Страшно в очі глянути, гірко слово мовити…

Тримався непорушно: він вчитель, а вони учні, тож жодного панібратства. Байдуже, що з одного села, що давно знайомі. Треба дотримуватись субординації...
Міцний мур вчителя зруйнувала вщент одинадцятикласниця Аліна. Давно вже придивлявся до її променистих очей, тоненької граційної постави, русявого волосся, завше зібраного у тугу косу. Щось було в цій дівчині таке чисте, благородне, таке вишукане й водночас просте, що підкупило його відразу. Остаточно втратив голову на шкільній новорічній дискотеці, коли після бокалу хмільного шампанського Станіслава понесло у танець. Пальці підступно тремтіли на дівочій талії, стискали ніжно її тендітну ручку. Здавалось, що тому танцю не буде кінця... Того ж вечора вперше провів ученицю додому...
Спершу ховались зі своїми почуттями, боялись бути у всіх на виду. Стасик вірив, що ніхто й ніщо не завадить їхньому щастю. Закінчить Аліночка школу, і одразу понесуть заяву до сільради...
Та хто ж не знав матері Станіслава?! Вольова, грізна, горлата Любка ще замолоду взяла чоловіка під ноги, а синів – під спідницю, і почувалась більш ніж комфортно. Недарма її в селі називали Цибулею (ще зі шкільних літ це прізвисько причепилось), така могла, кому завгодно очі виїсти, якщо наперекір піде. Тож коли дізналась про походеньки молодшого сина, то просто збісилась. Місця не знаходила, ладна була світ перекинути догори дригом. Оце-так щастя звалилось на голову! Щоб її Стасик та крутив шури-мури з ученицею?! Та ще з ким: дочкою її колишнього нерозділеного кохання Сашка?! Не бути цьому!
- Мамо, я її дуже кохаю, - тихо мовив Станіслав, коли Люба оскаженіло трясла йому перед носом кулаками. - 1 скоро ми одружимось.
- Що-о-о?! Навіть не думай.
- А немає вже чого думати. Аліна вагітна...
Кілька днів поспіль Любка ковтала заспокійливі пігулки і сушила мозок, як правильно вчинити. Нічого кращого не вигадала, як перейняти дівчину біля школи, коли та йшла з уроків додому, та надавати добрячих стусанів.
- Надумала моїм сином крутити, хвойдо задрипана? Ще молоко на губах не обсохло, а вже хлопців у ліжко тягне. Така ж відьма, як і твоя мати! Тьху! Чортове коріння!
Звідки ж було знати бідолашній дівчині, що колись її батько з-поміж двох подруг вибрав її матір, а не Любку. І саме зараз у тієї збурились давні образи, вихлюпнувся гнів, виношений в серці. Не відала того Аліна. Ображено закусила губи й майже бігла додому, ковтаючи сльози. А ввечері, коли прийшов Станіслав, твердо мовила:
- Доведеться тобі вибирати. Або перебираєшся до мене, і не дивись так: батьки приймуть, як рідного, або лишаєшся зі своєю пришелепкуватою матусею. Я стусани й образи від неї не терпітиму. Тож думай...
Якби ж йому більше рішучості, то б і не думав. Але ж духу не вистачило піти неньці наперекір... Ради-поради завершились тим, що розрахувався молодий учитель із роботи та й подався аж у іншу область, до рідного дядька. А той радо прилаштував племінника біля себе, бо мав власний чималенький бізнес. Трохи підучився і вже за півроку завідував одним із відділів дядькової фірми. Образ покинутої Аліни поволі розсіювався...
Уже минула половина терміну вагітності, коли раптом стало зле. Ледве встигли довезти до лікарні.
- Які ліки ти приймала, дитино? - супив чоло вже немолодий лікар.
- Наша акушерка порадила. Сказала, що добре для дитини буде...
- Дякуй Богу, що врятували і дитину, і тебе.
Почали з’ясовувати суть справи. Злощасна акушерка з їхньої амбулаторії, яка до того ж була братовою Любки Цибулі, затялась на своєму: нічого вона не рекомендувала, вперше чує, і взагалі – може, те молоде й дурне хотіло дитини позбутися, от і випило якоїсь гидоти. А так як ніякого виписаного рецепта не виявилось, то кримінального провадження не відкривали. Проте все село знало, чиїх рук то справа. А Любка й далі ходила з високо піднятою головою.
Схилилась та голова низенько після того, як інсульт у чоловіка трапився. Здоровий і ще не старий Михайло в одну мить став нерухомим. Нелегко було доглядати за калікою. Але терпіла. І ніяк не могла збагнути, звідки таке нещастя на них звалилось...
Станіслав обожнював своє нове й заможне життя. Але шикував недовго. Трапилась на шляху розкішна красуня, закрутила йому голову. Шлюбні обітниці, медовий місяць, рай у серці – думав – це все триватиме вічно... А вона виявилась висококласною аферисткою, і через кілька років лишився він без свого вишуканого будинку, дорогого авта, без кругленьких рахунків у банку. Наче побитий пес, повернувся додому, бо не мав ні сил, ні бажання починати усе, з чистого аркуша.
Ще нижче опустилась Любчина голова. В очі людям глянути боїться. Раніше була пишна та горда, своїм Стасиком завше хвалилась, що так гарно влаштувався в житті. А коли синочок вернувся під мамчине крильце, морально знищений, зневажений, то Цибулі й заціпило. Що ж тут скажеш, коли син усі її сподівання змарнував і звів нанівець. Так старалась, усе робила, щоб щасливим був. А він слинтяй та й годі!..
Найбільше ж допікає Любці пихата й горда Аліна. Бач, яка цяця вишукалась! Вдало заміж вийшла. Взяли з чоловіком землі колишнього колгоспу в оренду, хазяйнують. І при кожній зустрічі молода фермерша пришпилює її презирливим поглядом. Якби могла, то роздерла б як жабу! Все життя зіпсувала її Стасику, а сама жирує... Ще й старшого свого виплодка, Світланку, що неймовірно схожа на Станіслава, завше водить за собою. Мабуть, хоче зайвий раз дорікнути, очі їй помозолити.
Погано Любці. Ой. погано! Від чужого щастя недобре. А могла б же ж і власне мати, якби жила по совісті та людей не зневажала. Адже ніхто зі смертних не знає наперед, що чекає його завтра. Просто треба жити так, аби не соромно було людям у очі дивитися. І не варто рити комусь яму, бо самому можна скотитися у таку прірву, з якої довіку не вибратись...

Ірина ЯСІНСЬКА.