«Європа такого ще не бачила»

Зазвичай, ювіляра садять на почесне місце, виголошують здравиці, вручають подарунки. А він має право блаженствувати в промінні слави, нерухомий та величний, як пам’ятник. Не з таких іменинників древній Кам’янець-Подільський. Щороку у свій день він дивує мешканців та гостей новими ідеями. Цьогоріч власний день народження місто на камені перетворило аж у двотижневий марафон незабутніх видовищ.
Минулий тиждень видався ще цікавішим за попередній. Уже втретє до міста завітав міжнародний фестиваль «Подільська веселка». Творчі колективи з Перемишля, Ченстохови (Польща), румунської Сучави, ансамбль єврейської культури «Штетл» та вірменський танцювальний колектив «Барекамутюн» (Одеса), хореографічні гурти «Ізвораш» з міста Глибока, «Волинянка» з Луцька, циганський ансамбль «Ягорі» (Охтирка) та цілий букет колективів із міста-іменинника й району запалювали глядачів так, що в останнього песиміста пропав сумний настрій. У неділю самодіяльні майстри танцю гайнули ще й по всіх куточках Кам’янецького краю, аби вигнати з найвіддаленіших сіл навіть тінь розчарування й сумнівів. Антикризову програму танцюристів на майданах міста красномовно доповнили виставки промислової продукції підприємств та підприємців краю. Від зброї до будівельних сумішей, від ковбас до чайних композицій з подільських трав та ягід – усе вміють творити кам’янчани. Навіть башти та Ратуша ледь визирали з-за цього всього багатства. Офіційні делегації міст-партнерів Санок, Глогув, Перемишль, гміни Гожіце (Польща) та Понте-Ламбро (Італія) щораз на запитання про враження хором відповідали неофіційно емоційно: «Усе – супер!». Особливо вражали гостей численні столи, за які їх запрошували, багатством та розмаїттям національних наїдків, а також - натуральністю продуктів. Що ж до культурної програми, то війт гміни Гожіце Пьотр Ослізло прокоментував: «Ми і в Європі не бачили подібного широкого святкування». Вислухати всі компліменти гарячих італійців, котрі привезли до Кам’янця ще й свою фотовиставку, вже не вистачило часу…
Опівдні в суботу
Святкова хода вступила в Старе місто, де вже вирувало свято. Біля будинку районної державної адміністрації кавалькаду зупинили і всіх почесних гостей, серед яких був і голова ОДА Іван Гавчук, запросили до танцю. Услід за ними з традиційною чарочкою й тацями з пундиками, ковбасами та лежнями підступили найкращі господині району, який вирішив святкувати міські іменини як свої власні, бо як можна відділити місто від села? Це все одно, що краяти на частини велику міцну родину. За довгу історію краю, в усякому разі за час незалежності такого єднання не спостерігалося. Очільники все більше гризлися та змагалися між собою за владу та шмат землі. Нині ж міський голова Анатолій Нестерук та голова райдержадміністрації Ростислав Ярема повсякчас не забувають не тільки декларувати, а й на ділі доводити спільність інтересів, намірів та дій.
Врівень з гетьманами
До травневих днів Кам’янця приурочили відкриття своїх ресторанів Анатолій Ковальський та Микола Харкавий. Перший, з іспанською кухнею, допомогли презентувати іспанські танцівники. А от другий, у складі готельного комплексу «Гетьман», справді достойний гетьманів. Реставруючи будинок у Старому місті, його власник докладно вивчив його «родовід» і таблицю на фасаді вчепив: хто і коли тут жив. Оскільки в домі мешкав навіть міський голова, то від будинку є підземний хід аж до Ратуші. Родина Харкавих запевняє, що вже до наступного дня міста розчистить цей тунель, облагородить його, як уже освоєні пивниці, й водитиме своїх гостей до Ратуші цією дорогою. А готель, скоріше, нагадує музей. Портрети всіх гетьманів уже тут є. А невдовзі будуть і парсуни гетьманських дружин. Це важча справа, бо, як виглядали жінки, розшукати майже неможливо. Тому власник тісно співпрацює з істориками. У дворі гетьманського ресторану примостилася мініатюрна хатка під черепицею періоду Австро-Угорської імперії. Покриття для неї звозили звідусіль. Господарі намагалися відтворити шматочок українського життя, тож поруч із хаткою – скульптури козака та дівчини, коня, який чекає походу, а в самій господі – усе, як було колись, навіть запах – старовинний. «А це портрети батьків – моїх та дружини, – каже пан Микола з гордістю. – Ми з одного села – Свіршковець Чемеровецького району. Там шанували споконвіку газдів. І ми б у своєму закладі хотіли показати величність, заможність України». Одним із перших відвідувачів, до речі, тут була українська прем’єрка, яка високо оцінила гостинність «Гетьмана».
Щасливе місто
Хтось прикипів до пристрасної «Битви титанів або битви за владу» – шахового турніру між чиновниками, суддями та представниками громади. Хтось насолоджувався поезією у своєрідному містечку, де зібралися місцеві віршотворці. А ми поспішили на відкриття експозиції історичного відділу музею-заповідника «Історія Поділля та Кам’янця-Подільського ХХ-ХХІ століть» у Стару фортецю. Такої унікальної й цілісної виставки немає ще ніде в Україні. Автор концепції Людмила Станіславська, художник-дизайнер Володимир Лашко, науковий консультант Віталій Лозовий та працівники музею представили сувору правду історії, без якої, на їхню думку, українцям неможливо позбутися комплексу малоросійства, неповноцінності та провінційності, що нав’язувався їм століттями. Коли бачиш себе в дзеркалах вітрин, то ніби опиняєшся серед минулих подій.
А Кам’янець, як і цілий край, ділом доводять: були ми часткою Європи, одні з перших добули Магдебурзьке право, Європою залишалися навіть у найтяжчі часи, нею в усіх розуміннях будемо повсякчас.