Художник-самоук з Хмельницького малює те, чого словами не розкажеш

Блокнот та кулькова ручка – ось і усе, зізнається Юрій, що потрібно йому для творчості. Маючи величезний талант від Бога, він – приклад того, як художник не лише має відчувати те, що малює, а й вчити власним прикладом, як здобувати перемогу над самим собою. Кажуть, де дух не водить рукою художника, там немає мистецтва. А де думка не працює разом з рукою, там немає художника. У нього ж усе якраз навпаки.

Талант відчувати епоху минулого

Наслідки хвороби, яку Юрій переніс в дитинстві, не минули без сліду. Вона забрала гострий слух та виразну мову, але спонукала хлопчину взятися за олівця і малювати те, чого словами не скажеш. Бо хоч Юрій погано розмовляє та майже не чує, малює він – дивовижно. Олівця не випускає з рук із п’яти років. Провчившись зовсім недовго у художній школі в Кам’янці-Подільському, де перебував у спеціалізованому інтернаті, про вступ до омріяного мистецького інституту міг тільки і думати. Отримав групу інвалідності. Працював чоботарем. І щойно з’являлася вільна хвилина, завжди малював. Хоч і самоук, особливо вдавалися йому малюнки на історичну тематику. Усі, хто знає Юрія, дивуються його непересічному таланту. Він же зізнається, що його дар – то все від Бога. Бо й справді, такого не навчишся: Юрій вміє інтуїтивно відчувати як зобразити замок чи городище так, щоб глядач відчув епоху середньовіччя.

Як талановитий художник, Юрій Адамчук не намагається бути універсальним, тому часто його роботи – не на широкий загал. Але є такі, якими захоплюються з першого погляду. Саме Юрій Адамчук першим здійснив гіпотетичну графічну реконструкцію фортифікацій Плоскирова середини XVII століття, взявши за основу зображення укріплень Плоскирова на карті Боплана. А в Музеї історії міста Хмельницького ми можемо побачити графічний малюнок давнього Проскурова на рубежі XIX і XX століть. Ця унікальна робота викликає захоплення як істориків, так і пересічних відвідувачів музею.

Складаючи міську панораму, як мозаїку, із залишків старих карт, давніх будівель, пожовклих від віку фотографій, зі старовинних листівок, автору часто доводиться вдаватися і до власного бачення та інтуїції. І в створенні таких історичних портретів вона його не підводить.

Замки та фортеці відновлюють у графіці

Нині Юрій Адамчук тісно співпрацює з Володимиром Захар’євим, відомим археологом, краєзнавцем та дослідником історії Поділля, автором численних історичних видань з історії краю.

«Це людина величезного таланту, який потрібно підтримувати», – погоджується з народною мудрістю Володимир Захар’єв. Незважаючи на проблеми спілкування, Володимир, побачив у Юрієві перспективного партнера в реалізації свого задуму – відновлення у графіці зовнішнього вигляду фортець, замків та городищ нашого краю для краєзнавчих видань. Бо не даремно кажуть , «краще один раз побачити, ніж сім разів почути».

«Займаючись історичною реконструкцією періоду пізнього середньовіччя, можу стверджувати – зображень більшості оборонних укріплень того періоду немає. Час був не простий. Ми живемо на території, що лежала на шляхах руху різних військових формувань, які не щадили противників та їхні об’єкти. Тому, в основному, на місцевості залишилися незначні залишки, а в літературі – лише скупі згадки, – каже Володимир Захар’єв. – Але будівельні та архітектурні принципи зведення укріплень існували і, якщо пригдивитися, то їх можна простежити. Тут якраз варто скористатися можливостями графічної реконструкції. Я й раніше співпрацював у цьому напрямку з художниками-дунаївчанами Василем Хім’яком, Андрієм Будніком (Пітиком) і хмельничанином Віктором Юрчаком. Коли ж став працювати над книгою «Давні карти та щоденники про Хмельниччину XVІ-XVIII століття», вирішив прикрасити книгу кількома новими реконструкціями. І доля звела нас з Юрієм, хоч ми вже знайомі понад десять років. Дуже важливо, щоб ці відтворення були не лише схематичними, а й, сказати фігурально, «живими». Це йому вдалося ... Тож він ілюстрував і наступну книгу «Замки, фортеці, пізньосередньовічні міські укріплення Хмельницької області». Тепер ми працюємо над ще одним виданням, яке, сподіваюся, побачить світ у другій половині року».

Так, поєднавши науковий підхід археолога і талант графіка, Володимир Захар’єв та Юрій Адамчук в історичних дослідженнях відтворили місто-острів Сульжин, що на Шепетівщині, замки, фортеці та міські укріплення в Масівцях, Старому Острополі, Немирівці…

«Беремося за нестандартні об’єкти, – зізнається Володимир Захар’єв, – «родзинки», що досі невідомі широкому загалу. Скажімо, Моломолинці. Пройшовши його вздовж і впоперек, ми зрозуміли, що воно й справді було унікальне, бо складалося з чотирьох острівців посеред болота, на одному з яких був дерев’яний замок. Чи ті ж Масівці – невеличке село, яке не скорилося п’ятитисячному татарському війську».

Нині кастеолог (фахівець, що вивчає давні укріплення) та графік працюють над відтворенням видів давнього Плоскирова. Для цього використовують старі карти, дані архівних документів, спогади старшого покоління , версії науковців, і, звичайно, огляд місцевості... Зізнаються, що їхні ідеї та майбутні реконструкції здивують багатьох.

Не лише графік, а й геральдист

Реконструкція історичних панорам середньовічних містечок – не єдиний напрямок роботи Юрія Адамчука. Ще він член Подільського геральдичного товариства. Як художник-геральдист, працює у своєрідній авторській манері, створюючи родинні герби з веж старовинних замків та міських будинків, якими вимальовує прізвища власників.

Сам художник-графік зізнається, що Бог йому дав талант не лише відчувати минуле, а й бачити майбутнє. Тож цілком можливо, що на малюнках Юрія Адамчука, ще побачимо, не лише старий Проскурів, а й майбутній Хмельницький.