ye-logo.v1.2
25 Вересня, 2020

З такою дружиною він міг дожити до ста

Суспільство 1153

Однак, Віктор Савицький з Кам’янця застрелився у 80-річному віці

Лариса одразу звернула увагу на високого, статного красеня, який працював у міській організації ДТСААФ, де влаштувалася вона. Хоч між ними  була немала вікова різниця, зародилася взаємна симпатія, а невдовзі Віктор та Лариса й зійшлися та зажили дружною родиною. Віктора комісували з армії, в Кам’янець він повернувся інвалідом, хоч зовні мало хто про це здогадувався. А ось дружині довелося немало клопотатися, аби його виразка зажила. Віктору Трохимовичу Савицькому цього року виповнилося 80, але йому більше 60-ти ніхто не давав. «Це все Ларисина заслуга», – казав він часто.

У обох до їхнього шлюбу були сім’ї, але, як мовиться, не склалося. Від минулого кожен мав спадок: Лариса – сина, Віктор – доньку. Чоловік дуже любив цю дівчинку. Перед початком нового навчального року восьмикласницю Ларису (з мачухою вони були тезками) забрала до себе рідна мати. Та вже за місяць телефонувала: я відправлю її назад! Віктор поговорив з колишньою дружиною і вмовив її залишити дівчинку хоча б до закінчення цього навчального року. Бо ж негоже отак переводитися зі школи в школу. Цілий рік новостворене подружжя вислуховувало телефонні нарікання на Ларису. А як тільки прийшов травень, мати посадила її в потяг. Зустрівши дівчинку на хмельницькому вокзалі, Лариса та Віктор вжахнулися. Була вона в порваних босоніжках, подертому платті, у руках мала стару авоську, в якій у газету було загорнуто два шматочки хліба.

Коли Лариса вийшла заміж і народилася Олечка, і батько, й мачуха були неймовірно щасливі, раділи за доньку, яка вийшла заміж за чоловіка-бізнесмена. Щоправда, радіти довго не довелося. Щось там у молодих не склалося, і вони розійшлися вже через кілька років після народження дитини. Цей розрив боляче переживала не тільки молода жінка, а й її батько та мачуха. Усіляко опікувалися Ларисою та Олечкою, аби вони не почувалися покинутими. Коли Лариса вдруге знайшла собі пару, внучка залишилася з дідусем та «бусею». Оля виросла, стала студенткою. Страшна трагедія вирвала її з життя. Уранці, коли вона їхала на заняття маршруткою, в неї врізалася іномарка.

Із втратою улюбленої внучки батько  спрямував подвійну любов на дочку, яка пережила втрату вже майже дорослої дитини. Йому було чого бідкатися: не все подобалося у сімейному житті доньки. Дружина заспокоювала його: тобі, може, багато що здається, не хвилюйся, вони молоді, розберуться самі в своїх взаєминах. Та, видно, батьківське серце передчувало наступну трагедію. Донька почала хворіти, у неї сильно боліла голова. Пройшли кілька обстежень, лікарі  нічого не знайшли. А болі не минали. Два місяці тому у родину знову прийшло горе: донька викинулася з вікна сьомого поверху.  Лариса ніколи не забуде нічного дзвінка від зятя Петра: «Вона таки скочила». Її пронизала тривога за чоловіка: для нього це був страшний удар. У реанімації   намагалися врятувати жінку,  два місяці лікарі боролися за її життя. Родина не зупинялася перед жодними витратами. Медики  знайшли й причину її головних болів:  то була пухлина між двома масивними кістками черепа. Не дивно, що обстеження нічого не показували, пояснив батькові нейрохірург. Як тільки сталася ця трагедія, бідолашний батько весь час повторював: «Як піде Лариса, я за нею».  Дружина пробувала відвернути його від таких думок. «У тебе ж іще є я»,– казала Вікторові. «Ти сильна, ти все витримаєш, ти прорвешся»,– відповідав він. А своїх дівчаток – Олю та Ларисоньку вважав слабкими. Одна вже на небі. Тепер вона, мабуть, кличе до себе свою маму.

Дзвінок, якого найбільше боявся Віктор Трохимович, пролунав  уночі. «Не вимикай світло, мені страшно»,– просив він дружину. Так промучилися до ранку, не змогли заснути обоє. Лариса дала йому заспокійливе, а сама зібралася в місто: треба було подбати про організацію похорону. Скупившись на базарі, зайшла в ДТСААФ, щоб попросити машину. Обоє ще працювали тут. Спробувала зателефонувати Віктору: як він там. Чоловік не відповідав.

– Я дуже переживала за нього, – розповідає пані Лариса.– Тож попросила сестру, аби збігала подивитися. Двері в квартиру ми ніколи не зачиняли. Я про це завжди просила чоловіка й перед виходом у місто цього дня. Тепер же двері виявилися зачиненими, і він не озивався. Страшний здогад підштовхнув мене: швидше додому! Відкривши двері своїм ключем, побачила всі стіни в крові. Віктор спробував перерізати собі вени в кімнаті, підстеливши карту, щоб не намокла долівка. Де він її взяв? У нас такої ніколи не було. Очевидно, він, уже з ранами, пішов зачиняти вхідні двері. Хотів встигнути до мого приходу забратися з цього світу. Не знаю також, де він узяв пістолета. Зробив два постріли  – і пішов услід за донькою та внучкою. Мені залишив записку: «Ларисонько, мила, прости. Я більше так жити не можу»

Коментарі:

Інформація з інших ресурсів

Популярні новини

Новини Хмельниччини

Інформація з інших ресурсів

Останні оголошення
  Так  Ні, дякую