Люди не можуть бути настільки щасливі…

 Це будо давним-давно, років сорок тому. В наш десятий клас прийшов новенький хлопець - невисокий, русявий, сором’язливий. Можливо, тому , що ходив із паличкою. Як ми згодом дізналися, у дитинстві він упав і сильно вдарився об корінь старого дуба. Йому ще пощастило, що він зовсім не став калікою, оскільки травма була дуже серйозною. Врятувало лише те, що його батько працював великим начальником, і хлопця лікували аж в Одесі.
Звали новенького Василь. Тривалий час я не звертала на нього уваги, але якось дівчата, жартуючи, сказали: «Поглянь, як він на тебе дивиться».
І справді, тихцем зиркаючи на Василя, помітила, що він і справді дивиться у мій бік частіше, ніж мав би на звичайну однокласницю.
І от якось, на початку весни, один із наших приятелів запросив мене на день народження. Ми довго сиділи, співали під гітару, а коли настав час йти додому, він зголосився провести мене.
Відтоді ми почали зустрічатися. Робили разом уроки, ходили гуляти в старий панський сад, в якому розташовувалася наша школа. Я настільки закохалася в нього, що навіть забула про його кульгавість.
В той же час мене часто навідували думки, що так не буває, що не можуть люди бути настільки щасливими!
… І от настала зима. Підійшов Новий рік. Я так готувалася до цього свята! Мама пошила мені красиву сукню, ми збиралися провести вечір у Будинку культури, а потім разом із друзями святкувати у нас вдома.
29 грудня Василь у школу не прийшов. Перший урок минув, другий… на третій зайшла директорка і сказала, що у нас сталася біда. Що вчора ввечері близько половини шостого учня нашого класу у Хмельницькому на смерть збила машина. То був Василь. Грудень, ожеледиця, важка вантажівка не встигла загальмувати. А він зі своєю ногою не встиг відбігти ...
Ховали Василя наступного дня. Його мама сказала, що до Хмельницького він поїхав, щоб купити мені подарунок на Новий рік... І простягнула руку, в якій лежала каблучка.
З того часу минуло більше сорока років, але я все ще ходжу на його могилу. І дякую долі за те, що вона подарувала мені таке щастя. Нехай і коротке.

Галина НАГОРНА, Теофіпольський район.