Чужа школа стала рідною

Щоб не розпорошувати бюджетні кошти на утримання маленьких шкіл-комп- лектів, у Кам’янець-Подільському районі на Хмельниччині в минулому навчальному році їх закрили аж 11. Це більше половини від загального числа всіх ліквідованих шкіл по області. За такий радикальний крок знайшлися охочі «всипати» районній владі «на горіхи». При- чому, незадоволення нуртувало не на міс-цях. Аж у обласному центрі! Саме звідти збиралися маніпулювати протестними акціями в селах Кам’янеччини окремі громадські «діячі».
Однак, як виявилося, потреби в пікетах, мітингах, перегороджуванні авто- страд самі «постраждалі» не мали. Дуже  швидко люди в селах зрозуміли:  зміни, що відбуваються, – лише  на краще для їхніх дітей. Адже саме батьки обирають, де вчитися їхній дитині. Опинившись біля старої хати в селі Рункошів, яка правила за школу для 12 учнів, можна лише вжахнутися: як не боялися дорослі  за життя  дітей?! Одна зі стін відійшла, утворивши чималу тріщину, вікна малесенькі, старій хаті, яку пристосували колись під школу, понад сто років. Усю підлогу з’їв грибок. За радянських часів у селі почали споруджувати нову школу, але так і не звели її, довгобуд пере- творився в руїни. Переведення юних рункошівців у Грушківську школу, яка славиться на всю округу, було порятунком для них. Батькам Маринки Кузь- мінської голосувати за таке рішення не довелося: обоє вони в Італії на заробітках, а дівчинка – під опікою тітки. Маринка із захопленням розповідає про велику школу: «У нас є комп’ютерні класи, майстерні, велика гарна їдальня, своє поле і трактори. Усі дівчатка можуть вивчитися на швачок, а хлопці – на трак- тористів. Нас зустріли дуже привітно, ніхто не ображає. Я вже так скучила за всіма!».
Усіх дітей із села Гринчук, які тепер навчаються в Жванецькій ЗОШ I-III ступенів не вдалося зібрати разом: літо все-таки. Як і школярів із Бабшина. Ті й інші – новачки  Жванецької школи, разом їх 14.  Удалося поспілкуватися лише з кількома. Колишній педагог Гринчуцької школи Оксана Співак, яка стала вихователем групи продовженого дня в Жванці, (вона  супроводжує бабшинських та гринчуцьких дітей на уроки в шкільному автобусі), запевняє: діти гарно прижилися в новому колективі, завели друзів, і з успішністю проблем немає. Більшість із них до переводу не торкалася комп’ютера, тепер навчилися працювати на ньому. У Жванці прекрасні  можливості для занять спортом та фізкультурою. У старенькій Гринчуцькій школі такий спортзал їм міг хіба наснитися. Дехто уперше в житті взяв до рук волейбольного м’яча. «А ще в школі є музей із цікавими знахідками,  їх зібрали колись слідопити, тепер це дорослі тьоті й дяді,  приїздять у школу на гостину. Своїми руками вони зробили колись величезного  неандертальця з пап’є-маше, а він досі як новенький», – навперебій розповідали діти з Гринчука.
З Гринчука їдемо майже за сто кілометрів в інший «глухий» кут району – Гуту-Чугорську. У родині Мялковських аж семеро школярів, яким треба щоранку вирушати з рідного села Гута-Чугорська до Чабанівської школи. Дітей Мялковські взяли у свій будинок сімейного типу в інтернатах, тож їм спочатку треба було адаптуватися в родині. Валентина Мялковська  вчителювала в старій  школі понад чверть сторіччя,  діти мали ходити на уроки «до мами». Але тепер і матуся їздить до Чабанівки, де має нове робоче місце. Вона зізнається: мріяла про великий педколектив, багато вихованців, гарну, простору, сучасну  школу. Мрія збулася тричі!. А своїми школяриками не може намилуватися: гарно розвиваються, допитливі та старанні.
Закривши 11 неперспективних закладів, де утримання одного школяра на рік обходилося вчетверо дорожче за навчання дитини в великих школах, в районі змогли навіть зекономити. А кошти спряму- вали на розвиток нових освітніх  округів. Ось недавно з’явився шкільний автобус у Гуменецькій школі. Учні з п’яти сіл тепер мають чим добиратися на уроки. «За- галом  є десять шкільних автобусів, ще два орендуємо, – повідомили в районному відділі освіти. – Проте, витрати на них – менші, ніж на утримання, ремонти та опалення старих пристосованих під школи хат. На Кам’янеччині є ще шість шкіл, в яких освіту здобувають навіть менше, ніж по десятку дітей. У багатьох навчається півтора десятка. Ми хочемо створити рівні умови для здобуття сучасної освіти кожній дитині, не гірші за міські».
Можливо, вперше за останнє двадцятиріччя у районі почали зростати показники народжуваності. Так, за п’ять місяців цього року на світ з’явилося 333 немовлят. Якщо порівняти з відповідним періодом минулого року – це більше на 41 дитину. Новонароджені стануть колись школярами. Віриться, що жодна дитина більше не відвідуватиме школу, де ризикуватиме життям чи здоров’ям, а також буде позбавлена  частини сучасних освітніх послуг тільки через чийсь надуманий протест.