, на шпальтах нашої газети згортання свободи слова немає. Як редактор, я завжди намагаюся відстоювати вільне право людей на власну точку зору. Кожен має право бути почутим. Я рада, що співзасновники нашої газети в цьому плані не нагадують диктаторів і на шпальтах «Трудівника Полісся» кожен має право на вільну думку. Однак, я відчуваю тиск на себе. Днями міський голова на сесії вкотре ставив питання про моє звільнення через розірвання вигаданого ним же контракту. Вже вкотре йому не терпиться позбавити мене посади, хоч мною у цій справі було виграно вже 17 судів».

Оксана Максімова, журналіст Городоцького телерадіопрес-центру:

«Згортання свободи слова я відчуваю на собі, на своєму колективі. Але не хочу нічого казати про районну пресу. Та тиск на свободу слова відчувається і в Інтернеті. Я відвідую різні сайти, багато читаю. Саме Інтернет — місце, де людина може вільно спілкуватися, обмінюватися думками з іншими. Більшість Інтернет-видань працюють у рамках чинного законодавства. Але й до них дісталися представники влади. Вони «пресують» адміністраторів сайтів, авторів. Складається враження, що влада не хоче, щоб люди вільно висловлювали свої позиції щодо різних подій у країні та світі».