ye-logo.v1.2
22 Вересня, 2019

Кому війна, а діти – без хліба

Юлія СТАХАЛЬСЬКА Суспільство 940

Між матір’ю-вихователькою Зіньківського дитячого будинку сімейного типу, що у Віньковецькому районі, та ладою точиться “паперова” борот

Доброчинні наміри
Дитячий будинок сімейного типу родини Грачів був створений одним із перших в області ще у 2000 році. Тоді, як кажуть у Віньковецькій службі у справах дітей, вимоги до кандидатів у батьки-вихователі були занадто лояльними. Саме у цьому спеціалісти вбачають свою помилку.
І ця “помилка” майже десятирічної давності перетворилася на справжні драматичні баталії.
“У службі у справах дітей мене змушують підписати угоду про переформування дитячого будинку сімейного типу у прийомну сім’ю, – скаржиться Валентина Баблюк, колишня Грач, матір-вихователька. – Але я не можу цього зробити, оскільки ще не збіг термін попередньої  угоди”.
Пані Баблюк підписала угоду на п’ятнадцятирічний термін про те, що будинок, в якому вона проживає, використовуватиметься саме як дитячий заклад. Заради цього будівля була придбана на кошти міжнародної благодійної організації “Надія і житло для дітей”.
Представники влади твердять, що ця угода автоматично розривається через невиконання її умов.
“З Валентиною Михайлівною виникли проблеми з самого початку створення будинку, – розповідає Леся Буран, завідувач сектору опіки та піклування, усиновлення та сімейних форм виховання служби у справах дітей Хмельницької обласної ради. – Як надали їм будинок, так донині не переклеєні шпалери, ті самі тюлі та меблі, холодильник зламався, тепер продукти харчування зберігаються у підвалі, ремонт у одній з кімнат ніколи й не починався – немає ні підлоги, нічого. І ніколи не було, аж вікна згнили”.
У Валентини Баблюк на цей рахунок своє пояснення. Мовляв, Віньковецька районна влада повинна опікуватися ремонтом й утриманням дитячого будинку, згідно, знову ж таки, з тією угодою на п’ятнадцять років.
“У нас район бідний, коштів завжди не вистачає, але якби вона хотіла робити той ремонт, ми б всім відділом пішли допомагати, – каже Олена Слишинська, начальник служби у справах дітей Віньковецької райдержадміністрації. – Але її цікавлять тільки гроші. Вона загалом отримувала  близько 9 тисяч гривень на місяць. То принаймні хоча б на одяг дітям повинно вистачити, щоб не комплексували у школі. Вони все життя ходять у секондхендівському вбранні. Навіть шкільний психолог каже, що діти замкнені та перелякані”.

Сушіть, дітки, сухарі
Претензій до Валентини Баблюк безліч, але найгірше те, що у зв’язку з непідписанням нової угоди немає фінансування. Адже звання матері-виховательки – це посада, за яку держава платить заробітну платню.
Справа в тому, що за законом будинком сімейного типу вважається той, в якому проживає не менше п’яти дітей-сиріт. Нещодавно найстарший хлопець вибув із родини пані Валентини, і тепер вихованців будинку лише чотири. Коли за віком діти залишають будинок, він має поповнюватися новими інтернатівцями.
“Ми категорично проти поповнення цього дитячого будинку, – кажуть в обласній службі у справах дітей. – Їдять вони напівфабрикати, в будинку такий бруд, наче там не прибирали ніколи. Є іще одна проблема. Матір має право відвідувати будь-яку церкву, сповідувати будь-яку віру, але дітей туди водити і налаштовувати їх, щоб вони віддавали всі свої гроші, вона морального права не має. Діти її бояться, як вогню”.
Також у службі дітей зазначили, що Анатолій Рудик, який, досягши вісімнадцятирічного віку, вирішив піти від матері-виховательки саме через тиск і важку атмосферу у родині.
 “Так! Все це правда! Там неможливо нормально жити, – підтвердив Анатолій Рудик, колишній вихованець дитячого будинку. – Своїх молодших братиків також хотів би забрати”.

Два боки медалі
“Коли Валентина Баблюк звернулася до мене за допомогою, я був повністю на її боці, – розповідає Костянтин Омельчук, голова обласної організації Української народної партії. – Але коли я приїхав у Зіньків, щоб розібратися, вона навіть не пустила мене до хати. А коли я вивчив питання, то повністю змінив свою думку”.
На те, що у дитячий будинок, як у фортецю, майже неможливо потрапити, скаржаться і у службі у справах дітей.
“Ми маємо приходити і перевіряти, як дітям живеться, але застати Валентину Михайлівну вдома важко, діти відмовляються відчиняти двері, бо бояться,” – каже Леся Буран.
Отож поки чиновники намагаються бодай якось вплинути на пані Баблюк, вже збіг місяць “голодного пайку”, розпочався другий. Коли питання вирішиться – невідомо. Спеціалісти прогнозують, що справа дійде до суду, а це може затягнутися на чималий термін.

Читайте новини на нашому Телеграмі

Коментарі:

Інформація з інших ресурсів

Популярні новини

Останні оголошення
  Так  Ні, дякую